Рішення

від 08.01.2014 по справі 210/6649/13-ц

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/6649/13-ц

Провадження №2/210/367/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" січня 2014 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чайкіної О.В.

за участю секретаря Ромашевського В.Є.

за участю сторін: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

представників третіх осіб - органів опіки та піклування:

виконкому Дзержинської районної у місті ради: Пилипенко Ю.М.

виконкому Саксаганської районної у місті ради: Кістень Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - органи опіки та піклування Виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради, Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визначення місця проживання дітей та надання дозволу на виїзд за кордон, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 (надалі - Відповідач), третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визначення місця проживання дітей, повернення дітей, надання дозволу на виїзд за кордон. У подальшому, урахуванням заяви про залишення вимог щодо повернення дітей за кордон без розгляду, просила суд визначити місцем проживання її дітей - малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - місце її проживання, та надати їй дозвіл на виїзд дітей за межі України.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з жовтня 2003 року до серпня 2013 року вона з Відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 У липні 2011 року подружжя виїхало до Італії, де певний час проживало разом. Однак, подружні відносини погіршились, у зв'язку з чим подружжя проживало окремо. У травні 2013 року Відповідач забрав дітей та повернувся до України. Після повернення Позивача до України, Відповідач повернув дітей Позивачу. Оскільки позивач тимчасово працевлаштована в Італії, згоди на виїзд дітей за кордон Відповідач не надає, Позивач просить визначити місце проживання дітей з нею, та надати дозвіл на виїзд дітей за кордон без згоди та супроводження батька, а також дозвіл на виготовлення проїзних документів на дітей без згоди батька.

Ухвалою суду до участі у справі залучено орган опіки та піклування виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради.

Під час судового розгляду позивач та її представник підтримали позовні вимоги з урахуванням заяви про залишення позовних вимог про повернення дітей за кордон без розгляду. В обґрунтування своїх вимог надали пояснення, з яких вбачається, що: сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який у подальшому був розірваний за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу. Під час шлюбу, сторони виїхали до Італії, де проживали разом, однак так як між ними виникали постійні сварки, шлюбні відносини припинились, кожен став проживати окрема. Діти залишились проживати разом з Позивачем. Однак у травні 2013 року Відповідач без дозволу матері повернув дітей до України, а після повернення Позивача до України, повернув дітей матері. Сторона Позивача вважає, що діти мають проживати з мамою, а також, оскільки Відповідач добровільно не надає згоди на виїзд дітей за кордон - до Італії, такий дозвіл має бути наданий у судовому порядку. Крім того, вважають, що такий дозвіл має бути виданий на час, протягом якого діє контракт на працевлаштування за кордоном Позивача, тобто до жовтня 2015 року.

Відповідач у судовому засіданні частково визнав позовні вимоги, а саме в частині визначення місця проживання дітей. Вважає, що діти мають проживати разом з мамою на території України. Щодо надання дозволу на виїзд за кордон без згоди та супроводження батька на тривалий час, Відповідач категорично заперечував, оскільки вважає, що таким чином Позивач намагається позбавити його права спілкування з дітьми. Також зазначав, що він та Позивач виїжджали до Італії, оскільки там проживає мати Позивача, а на території України його переслідували, оскільки він мав боргові зобов'язання. В Італії йому надавався захист як особі, що зазнала переслідувань. Після повернення з Італії він з боргами розрахувався. Певний час діти проживали з ним, старшого сина він влаштував до школи, а потім він повернув їх Позивачу. Зазначив, що в Італії Позивач тимчасово проживає на орендованій квартирі, яка на його думку, не придатна для проживання дітей, Позивач в Італії працює тимчасово доморобітнецєю, діти перебувають з бабусею. Вважає, що виїзд дітей за кордон на тривалий час є порушенням його прав як батька, Позивач намагається вивезти дітей до Італії назавжди, а статус Позивача в Італії не забезпечить належного та повноцінного розвитку дітей, тому в задоволені позову в частині надання дозволу на виїзд за кордон без дозволу та супроводження батька просив відмовити.

Представники третіх осіб - органів опіки та піклування Виконкому Дзержинської районної у місті ради та Виконкому Саксаганської районної у місті ради позовні вимоги в частині визначення місяця проживання дітей з матір'ю підтримали, вказавши на те, що визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю відповідає інтересам самих дітей, а в частині надання дозволу на виїзд за кордон - поклалися на розсуд суду.

Суд вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представників третіх осіб Пилипенко Ю.М., Кістень Ю.В., думку малолітнього ОСОБА_6, дослідивши письмові докази надані сторонами, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 25 жовтня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дзержинського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 541. Після укладання шлюбу прізвище дружини змінено з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1» (а.с. 7).

Від шлюбу сторони мають спільних дітей, а саме ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (9 років) , та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (3 роки), що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження дітей (а.с. 8,9).

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 липня 2013 року у справі № 214/4121/13-ц, пр. № 2/214/2335/13, яке набуло законної сили 12 серпня 2013 року шлюб, укладений 25 жовтня 2003 року між сторонами у справі розірвано (а.с. 10).

З вищевказаного судового рішення вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір про місце проживання дітей після розірвання шлюбу.

Під час судового розгляду встановлено, що в даний час діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, де зареєстрована Позивач, ОСОБА_1, та їх спільні з Відповідачем діти, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Під час судового розгляду із пояснень сторін встановлено, що сторони у справі, перебуваючи у шлюбі, у липні 2011 року виїхали до м. Казерта, Італія, де проживає матір Позивача ОСОБА_1. Однак, у травні 2013 року Відповідач ОСОБА_3 повернувся до м. Кривий Ріг, Україна, разом з дітьми.

З матеріалів справи також вбачається, що станом на 05.07.2013року Позивач ОСОБА_1 виконувала обов'язки домашньої робітниці з 25.09.2012року з окладом 800,00євро (а.с. 14).

Також з матеріалів справи вбачається, що з 02.08.2013року ОСОБА_1 працює в ТОВ «ФОН-ТАН» (код ЄДРПОУ 24436143) на посаді реєстратора (а.с. 70, 71, 72, 73, 74).

ОСОБА_1, будучи зареєстрованою в м. Кривий Ріг, Україна, під час перебування на території Італії, проживала в АДРЕСА_4 (а.с. 14).

Під час перебування в м. Казерта, Італія, діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відвідували навчання в школі та дитячому садочку відповідно (а.с. 16, 17).

Після повернення до України, старша дитина - ОСОБА_6 навчався в Криворізькій ЗОШ І-ІІІ ступенів № 52 Жовтневого району м. Кривого Рогу (а.с. 23).

Також судом встановлено, що Відповідач ОСОБА_3 в країні перебування отримав статус додаткового захисту у зв'язку з переслідуваннями в Україні (а.с. 88-91).

За місцем проживання гр. ОСОБА_1 проведено обстеження житлово-побутових умов. Встановлено, що мати дітей з синами проживає за адресою: АДРЕСА_1. Житло знаходиться на 2 поверсі 9 поверхового будинку, складається з 3 кімнат - спальня, дитяча, зала; санітарно-гігієнічні умови - централізоване водопостачання та водовідведення, автономне опалення, с/вузол роздільний, пральна машина; для виховання, розвитку та проживання дитини створено умови - окрема кімната з великим розкладним двоспальним ліжком, куток для ігор та навчання, комп'ютер, мультемедійні засоби навчання, книги, іграшки, м'який інвентар, достатня кількість одягу та взуття за всіма сезонами. Для виховання та повноцінного розвитку дітей створено усіх належним умов. Діти забезпечені необхідними засобами для навчання та відповідного вікового розвитку (а.с. 12).

З висновку щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 29.10.2013р. за № 10/32-3672 вбачається, що виконком Саксаганської районної у місті ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 разом з матір'ю, ОСОБА_1, за місцем її реєстраційного обліку: АДРЕСА_1 (а.с. 61-62).

З характеристики виданої за місцем проживання Позивача, вбачається, що ОСОБА_1 характеризується позитивно, скарг до КП «ЖЕО № 8» не надходило (а.с. 69).

Відповідно до характеристики з місця роботи Позивача, остання на роботі зарекомендував себе найкращим чином (а.с. 70).

З матеріалів справи вбачається, що між цими ж сторонами у справі спір про місце проживання дітей та надання дозволу виїзду за кордон вже перебував на розгляді Дзержинського районного суду, однак справа не розглянута у зв'язку з поданням Позивачем заяви про залишення позовних вимог без розгляду (а.с. 60).

Під час розгляду справи встановлено, що між сторонами у справі - Позивачем та Відповідачем - виник спір щодо місця проживання дітей, які сторони добровільно не врегулювали.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

В свою чергу Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікована Україною 27.02.1001 року, а саме ч. 1 ст. 3 встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином зважаючи на безперечні права батьків на участь у вихованні дитини, чинним законодавством встановлено обов'язок ухвалюючи рішення керуватися інтересами дитини.

Під час судового розгляду була вислухана думка старшого із синів сторін -ОСОБА_6, під час якої він зазначив про те, що йому подобається проживати в Італії, там у нього є друзі, в України поки друзів не має. Тато з мамою постійно сварилися. ОСОБА_6 висловив бажання проживати разом з мамою.

Суд досліджуючи питання визначення місця проживання дітей зазначає. Із дослідженого під час судового розгляду вбачається, що мати приділяє більше уваги до дітей і турботу про них, піклується про їх здоров'я, фізичний та духовний розвиток, забезпечує їх усім необхідним, дбає про матеріальний достаток родини. В свою чергу батько приділяє менше уваги до розвитку дітей, обмежившись спілкуванням з дітьми за місцем їх проживання. При цьому дійових заходів щодо утримання дітей, їх догляду та розвитку Відповідачем не здійснюється. В даному випадку суд враховує те, що Відповідач не має перешкод у спілкуванні з дітьми та здійсненні своїх батьківських обов'язків та прав щодо них.

Суд, досліджуючи питання щодо визначення місця проживання дітей, вислухав покази свідка ОСОБА_11, яка є прабабусею дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_6, яка в судовому засіданні зазначила, що між сторонами у справі виник конфлікт щодо місця проживання дітей, ОСОБА_3 у травні 2013 року забрав дітей від матері, повернувся з ними до України, спочатку діти проживали з ним, він не дозволяв матері та її родичам спілкуватись з ними, а потім повернув їх матері, та не проявляв турботи про них.

Крім того, з огляду на визнання відповідачем позову в частині визначення місця проживання дітей, суд, при вирішенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дітей, враховує положення ч. 4 ст. 174 ЦПК України.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку про те, що місце проживання дітей необхідно визначити з матір'ю, оскільки в даному випадку таке проживання відповідає інтересам дітей.

Поряд із цим, оскільки Позивач в позовній заяві не зазначає місце проживання, за яким слід визначити місце проживання дітей, суд, бере до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 29.10.2013р. за № 10/32-3672 (а.с. 61-62), та вважає за доцільне визначити місце проживання дітей за адресою реєстрації матері - АДРЕСА_1.

Що стосується позовних вимог в частині надання дозволу на виїзд за межі України малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з матір'ю без згоди та супроводження батька, а також дозволу на виготовлення проїзних документів на цих дітей без згоди батька, суд, на підставі досліджених у судовому засіданні матеріалів справи, з урахуванням пояснень сторін, позиції органів опіки та піклування, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 p. № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16- річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

На виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Статтею 18 Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

З матеріалів справи убачається, що сторони у справі, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, у липні 2011 року за обопільною згодою виїхали до країни Італія, де проживає мати Позивача. З часом між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, що, на думку позивача, стало підставою для відмови відповідача у наданні дозволу для виїзду за кордон дитині.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено докази, представлені стороною позивача на підтвердження своїх вимог в цій частині позову.

Позивач зазначає, що за час перебування в Італії, діти були влаштовані до закладів освіти - старший ОСОБА_6 - до школи (а.с. 15, 16), молодший - до дитячого садочку (а.с. 17). Також Позивач вказує, що діти в Італії відвідували лікарняні заклади, отримували належну медичну допомогу (а.с. 19,20).

Відповідач категорично заперечує щодо надання дозволу на виїзд дітей за кордон без його згоди та супроводу, оскільки вважає, що умови для проживання дітей в Італії є непридатними, а Позивач намагається назавжди вивезти дітей та позбавити його права спілкування з їхніми дітьми.

Позивач зазначає, що бажає вивезти дітей за кордон тільки на час своєї роботи, яка має строковий характер, а умови проживання дітей в Італії (м. Казерта) є гідними. Також позивач пояснила суду, що вона не має наміру чинити перешкоди у спілкуванні дитини із батьком та участі батька у вихованні дитини і зробить все можливе для підтримання їх постійних відносин.

У відповідності до ст.6 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року, Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

У відповідності до ст.9 Конвенції про права дитини, Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до положень статей 7, 150, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; здійснення батьками своїх прав та виконання своїх обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з Конвенцією про права дитини (ратифікованою Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Частиною 2 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно із ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Аналіз приведених норм матеріального права вказує, що вирішуючи питання надання дозволу на виїзд за кордон без згоди батька, який не проживає разом з дитиною, суд повинен врахувати заперечення батька дитини, з яким дитина не проживає та з'ясувати обґрунтованість цих заперечень.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, Позивачем в силу ст. 57 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів про її дійсні наміри щодо виїзду дітей за кордон на невизначений термін. При цьому суд не сприймає до уваги пояснення Позивача та її представника, відносно того, що дозвіл на виїзд дітей за кордон вони просять надати до жовтня 2015 року - на час роботи Позивача за кордоном.

Так з умов контракту на ведення домогосподарства, укладеного між Позивачем ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, вбачається, що термін роботи не визначений , а житло для проживання в АДРЕСА_5, надається для проживання Позивачеві тільки на час роботи. Роботодавець зобов'язався здійснити оплату робітнику (Позивачу) витрат стосовно його повернення до країни виїзду у разі вимушеного звільнення (а.с. 79, 80).

Тобто, з представлених суду доказів вбачається, що умови перебування Позивача в Італії та проживання в АДРЕСА_5, залежать виключно від роботодавця ОСОБА_12,ІНФОРМАЦІЯ_6

Наявність даного контракту не може бути беззаперечним доказом, на підставі якого суд має надати дозвіл на виїзд двох малолітніх дітей - дев'яти та трьох років на тривалий час без супроводження батька.

Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у Позивача постійного місця проживання в м. Казерта, Італія, куди зі слів Позивача вона має намір виїхати з метою заробітку, постійного місця працевлаштування, а також доказів того, що остання має посвідку на проживання в м. Казерта, Італії

Окрім того, чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька, а такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі з визначенням його початку і закінчення . Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дітей чи виїзду на невизначений час за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

Отже, вимога позивача про надання дозволу на виїзд до Італії без визначення початку та кінця такого виїзду фактично обґрунтовується прагненням ігнорувати інтереси батька, який проживає окремо від дітей.

При цьому, суд критично оцінює доводи позивача щодо відмови у наданні дозволу відповідача на виїзд дитини за кордон, оскільки Позивач не представила суду належних та допустимих доказів того, що до дати звернення до суду (до 17.09.2013 року) Позивач зверталась до нотаріуса з проханням оформити дозвіл на виїзд дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за кордон, і що Відповідач відмовився від пропозиції щодо явки до нотаріуса для підписання заяви.

Крім того, у суду відсутні докази того, що Позивач на час звернення до суду зверталась до Відповідача з пропозицією про надання згоди на виготовлення проїзних документів малолітнім ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Разом з тим, відповідно до ч. 1, 2 ст 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів.

З урахуванням даної процесуальної норми, суд вважає, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, а вимоги про надання дозволу на виїзд за кордон малолітніх ОСОБА_6 (9 років) та ОСОБА_7 (3 роки) є передчасними, та не підтверджені належними та допустимими засобами доказування.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог в частині надання дозволу на виїзд за межі України двох малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди та супроводження батька ОСОБА_3, а також дозволу на виготовлення проїзних документів на цих дітей без згоди батька.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 19, 150, 155, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 10,11, 57, 60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - органи опіки та піклування Виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради, Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визначення місця проживання дітей та надання дозволу на виїзд за кордон - задовольнити частково.

Визначити місцем проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання його матері - ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_3.

Визначити місцем проживання малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання його матері - ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_3.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з часу його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

У судовому засіданні 08 січня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено 13 січня 2014 року.

Суддя: О. В. Чайкіна