Постанова

від 19.12.2013 по справі 808/8935/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 року о 16 год. 05 хв.Справа № 808/8935/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Белікової К.Г. (довіреність від 22.11.2013 №01)

відповідача - Гнідої А.В. (довіреність від 19.11.2013 №2250/10/08-01-10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод», с. Високогірне Запорізького району Запорізької області

до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод» (далі - ТОВ «ЗАБЗ», позивач) до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ у Запорізькому районі, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 №0000282311 та №0000292311.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 27.05.2013 по 31.05.2013 ДПІ у Запорізькому районі була проведена документальна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод» (код за ЄДРПОУ 33409620) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з Приватним підприємством «ГСМ - Юг» (ЄДРПОУ 30719720) у січні 2012 року. За підсумками перевірки складено Акт перевірки від 06.06.2013 №72/2211/33409620. На підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 №0000282311 та №0000292311. Так позивач повністю не погоджується з висновками Акту перевірки та вважає, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що порушують чинне законодавство України та права ТОВ «ЗАБЗ». Також зазначає, що правильність нарахування та сплата податку на додану вартість та податку на прибуток позивачем при здійсненні господарських операцій з Приватним підприємством «ГСМ - Юг» у січні 2012 року підтверджуються первинними документами, наданими на перевірку податковому органу. На підставі зазначеного позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 №0000282311 та №0000292311 винесені з порушенням законодавства України та просить їх скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та зазначає, що під час перевірки податковим органом встановлено відсутність реальності придбання ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» товару у Приватного підприємства «ГСМ - Юг», оскільки операції між ними з придбання товару (бітум дорожній 60/90) не мали характеру фактично здійснених операцій, що призвело до порушення норм Податкового кодексу України. Внаслідок цього до позивача застосовані податкові санкції.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

Відповідно до копії Свідоцтва Серія А00 №515013 про державну реєстрацію юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод» зареєстроване як юридична особа 25.02.2005 за адресою: 70421, Запорізька область, Запорізький район, с. Високогірне, вул. Мічуріна 1-а, ідентифікаційний код: 33409620.

На підставі направлень від 27.05.2013 №080126, №080127, виданих ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС Савіній Ганні Вікторівні - начальнику відділу податкового контролю, раднику податкової служби II рангу, Щербині Юлії Віталіївні - головному державному податковому ревізору-інспектору відділу оподаткування юридичних осіб, інспектору податкової служби І рангу, відповідно до наказу ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС від 27.05.2013 №141 та згідно п.п. 78.1.1 п. 78.1. ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VІ, проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод», код ЄДРПОУ 33409620 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з ПП «ГСМ - Юг» (ЄДРПОУ 30719720) у січні 2012 року.

Перевірка проводилась з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством:

- відсутність реальності придбання ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» товару у ПП «ГСМ-Юг».

- Операції між ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» та ПП «ГСМ-Юг» з придбання товару (бітум дорожній 60/90) не мали характеру фактично здійснених операцій

- порушення п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14. п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139. п.149.1 ст. 149 та п.152.1 ст. 152 Податкового кодексу України №2755- VI від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 15767грн. в т.ч. за 2 квартал 2012 року в сумі 15767грн.

- порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188. п.198.6 ст.198. п. 200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми ПДВ. що підлягає сплаті всього на суму 15017грн., в т.ч. за січень 2012р - в сумі 7401грн, за квітень 2012р - в сумі 7616грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №72/2211/33409620 від 06.06.2013.

На підставі Акту перевірки №72/2211/33409620 від 06.06.2013 стосовно ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» винесено податкові повідомлення-рішення:

- Форми «Р» №0000292311 від 26 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 15017,00 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 7508,50 грн.;

- Форми «Р» №0000282311 від 26 червня 2013 року яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 15767,00 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 7883,50 грн.

Судом встановлено, що позивачем вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку, проте Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.11.2013 вих.№14583/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішенні від 26.06.2013 №0000292311 та №0000282311 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ПП «ГСМ-Юг» щодо купівлі продажу товарно-матеріальних цінностей, які оформлені договорами на поставку товару №06/01-01 від 06.01.2012 (а.с.74) та №0906 від 06.09.2011 (а.с.115-116).

На підтвердження виконання поставок позивачем до суду надано:

1) Видаткові накладні:

- № НР-000001 від 06.01.2012 на зальну суму 45696,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 7616,00 грн.;

- № НР-000002 від 11.01.2012 на зальну суму 44404,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 7400,67 грн.;

2) Товарно-транспортні накладні:

- від 06.01.2012 - автомобіль «ЗИЛ-130АЦ» р/н АР9854 ВС;

- від 11.01.2012 - автомобіль «ЗИЛ-130АЦ» р/н АР9854 ВС;

3) Акт приймання бітуму:

- акт приймання передачі бітуму дорожнього (60/90) від 06.01.2012 у кількості 6,720т.

- акт приймання передачі бітуму дорожнього (60/90) від 11.01.2012 у кількості 6,530т.

4) Податкові накладні:

- № 1 від 06.01.2012 на загальну суму 45696,00 у тому числі ПДВ у розмірі 7616,00;

- № 2 від 11.01.2012 на загальну суму 44404,00 у тому числі ПДВ у розмірі 7400,67.

5) Платіжні доручення:

- №296 від 02.07.2012 на загальну суму 10000,00 грн.;

- №366 від 30.07.2012 на загальну суму 30000,00 грн.;

- №390 від 08.08.2012 на загальну суму 40000,00 грн.;

- №419 від 23.08.2012 на загальну суму 10000,00 грн.

6) Акт списання №СпТ-000034 від 30.06.2012 - бітум дорожній 60/90 у кількості 17200т. на загальну суму 114142,88 грн.

Крім того, судом досліджені реєстри виданих та отриманих податкових накладних за січень 2012 року, в якому зазначені податкові накладні надані позивачем до суду (а.с. 123, 124).

Також судом досліджені документи, надані позивачем на підтвердження подальшого використання придбаного у ПП «ГСМ-Юг» товару, а саме видаткові накладні:

- № НР-000004 від 01.06.2012 на зальну суму 109170,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 18195,00 грн.;

- № НР-000006 від 15.06.2012 на зальну суму 4500,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 750,00 грн.;

- № НР-000008 від 19.06.2012 на зальну суму 33600,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 5600,00 грн.;

- № НР-000007 від 21.06.2012 на зальну суму 16382,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 2730,00 грн.;

- № НР-000009 від 25.06.2012 на зальну суму 14400,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 2400,00 грн.;

- № НР-0000010 від 25.06.2012 на зальну суму 18000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 3000,00 грн.

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод» та ПП «ГСМ-Юг».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ПП «ГСМ-Юг».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ПП «ГСМ-Юг».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагенту.

Щодо твердження податкового органу про те, що позивачем не надано до перевірки сертифікати якості та копії паспортів на бітум, суд звертає увагу відповідача на те, що в розумінні податкового законодавства такі документи не є первинними.

2. Щодо реальності вчинених операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод» та його контрагентом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №72/2211/33409620 від 06.06.2013 податковий орган посилається на те, що від ДПІ Комунарському районі м. Запоріжжя листом №3239/7/22-1417 від 25.12.2012 отримано довідку Про результати зустрічної звірки ПП «ГСМ-Юг», щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Аркада і К» за вересень 2011 року та січень 2012 року №260/2214/30719720 від 25.12.2012, відповідно до якого та враховуючи те що у ТОВ «Аркада і К» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності відсутні власті основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої додаткові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства. Відповідач в акті перевірки зазначає, що звіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ПП «ГСМ-Юг» та ТОВ «Аркада і К».

Разом з тим відповідач в Акті перевірки №72/2211/33409620 від 06.06.2013 також посилається на те, що листом від 13.03.2012 №1064/7/15- 233 від ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова отримано Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Аркада І К» (код за ЄДРПОУ 37189154) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.11 по 310112» №250/18-011/37189154 від 12.03.2012, у якому зазначено, що «…за період грудень 2011 року - січень 2012 року господарська діяльність ТОВ «Аркада І К» код 37189154 має наступні ознаки нереальності здійснення: відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутній кваліфікований персонал; незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т. ч. за спеціальною освітою; наявність в штаті тільки керівних посад; відсутні основні фонди (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі: транспорті засоби, приміщення для зберігання товарів, неможливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку, тощо. Платник не знаходиться за місцезнаходженням (фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи), вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства…».

Крім того податковий орган робить висновок, що дані підприємства можуть використовуватись у схемах на ухилення від сплати податків, шляхом проведення операцій через низку суб'єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності.

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ПП «ГСМ-Юг»: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату товару, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне переміщення (транспортування), приймання, товару ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод».

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ПП «ГСМ-Юг», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «ГСМ-Юг» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

ДПІ у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» та ПП «ГСМ-Юг».

Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, що підтверджують факт поставки товару ПП «ГСМ-Юг» на користь позивача та банківські виписки (а.с. 83, 84, 85, 86), які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

3. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» з постачальником - ПП «ГСМ-Юг», позивачем вірно віднесені видатки на придбання товару при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

4. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ПП «ГСМ-Юг» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Також слід зазначити, що недоліки при оформленні товарно-транспортних накладних визначені в акті перевірки не спростовують факту здійснення господарських операцій, а крім того такі недоліки не можуть свідчити про безтоварність операцій оскільки факт ввезення товарно-матеріальних цінностей на виробничу територію позивача підтверджується витягом із журналу реєстрації в'їзду та виїзду автомобілів за 06.01.2012 та 11.01.2012.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ПП «ГСМ-Юг» в акті перевірки відсутні.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача видаткових та податкових накладних, документів на (про) оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, а ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення №0000282311 та №0000292311 від 26.06.2013, прийняті Державною податковою інспекцією у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод», є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №72/2211/33409620 від 06.06.2013 про порушення ТОВ «Запорізький асфальтнобетонний завод» п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14. пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139. п.149.1 ст. 149 та п.152.1 ст. 152, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188. п.198.6 ст.198. п. 200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтнобетонний завод» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 26.06.2013 року №0000282311 та №0000292311.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтобетонний завод" судовий збір у розмірі 344 грн. 10 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара