Рішення

від 09.01.2014 по справі 911/4242/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2014 р. Справа № 911/4242/13

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Іванків»

про стягнення 273285,00 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Цимбровська Ю.О., довір. № 103Д-143/2013 від 29.08.2013 р.

від відповідача : Ніколаєнко В.С., довір. б/н від 03.06.2013 р.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Іванків» (далі - відповідач) про стягнення 339618,14 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № В-1/К/2013 від 25.03.2013 р. в частині зобов'язання з оплати вартості наданих послуг, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 309270,00 грн. основного боргу, 7049,67 грн. пені, 21671,67 грн. 7% штрафу, 1626,85 грн. 3% річних, а також 6792,37 грн. судового збору.

Розгляд справи відкладався.

03.12.2013 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ДПЗКУ-МТС» було подано заяву № 130-юр-957/2013 від 02.12.2013 р. про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог), відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 259270,00 грн. основного боргу, 11387,00 грн. пені, 21671,67 грн. 7% штрафу, 2628,00 грн. 3% річних.

06.12.2013 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Укрзернопром-Іванків» було подано заперечення б/н від 06.12.2013 р., відповідно до яких відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 21649,00 грн. 7% штрафу, з огляду на відсутність такого виду відповідальності в умовах договору № В-1/К/2013 від 25.03.2013 р.

16.12.2013 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ДПЗКУ-МТС» було подано заяву № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р. про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 259270,00 грн. основного боргу, 11387,00 грн. пені, 2628,00 грн. 3% річних.

При цьому позивач просить розглядати суд заяву № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р. про уточнення позовних вимог саме як заяву про збільшення розміру позовних вимог та не брати до уваги заяву № 130-юр-957/2013 від 02.12.2013 р. про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог).

Слід зазначити, що згідно з пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою , яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що подана позивачем заява № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р. містить зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу (з 309270,00 грн. до 259270,00 грн.), збільшення розміру позовних вимог в частині пені (з 7049,67 грн. до 11387,00 грн.) та 3% річних (з 1626,85 грн. до 2628,00 грн.) та відмову від позовних вимог в частині стягнення штрафу, оскільки зазначеної вимоги позов ТОВ «ДПЗКУ-МТС» в редакції заяви № 130-юр-1003/2013 про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог) від 11.12.2013 р. не містить.

З огляду на викладене, розмір позовних вимог (з урахуванням вказаної заяви № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р.) становить 273285,00 грн., що фактично є зменшенням розміру позовних вимог.

08.01.2014 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Укрзернопром-Іванків» було подано заперечення б/н від 03.01.2014 р., відповідно до яких відповідач просив суд відмовити позивачу в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 259270,00 грн., з огляду на часткову оплату відповідачем суми основного боргу в сумі 50000,00 грн. згідно платіжного доручення № 461 від 06.12.2013 р.

У судовому засіданні 09.01.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, з урахуванням заяви № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р. про уточнення позовних вимог; представник відповідача проти задоволення позовних вимог частково заперечував з підстав, викладених у запереченнях б/н від 03.01.2014 р.

У судовому засіданні 09.01.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

25 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Іванків» (замовник) було укладено договір № В/1/К/2013, відповідно до умов п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати послуги із збирання врожаю сільськогосподарських культур, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно з п. 1.3 договору загальний обсяг робіт (виконання робіт по збиранню врожаю) складає 1742 га.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що орієнтовна дата початку робіт - з 10.07.2013 р., дата закінчення робіт - 10.08.2013 р.

Загальна вартість виконаних робіт (сума до сплати) обчислюється, виходячи з актів передачі-приймання виконаних робіт, що підписані сторонами (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору оплата здійснюється перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання виконаних робіт в строк не пізніше, ніж через 5 робочих днів з дати підписання відповідного акту передачі-приймання виконаних робіт.

У відповідності з п. 5.3 договору за прострочення оплати виконаної роботи замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Так, на виконання умов договору № В-1/К/2013 від 25.03.2013 р. ТОВ «ДПЗКУ-МТС» було виконано роботи на загальну суму 459270,00 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 6566 від 07.08.2013 р., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Проте, відповідач лише частково розрахувався з ТОВ «ДПЗКУ-МТС» за виконані роботи в сумі 150000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 287 від 04.09.2013 р.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за договором № В-1/К/2013 від 25.03.2013 р. в сумі 309595,22 грн., останній і звернувся з даним позовом до суду.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р., відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 259270,00 грн. основного боргу, 11387,00 грн. пені, 2628,00 грн. 3% річних, що і становить предмет позовних вимог у даній справі на час її розгляду.

Крім того, ТОВ «ДПЗКУ-МТС» та ТОВ «Укрзернопром-Іванків» було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2013 р. до 14.11.2013 р. на суму 259270,00 грн.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено судом, відповідачем в процесі розгляду даної справи, а саме - 06.12.2013 р. було здійснено погашення частини основної заборгованості в сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 461 від 06.12.2013 р.

З урахуванням викладеного, провадження у справі в частині стягнення 50000,00 грн. основного боргу, сплаченого відповідачем після порушення провадження у даній справі, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмету спору.

Водночас, доказів сплати на користь позивача решти заборгованості за договором № В-1/К/2013 від 25.03.2013 р. відповідачем суду не надано.

Отже, з огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № В-1/К/2013 від 25.03.2013 р. підлягають задоволенню в сумі 209270,00 грн. (259270,00 грн. - 50000,00 грн.).

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача на підставі п. 5.3 договору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 113 87,00 грн. Проте, як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку пені, здійсненого позивачем, розмір пені становить 113 86,47 грн., у тому числі - за період з 15.08.2013 р. до 22.10.2013 р. на суму 309270,00 грн. в сумі 7600,42 грн., за період з 23.10.2013 р. до 02.12.2013 р. на суму 259270,00 грн. в сумі 3786,05 грн., який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню в сумі 11386,47 грн.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 26 28,00 грн.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 26 27,64 грн., у тому числі за період з 15.08.2013 р. до 22.10.2013 р. на суму 309270,00 грн. в сумі 1753,94 грн., за період з 23.10.2013 р. до 02.12.2013 р. на суму 259270,00 грн. в сумі 873,70 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню в сумі 2627,64 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС».

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Згідно з приписами ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Пунктом 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р. передбачено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Водночас, згідно з п. 6.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р., зменшення позивачем розміру позовних вимог є підставою для повернення йому тільки сплаченої суми судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону (з урахуванням наведеного в підпункті 4.7 пункту 4 цієї постанови); що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Поряд з цим, пунктом 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 р. (із змінами та доповненнями) передбачено, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору у даній справі підлягають наступному розподілу.

Судовий збір в сумі 893,24 грн. підлягає поверненню ТОВ «ДПЗКУ-МТС» з Державного бюджету України, у зв'язку з поданою позивачем заявою № 130-юр-1003/2013 від 11.12.2013 р. в частині зменшення загального розміру позовних вимог.

В решті судовий збір покладається судом на відповідача (пропорційно розміру задоволених позовних вимог та в частині припинення провадження у справі) згідно з приписами ч. 2 ст. 49 ГПК України, з урахуванням здійснення відповідачем сплати частини суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн. вже в процесі розгляду даної справи.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Припинити провадження у справі в частині стягнення 50000,00 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернопром-Іванків» (07200, Київська обл., Іванківський р-н, с. Прибірськ, вул. Шевченка, 1, код 35585176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код 37702357) - 209270 (двісті дев'ять тисяч двісті сімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 11386 (одинадцять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 47 коп. пені, 2627 (дві тисячі шістсот двадцять сім) грн. 64 коп. 3% річних, 5465 (п'ять тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн. 68 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір в сумі 893,24 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 14.01.2014 р.

Суддя В.М. Бабкіна