Постанова

від 16.01.2014 по справі 825/4520/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2014 року Чернігів Справа № 825/4520/13-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Гримальського А.Ю.,

представника відповідача Ананка Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Новоборовицький спиртовий завод» до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

09.12.2013 Державне підприємство «Новоборовицький спиртовий завод» (далі - ДП «Новоборовицький спиртовий завод») звернулось до суду з адміністративним позовом до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Корюківська ОДПІ) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 05.10.2012 № 0000102300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 99676,00 грн. за основним платежем та 24919,00 грн. за штрафними санкціями, та від 05.10.2012 № 0000092300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 124595,00 грн. за основним платежем та 31149,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представники позивача мотивують тим, що ДП «Новоборовицький спиртовий завод» у 2009-2010 роках мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Агропром Н.К.», ПП «Інбудтраст» та ТОВ «Фермент СЕ». Так, між ДП «Новоборовицький спиртовий завод» та вищевказаними контрагентами укладались договори поставки, договір про надання послуг автотранспорту, а також з приводу придбання товарно-матеріальних цінностей. Сума коштів, сплачених позивачем за отриманий товар та послуги, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, податкові накладні, акти прийому-передачі наданих послуг, товарно-транспортні накладні тощо. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар та послуги використані в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів та послуг до складу валових витрат. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 09.08.2012 № 128/22/00375303, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками Корюківської ОДПІ проведена позапланова невиїзна перевірка ДП «Новоборовицький спиртовий завод» при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Агропром Н.К.» за період з 01.06.2009 по 30.11.2009, ПП «Інбудтраст» за період з 01.03.2010 по 30.04.2010, ТОВ «Фермент СЕ» за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 09.08.2012 № 128/22/00375303. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ст.207, ч. 1 ч. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, 228, 626, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 115036,00 грн., в тому числі: за червень 2009 року в сумі 15360,00 грн., за липень 2009 року в сумі 9920,00 грн., за серпень 2009 року в сумі 19530,00 грн., за вересень 2009 року в сумі 21054,00 грн., за листопад 2009 року в сумі 15444,00 грн., за березень 2010 року в сумі 14605,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 11308,00 грн., за жовтень 2010 року 4905,00 грн., за листопад 2010 року 16,67 грн., за грудень 2010 року в сумі 2893,33 грн.; ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ст.207, ч. 1 ч. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, 228, 626, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 143795,00 грн., в тому числі: за період з 01.06.2009 по 30.11.2009 на 101635,00 грн., за період з 01.03.2010 по 30.04.2010 на 32392,00 грн., за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 на 9768,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень та за результатами процедури адміністративного оскарження податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 05.10.2012 № 0000102300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 99676,00 грн. за основним платежем та 24919,00 грн. за штрафними санкціями, та від 05.10.2012 № 0000092300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 124595,00 грн. за основним платежем та 31149,00 грн. за штрафними санкціями. Також представник відповідача посилається на відсутність у контрагентів позивача нерухомого майна, складських і офісних приміщень, найманих працівників, трудових ресурсів, виробничого обладнання тощо. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю з наступних підстав.

ДП «Новоборовицький спиртовий завод» (ідентифікаційний код-00375303) зареєстровано в якості юридичної особи Щорською районною державною адміністрацією Чернігівської області 27.12.1996, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 372555 (а.с. 133 т. 1).

Працівниками Корюківської ОДПІ на підставі наказу від 27.07.2012 № 200, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна перевірка ДП «Новоборовицький спиртовий завод» при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Агропром Н.К.» за період з 01.06.2009 по 30.11.2009, ПП «Інбудтраст» за період з 01.03.2010 по 30.04.2010, ТОВ «Фермент СЕ» за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 09.08.2012 № 128/22/00375303 (а.с. 9-26,61,62 т. 1).

В акті перевірки від 09.08.2012 № 128/22/00375303 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ст.207, ч. 1 ч. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, 228, 626, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 115036,00 грн., в тому числі: за червень 2009 року в сумі 15360,00 грн., за липень 2009 року в сумі 9920,00 грн., за серпень 2009 року в сумі 19530,00 грн., за вересень 2009 року в сумі 21054,00 грн., за листопад 2009 року в сумі 15444,00 грн., за березень 2010 року в сумі 14605,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 11308,00 грн., за жовтень 2010 року 4905,00 грн., за листопад 2010 року 16,67 грн., за грудень 2010 року в сумі 2893,33 грн.;

- ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ст.207, ч. 1 ч. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, 228, 626, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 143795,00 грн., в тому числі: за період з 01.06.2009 по 30.11.2009 на 101635,00 грн., за період з 01.03.2010 по 30.04.2010 на 32392,00 грн., за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 на 9768,00 грн.

За висновками акта перевірки та за результатами процедури адміністративного оскарження (а.с. 29-34 т. 1) Корюківською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 05.10.2012 № 0000102300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 99676,00 грн. за основним платежем та 24919,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 27 т. 1);

- від 05.10.2012 № 0000092300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 124595,00 грн. за основним платежем та 31149,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 28 т. 1).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основним видом діяльності ДП «Новоборовицький спиртовий завод» є виробництво етилового спирту із зароджуваних продуктів, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ серії АБ № 314978 (а.с. 134 т. 1).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, ДП «Новоборовицький спиртовий завод» у перевіряємому періоді мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Агропром Н.К.» (код ЄДРПОУ-36462954), ПП «Інбудтраст» (код ЄДРПОУ-35189587) та ТОВ «Фермент СЕ» (код ЄДРПОУ-32440220).

По-перше, з приводу господарських взаємовідносин ДП «Новоборовицький спиртовий завод» з контрагентом ТОВ «Агропром Н.К.».

Основним видом діяльності ТОВ «Агропром Н.К.» є вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.12.2013 (а.с. 54-55 т. 1).

Також ТОВ «Агропром Н.К.» має ліцензію Головної державної інспекції на автомобільному транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України серії АВ № 473959 на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», та на внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами (а.с. 112 т. 1).

ДП «Новоборовицький спиртовий завод» придбавало товар (зерно, жито, кукурудза, тритикале) у таких контрагентів: ПП «ТРЕЙДМАКС-ІНВЕСТ», ФОП ОСОБА_4, ПП «ТРІНІТІ ГРУП», що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними (а.с. 141-154 т. 1, а.с. 7-13 т. 2).

Судом встановлено, що між ДП «Новоборовицький спиртовий завод» та ТОВ «Агропром Н.К.» укладено договір від 01.06.2009 з приводу надання послуг автотранспорту (а.с. 101-102 т. 1).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Агропром Н.К.» зобов'язується своїм власним транспортом здійснити послуги по перевезенню зерна, а ДП «Новоборовицький спиртовий завод» зобов'язується оплатити вказані послуги відповідно до умов договору.

Виконання договору від 01.06.2009 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковими накладними, актами приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортними накладними, відомостями про рух зерна (а.с. 103-111, 155-250 т. 1, а.с. 1-6,14-39,59-60 т. 2).

Оплата за вказаним договором ДП «Новоборовицький спиртовий завод» підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с. 40-50 т. 2).

Отримані від ТОВ «Агропром Н.К.» послуги були використані ним під час здійснення господарської діяльності, оскільки зерно, яке доставлялось, необхідне для виготовлення спирту, а відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АБ № 314978 основним видом діяльності позивача є виробництво спирту із зброджувальних продуктів.

По-друге, з приводу господарських взаємовідносин ДП «Новоборовицький спиртовий завод» з контрагентом ПП «Інбудтраст».

Основним видом діяльності ПП «Інбудтраст» є оптова торгівля хімічними продуктами, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.12.2013 (а.с. 56-57 т. 1).

Судом встановлено, що між ДП «Новоборовицький спиртовий завод» та ПП «Інбудтраст» укладено договір поставки товару від 19.04.2010 № 90 та договір поставки товару від 26.03.2010 № 58 (а.с. 95-96 т. 1).

Відповідно до умов вказаних договорів ПП «Інбудтраст» зобов'язується поставити і передати у власність ДП «Новоборовицький спиртовий завод» на умовах договорів паливо котельне, а ДП «Новоборовицький спиртовий завод» зобов'язується прийняти товар та своєчасну здійснити його оплату.

Виконання вказаних договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, прибутковими ордерами, рахунками-фактурами (а.с. 97-100 т. 1, а.с. 51-54,56 т. 2).

Оплата за вказаним договором здійснювалась в безготівковій формі шляхом перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок ПП «Інбудтраст», про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення та виписки по рахунку (а.с. 55,57-58,61-74 т. 2).

Придбаний товар ДП «Новоборовицький спиртовий завод» використовувався у виробничих цілях: паливо котельне, як теплову енергію для виробництва ректифікованого, а, отже, підприємство правомірно включило такі витрати до валових та, як наслідок, сформувало податковий кредит.

По-третє, з приводу господарських взаємовідносин ДП «Новоборовицький спиртовий завод» з контрагентом ТОВ «Фермент СЕ».

Основним видом діяльності ТОВ «Фермент СЕ» є неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.12.2013 (а.с. 58-59 т. 1).

Судом встановлено, що ДП «Новоборовицький спиртовий завод» придбавало товарно-матеріальні цінності у ТОВ «Фермент СЕ» (за усними договорами).

Так, реальність здійснення господарських операцій між ДП «Новоборовицький спиртовий завод» та ТОВ «Фермент СЕ» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковою накладною № 279 від 07.10.2010 на суму 21630,00 грн., накладною № 279 від 07.10.2010, прибутковим ордером № 6 від 07.06.2010 про прийняття матеріальних цінностей на склад, податковою накладною № 292 від 29.10.2010 на суму 7800,00 грн., накладною № 292 від 29.10.2010, податковою накладною № 306 від 16.12.2010 на суму 17360,00 грн., накладною № 306 від 16.12.2010, прибутковим ордером № 17 від 16.12.2010 про прийняття матеріальних цінностей на склад (а.с. 75-78 т. 2).

ДП «Новоборовицький спиртовий завод» за поставлений товар розрахувався в повному обсязі. Розрахунки між покупцем та продавцем здійснювалися за безготівковим розрахунком. Оплата підтверджується платіжними дорученнями та випискою банку про рух коштів (а.с. 79-85 т. 2).

Придбаний товар ДП «Новоборовицький спиртовий завод» використало на виробничі цілі в технологічному процесі для виробництва спирту ректифікованого, а, отже, підприємство правомірно включило такі витрати до складу валових та, як наслідок, сформувало податковий кредит.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Необхідно відмітити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Отже, норми Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Як на підставу нікчемності правочинів позивача з контрагентом ТОВ «Агропром Н.К.» податковий орган посилається на акт ДПІ у м. Нова Каховка від 13.04.2011 № 432/230-36462954 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агропром Н.К.», яким встановлено відсутність у ТОВ «Агропром Н.К.» рухомого та нерухомого майна, складських та офісних приміщень, найманих працівників тощо (а.с. 63-71 т. 1).

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Інбудтраст» податковий орган посилається на акт Кіровоградської ОДПІ від 26.01.2012 № 1823-1/35189587 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інбудтраст», яким встановлено відсутність у ТОВ «Інбудтраст» трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських, офісних та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності. Також у вказаному акті перевірки податковий орган посилається на постанову про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ від 29.07.2011 СВПМ ДПА у м. Києві за фактом створення невстановленими слідством особами 25 суб'єктів підприємницької діяльності , в тому числі ТОВ «Інбудтраст», з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України (а.с. 72-86 т. 1).

Проте, представником відповідача не надано в судове засідання в якості доказу постанову про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ від 29.07.2011 СВПМ ДПА у м. Києві.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Фермент СЕ» податковий орган посилається на акт ДПІ у Московському районі м. Харкова від 28.04.2012 № 662/2220/32440220 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фермент СЕ», яким встановлено наявність правочинів, які не спричиняють правових наслідків, по ланцюгу ТОВ «Промінь АС» - ТОВ «Фермент СЕ» (а.с. 87-93 т. 1).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім цього, чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Отже, такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки вищевказані обставини не можуть спростовувати факт реального виконання господарських операцій за договорами, укладеними між позивачем та контрагентами, позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів, а надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, як вбачається з актів перевірок, висновки Корюківської ОДПІ щодо порушення ДП «Новоборовицький спиртовий завод» вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на судженні перевіряючих про неможливість контрагентів позивача здійснювати господарську діяльність у спірних правочинах, посилаючись на відсутність у останнього кваліфікованого персоналу, основних фондів та наміру здійснювати господарську діяльність.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Тому судом критично оцінюються акти інших податкових органів.

Крім зазначених в акті перевірки висновків Корюківська ОДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 54-59 т. 1):

- ТОВ «Агропром Н.К.» (код ЄДРПОУ-36462954), індивідуальний податковий номер - 364629521027, дата анулювання свідоцтва платника - 02.07.2010;

- ТОВ «Інбудтраст» (код ЄДРПОУ-35189587), індивідуальний податковий номер - 351895811236, дата анулювання свідоцтва платника - 07.02.2012;

- ТОВ «Фермент СЕ» (код ЄДРПОУ-324402200), індивідуальний податковий номер - 324402220340, дата анулювання свідоцтва платника - 25.04.2013.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ДП «Новоборовицький спиртовий завод» з контрагентами укладені позивачем з метою отримання товару та послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримані податкові накладні.

Судом встановлено, що ДП «Новоборовицький спиртовий завод» має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» і Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару та послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.10.2012 № 0000102300 та від 05.10.2012 № 0000092300 прийняті Корюківською ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4588,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 458,80 грн., що підтверджується квитанцією від 29.11.2013 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 458,80 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Корюківської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби від 05.10.2012 року № 0000102300 та від 05.10.2012 року № 0000092300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Новоборовицький спиртовий завод» судовий збір в розмірі 458,80 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова