Ухвала

від 09.01.2014 по справі 806/4362/13-а

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Фещук А.В.

Суддя-доповідач:Шидловський В.Б.

УХВАЛА

іменем України

"09" січня 2014 р. Справа № 806/4362/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Євпак В.В.

Капустинського М.М.,

при секретарі Самченко В.М. ,

за участю сторін: представника апелянта Кужеля З.П.

представника позивача Цимбалюка В.І., Гуль І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бердичівської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "29" жовтня 2013 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкірзавод "Велес" до Бердичівської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року ТОВ "Шкірзавод "Велес" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000102200 від 05.04.2013 р., яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень, березень, квітень 2011 року у розмірі 44532 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкірзавод "Велес" задоволені.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0000102200 від 05.04.2013р.

Відшкодовано з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкірзавод "Велес" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 445 (чотириста сорок п'ять) грн. 32 (тридцять дві) коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема на порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення податкового кредиту по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП "ОСОБА_7" (код ЄДРПОУ 30631751) за січень, березень, квітень 2011 року, за наслідками якої складено акт від 20.03.2013 року № 1149/22-00/32446629 (далі - акт перевірки) (а.с.25-34).

Зазначеним актом зафіксовано порушення підприємством вимог п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 44532 грн., з яких: за січень 2011 року в сумі розміром 13722 грн.; за березень 2011 року в сумі розміром 6854 грн.; за квітень 2011 року в сумі розміром 23956 грн.

Перевіркою було встановлено, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми витрат за договором про закупівлю товарів, укладеним з Приватним підприємством "ОСОБА_7". Підставами для такого висновку відповідача є те, що господарські операції між Приватним підприємством "ОСОБА_7" та постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю "Шкірзавод "Велес" не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Отже підприємством відображені в податковій звітності результати взаємовідносин з Приватним підприємством "ОСОБА_7" без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000102200 від 05.04.2013 р., яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 44532 грн., з яких: 13722 грн. за січень 2011 року; 6854 грн. за березень 2011 року; 23956 грн. за квітень 2011 року (а.с.35).

За наслідками адміністративного оскарження, оспорюваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до рішення Міністерства доходів і зборів від 03.06.2013 р. за № 4150/6/99-99-10-01-15 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0000102200 від 05.04.2013 р., - без змін (а.с.41-44).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Між позивачем ("Покупець") та ПП "ОСОБА_7" ("Продавець") укладено договір № 1611 від 16.11.2010 р. (далі - Договір), відповідно до умов якого "Продавець" продав, а "Покупець" купив товар на умовах, викладених в Договорі: мездровий спилок - напівфабрикат; шкіру. Документи на товар, які "Продавець" видає "Покупцю": накладна або товарно-транспортна накладна, податкова накладна.

Відповідно до умов п.2 Договору умови, строки поставки товару, ціна за 1 кг та кількість товару зазначаються в накладних на відвантаження товару. Загальна вартість Договору з врахуванням ПДВ складає 1000000 грн. Товар поставляється на умовах Франко-завод, у відповідності с міжнародними правилами "Інкотермс", в редакції 2000 року (а.с.45).

Судом встановлено, що фактично умови Договору, укладеного між позивачем та ПП "ОСОБА_7", виконувався сторонами в період, який був предметом перевірки контролюючого органу.

На виконання умов Договору ПП "ОСОБА_7" виписано позивачу накладні № 290 від 31.01.2011 р., № 308 від 22.03.2011 р., № 321 від 14.04.2011 р., № 291 від 31.01.2011 р. та податкові накладні № 290 від 31.01.2011 р., № 308 від 22.03.2011 р., № 002 від 07.04.2011 р., № 007 від 14.04.2011 р., № 291 від 31.01.2011 р. (а.с.46-49, 50-54).

Факт виконання Договору за вказаний період підтверджується також виписками по банківському рахунку позивача в підтвердження оплати вартості придбаного товару, доказами подальшого використання позивачем, придбаних товарно-матеріальних цінностей (а.с.36-71).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п.198.3 ст.198 цього ж кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 Податкового кодексу України).

Згідно з п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Оскільки судом встановлено, що в даному випадку господарська операція з придбання товару була вчинена реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач має право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару на користь контрагента, до податкового кредиту.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Крім того, згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07. 1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей отриманих згідно договору купівлі-продажу з ПП "ОСОБА_7".

Що ж до доводів Відповідача, про те, що правочини Позивача з ПП "ОСОБА_7" порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на прибуток, внаслідок формування "штучного" податкового кредиту і "штучних" валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та Акту перевірки Позивача, вбачається, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

З огляду на зазначене суд зазначає, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи наведене, позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази отримання та використання у власній господарській діяльності отриманого від контрагента - ПП "ОСОБА_7" товару.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем у спірних правовідносинах витрат шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Доказів того, що вказані в отриманій від контрагента - ПП "ОСОБА_7" податковій накладній послуги не отримувались позивачем у власній господарській діяльності матеріали даної адміністративної справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з метою одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, було надано до податкового органу податкові декларації з ПДВ.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст.71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень - рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року по справі № 806/4362/13-а відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердичівської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "29" жовтня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) В.Б. Шидловський

судді: (підпис) В.В. Євпак

(підпис) М.М. Капустинський

З оригіналом згідно: суддя

Повний текст cудового рішення виготовлено "09" січня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство обмеженою відповідальністю "Шкірзавод "Велес" вул. Леніна, 76,м. Бердичів,Житомирська область,13300

3- відповідачу/відповідачам: Бердичівська об"єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області вул.Б.Хмельницького,24-а,м.Бердичів,Житомирська область,13312