Ухвала

від 17.03.2015 по справі 808/8935/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2015 рокусправа № 808/8935/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтобетонний завод» до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтобетонний завод» (далі - позивач або ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод») звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач або ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 року № 0000282311 та № 0000292311.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовані винесені ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 року № 0000282311 та № 0000292311.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

З огляду на встановлений факт реорганізації, та в силу ст. 55 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідну сторону - відповідача у справі на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Запорізькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області.

В задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, колегією суддів - відмовлено, у зв'язку з тим, що останній мав можливість направити до суду іншого представника з відповідним дорученням.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень від 27.05.2013 року № 080126, № 080127, виданих ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС Савіній Ганні Вікторівні - начальнику відділу податкового контролю, раднику податкової служби II рангу, Щербині Юлії Віталіївні - головному державному податковому ревізору-інспектору відділу оподаткування юридичних осіб, інспектору податкової служби І рангу, відповідно до наказу ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС від 27.05.2013 №141 та згідно п.п. 78.1.1 п. 78.1. ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VІ, проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод", код ЄДРПОУ 33409620 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з ПП "ГСМ - Юг" (ЄДРПОУ 30719720) у січні 2012 року.

Перевірка проводилась з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством:

- відсутність реальності придбання ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод" товару у ПП "ГСМ-Юг";

- операції між ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод" та ПП "ГСМ-Юг" з придбання товару (бітум дорожній 60/90) не мали характеру фактично здійснених операцій;

- порушення п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14. п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139. п.149.1 ст. 149 та п.152.1 ст. 152 Податкового кодексу України № 2755- VI від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 15 767 грн. в т.ч. за 2 квартал 2012 року в сумі 15 767 грн.;

- порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198. п. 200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті всього на суму 15 017 грн., в т.ч. за січень 2012 року - в сумі 7401 грн, за квітень 2012 року - в сумі 7616 грн.;

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки № 72/2211/33409620 від 06.06.2013 року.

На підставі Акту перевірки № 72/2211/33409620 від 06.06.2013 року стосовно ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод" винесено податкові повідомлення-рішення:

- форми "Р" № 0000292311 від 26 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 15 017,00 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 7 508,50 грн.;

- форми "Р" № 0000282311 від 26 червня 2013 року яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 15 767,00 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 7 883,50 грн.

Встановлено, що позивачем вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку, проте Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.11.2013 року вих. № 14583/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішенні від 26.06.2013 року № 0000292311 та № 0000282311 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Встановлено, що позивач мав правовідносини з ПП "ГСМ-Юг" щодо купівлі продажу товарно-матеріальних цінностей, які оформлені договорами на поставку товару № 06/01-01 від 06.01.2012 року (а.с.74) та № 0906 від 06.09.2011 року (а.с.115-116).

На підтвердження виконання поставок позивачем до суду надано: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання бітуму: акти приймання передачі бітуму дорожнього, податкові накладні, платіжні доручення, акт списання, реєстри виданих та отриманих податкових накладних.

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтнобетонний завод" та ПП "ГСМ-Юг".

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ПП "ГСМ-Юг".

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ПП "ГСМ-Юг".

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Надані позивачем первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Щодо твердження податкового органу про те, що позивачем не надано до перевірки сертифікати якості та копії паспортів на бітум, суд першої інстанції вірно звернув увагу відповідача на те, що в розумінні податкового законодавства такі документи не є первинними.

Щодо реальності вчинених операцій між ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод" та його контрагентом колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки № 72/2211/33409620 від 06.06.2013 податковий орган посилається на те, що від ДПІ Комунарському районі м. Запоріжжя листом №3239/7/22-1417 від 25.12.2012 отримано довідку Про результати зустрічної звірки ПП "ГСМ-Юг", щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Аркада і К" за вересень 2011 року та січень 2012 року №260/2214/30719720 від 25.12.2012, відповідно до якого та враховуючи те що у ТОВ "Аркада і К" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності відсутні власті основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої додаткові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства. Відповідач в акті перевірки зазначає, що звіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ПП "ГСМ-Юг" та ТОВ "Аркада і К".

Разом з тим відповідач в Акті перевірки №72/2211/33409620 від 06.06.2013 також посилається на те, що листом від 13.03.2012 №1064/7/15- 233 від ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова отримано Акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Аркада І К" (код за ЄДРПОУ 37189154) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.11 по 310112" №250/18-011/37189154 від 12.03.2012, у якому зазначено, що "…за період грудень 2011 року - січень 2012 року господарська діяльність ТОВ "Аркада І К" код 37189154 має наступні ознаки нереальності здійснення: відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутній кваліфікований персонал; незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т. ч. за спеціальною освітою; наявність в штаті тільки керівних посад; відсутні основні фонди (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі: транспорті засоби, приміщення для зберігання товарів, неможливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку, тощо. Платник не знаходиться за місцезнаходженням (фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи), вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства…".

Крім того податковий орган робить висновок, що дані підприємства можуть використовуватись у схемах на ухилення від сплати податків, шляхом проведення операцій через низку суб'єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності.

Однак з цього приводу слід зазначити, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, "податкових взаємовідносин" з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ПП "ГСМ-Юг": податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату товару, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне переміщення (транспортування), приймання, товару ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод".

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того слід зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ПП "ГСМ-Юг", не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "ГСМ-Юг" правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Слід зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод" та ПП "ГСМ-Юг".

Однак, позивачем було надано: податкові накладні, видаткові накладні, що підтверджують факт поставки товару ПП "ГСМ-Юг" на користь позивача та банківські виписки (а.с. 83, 84, 85, 86), які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

За приписами п.п.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ТОВ "Запорізький асфальтнобетонний завод" з постачальником - ПП "ГСМ-Юг", позивачем вірно віднесені видатки на придбання товару при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ПП "ГСМ-Юг" оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Також слід зазначити, що недоліки при оформленні товарно-транспортних накладних визначені в акті перевірки не спростовують факту здійснення господарських операцій, а крім того такі недоліки не можуть свідчити про безтоварність операцій оскільки факт ввезення товарно-матеріальних цінностей на виробничу територію позивача підтверджується витягом із журналу реєстрації в'їзду та виїзду автомобілів за 06.01.2012 та 11.01.2012.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ПП "ГСМ-Юг" в акті перевірки відсутні.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення № 0000282311 та № 0000292311 від 26.06.2013 року є протиправними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький асфальтобетонний завод» до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай