Рішення

від 13.01.2014 по справі 914/2474/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2014 р. Справа № 914/2474/13

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Козак І.Б., суддів Король М.Р. та Крупника Р.В.,

при секретарі Фартушку Н.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес», м.Львів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Відокремлений підрозділ «Вокзал станції Львів» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м.Львів,

про: зобов'язання до вчинення дій та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Лука Г.В. (посвідчення від 06.09.2013 року №020328);

Від позивача: Долішній І.І. - представник (довіреність в матеріалах справи).

Від відповідача: Малярчук О.О. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від третьої особи: не з'явився.

Прокурору та представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представники сторін не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відокремленого підрозділу «Вокзал станції Львів» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» звільнити і повернути ВП «Вокзал станції Львів» ДТГО «Львівська залізниця» державне окреме індивідуально визначене майно - частину привокзальної площі перед приміським вокзалом станції «Львів», загальною площею 5,0 м 2 , що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 112 та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.06.2013 року порушено провадження у справі, прийнято справу до провадження та розгляд справи призначено на 11.07.2013 року, про що прокурор та сторони були належним чином повідомлені під розписку: прокурор - 27.06.2013 року рекомендованою поштою №79022 0319346 6, позивач - 27.06.2013 року рекомендованою поштою №79007 1770893 4, відповідач - 01.07.2013 року рекомендованою поштою №79026 0411723 1 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 11.07.2013 року відкладено на 02.09.2013 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Ухвалою від 02.09.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відокремлений підрозділ «Вокзал станції «Львів» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та розгляд справи відкладено на 25.09.2013 року.

На підставі ухвали від 02.09.2013 року автоматичним розподілом призначено колегіальний розгляд справи у складі головуючого судді Козак І.Б., суддів Долінської О.З. та Крупника Р.В.

Судове засідання 25.09.2013 року відкладено на 30.10.2013 року.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Долінської О.З. автоматизованою системою документообігу суду 29.10.2013 року здійснено заміну члена колегії суддів, до складу суду введено суддю Король М.Р.

Розгляд справи 30.10.2013 року відкладено на 11.12.2013 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Судове засідання 11.12.2013 року відкладено на 13.01.2014 року.

Прокурор в судове засідання 13.01.2014 року з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та клопотанні про уточнення позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та клопотанні про уточнення позовних вимог, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та клопотанні про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Спір розглядається у відповідності до поданого 29.10.2013 року прокурором в інтересах держави в особі позивача клопотання (вх. №44977/13) про уточнення позовних вимог.

В ході розгляду справи встановлено:

Позивач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 20823070, знаходиться за адресою: 79000, Львівська область, м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 3 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 23948055, знаходиться за адресою: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 104, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АВ №393193 та Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АА №563261 (докази в матеріалах справи).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 01059900, знаходиться за адресою: 79007, Львівська область, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1. (докази в матеріалах справи)

Відокремлений підрозділ «Вокзал станції Львів» є структурним підрозділом ДТГО «Львівська залізниця», йому присвоєно код ЗКПО 01059828, знаходиться за адресою: 79023, Львівська область, м. Львів, пл. Двірцева, буд. 1. (докази в матеріалах справи)

30.01.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» (надалі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 26 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину привокзальної площі перед приміським вокзалом станції «Львів», загальною площею 5,0 м 2 , що перебуває на балансі ВП «Вокзал станції «Львів» ДТГО «Львівська залізниця» і знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 112 (далі - балансоутримувач). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна, станом на 31.07.2009 року і становить за незалежною оцінкою 16 496 грн. 00 коп.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Як зазначено у частині 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належать суб'єктам господарювання.

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.

Згідно пункту 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення: 3,00 м. кв. - розміщення торгівельного об'єкту з продажу книг, газет і журналів, виданих іноземними мовами, 2,00 м. кв. - розміщення торгівельного об'єкту з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою.

Розділом 2 договору встановлено умови передачі орендованого майна орендарю.

Так, відповідно до пунктів 2.1. та 2.3. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна. Передача майна в оренду здійснюється за участю балансоутримувача, за вартістю, визначеною в звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки.

Розділами 5 та 7 договору визначено обов'язки сторін, розділами 6 та 8 - їх права.

Так, пунктом 5.9. договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно у стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Розділом 9 договору встановлено відповідальність сторін і вирішення спорів.

Так, відповідно до пункту 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно пункту 9.3. договору спори, які виникають за договором або у зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що договір укладено строком на два роки і 364 дні, що діє з 30.01.2010 року по 27.01.2013 року включно.

Відповідно до пункту 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або заміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були встановлені договором.

Пунктом 10.6. договору сторони встановили, що чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою або рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи.

Пунктом 10.8. договору встановлено, що у разі припинення або розірвання даного договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Заявою від 20.02.2013 року вих. №11-03-01105 позивач повідомив відповідача та третю особу про припинення 28.01.2013 року дії укладеного між сторонами договору. відповідачем вказану заяву отримано 21.02.2013 року, про що свідчить відповідна відмітка представника відповідача про отримання на примірнику заяви (належним чином завірена копія заяви в матеріалах справи).

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною першою статті 27 вказаного Закону передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.01.2010 року №26.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Приписами частини першої статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Щодо звернення з позовом до господарського суду Прокурора Залізничного району міста Львова, то слід зазначити наступне:

На органи прокуратури, відповідно до статті 121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено пунктом 6 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 2 ГПК України.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 «У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)», інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або, якщо в разі неможливості самостійно надати докази, нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оглянувши та дослідивши докази по справі, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: прокурор за даним позовом судового збору не сплачував, оскільки, відповідно до пункту 11 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній редакції), звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Приписами частини першої та підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» встановлено, що із позовних заяв немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою частини першої статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2013 рік» передбачено, що станом на 01.01.2013 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 147 грн. 00 коп.

Таким чином суд дійшов висновків, що судові витрати у справі в розмірі 1 147 грн. 00 коп. слід покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача в користь Державного Бюджету України, оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного із позивачем договору оренди.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 27, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 104; код ЄДРПОУ 23948055) звільнити та повернути Відокремленому підрозділу «Вокзал станції Львів» (79023, Львівська область, м. Львів, пл. Двірцева, буд. 1; код ЗКПО 01059828) Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1; код ЄДРПОУ 01059900) державне окреме індивідуально визначене майно - частину привокзальної площі перед приміським вокзалом станції «Львів», загальною площею 5,0 м 2 , що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 112.

3. Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 104; код ЄДРПОУ 23948055) в дохід Державного бюджету України 1 147 грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

13.01.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 14.01.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

Суддя Король М.Р.

Суддя Крупник Р.В.