Постанова

від 06.12.2013 по справі 826/17315/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2013 року 08:20 № 826/17315/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-відповідач), в якому просило суд:

1) визнати протиправними дії відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Дельта» (код ЄДРПОУ 35710387) за період з 01.05.12 р. по 31.05.12 р., з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) в результаті якої був складений акт №72/22-6/36630664 від 18.06.2013 р.;

2) визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 12.07.2013 р. № 0005612260 та № 0005602260.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, проведена безпідставна та незаконна перевірка, за результатами якої прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи вчинені ним оскаржувані дії та прийняті рішення законними та обґрунтованими, вчиненими та винесеними на підставі та на виконання норм діючого податкового законодавства, просив суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 25.11.2013 р., представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи суду не надходило.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем скеровано позивачу запит від 25.04.2013 р. № 10258/10/22.6-20-5 про надання пояснення та документального підтвердження його взаємовідносин з контрагентами при формуванні податкового кредиту за травень 2013 року, який він отримав лише 14.05.2013 р. та надав, в межах встановленого діючим податковим законодавством строку, 22.05.2013 р. відповідачу відповідь за № 2205-13/1.

Незважаючи на зазначене, на підставі пп.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.79 ст.20 Податкового кодексу України, з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів, відповідачем видано наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 12.06.2013 р. № 56 та оформлено повідомлення про перевірку від 12.06.2013 р. № 391/22-6, які за доводами відповідача направлені позивачу поштою. Проте, доказів направлення зазначених документів у встановленому діючим законодавством порядку, відповідачем суду не подано.

При цьому, під час огляду наявної в матеріалах справи копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 12.06.2013 р. № 56, судом встановлено, що на ньому міститься відмітка про отримання датована 18.06.2013 р.

На підставі наказу від 12.06.2013 р. №56 та повідомлення про проведення перевірки №391/22-6 від 12.06.2013 р., відповідно до пп.78.1.1 п.78.1. ст.78, ст.79, ст.20, ст.89 Податкового кодексу України, відповідачем, у період з 12.06.2013 р. по 18.06.2013 р., проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Дельта» (код ЄДРПОУ 3571387) за період з 01.05.12 р. по 31.05.12 р., з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Позивач вважає такі дії відповідача по проведенню перевірки протиправними, оскільки не вбачає наявності правових підстав для її проведення.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18.06.2013 р. № 72/22-6/36630664, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.138.1 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за 2 кв. 2012 року на загальну суму 134 239,00 грн.;

п.198.1., п.198.4., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 92 180,00 грн., в тому числі: за травень 2012 року - 92 180,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки за результатами перевірки, викладені в акті від 18.06.2013 р. № 72/22-6/36630664 - залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 18.06.2013р. №72/22-6/36630664, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

від 12.07.2013 р. № 0005612260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 134239,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33559,75 грн.;

від 12.07.2013 р. № 0005602260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 92180,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 23045,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, за результатами якого -залишені без змін, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.20.1.4. п.20.1. ст.20 Кодексу, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п.75.1. ст.75 Кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (пп.75.1.2. п.75.1. ст.75 Кодексу).

Документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Кодексу).

Відповідно до п.79.1. ст.79 Кодексу документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2. ст.79 Кодексу).

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до п.2.4. Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 14.04.2011 р. № 213, підрозділи органу ДПС, які очолюють здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки, забезпечують надсилання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення (посадовій особі або законному (уповноваженому) представнику) під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки за формою згідно з додатком 9 до Методичних рекомендацій.

Згідно п.1.8. зазначених Методичних рекомендацій, у разі коли при організації документальної планової та позапланової або фактичної перевірки встановлено відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), у той же день складається акт (довільної форми) щодо не встановлення місцезнаходження платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників).

Таким чином, провівши системний аналіз викладених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що посадові особи контролюючого вправі приступити до проведення документальної позапланової невиїзної перевірки лише за наявності підстав для її проведення, зокрема, направлення письмового запиту платнику податку та відсутність з його боку належного реагування на письмовий запит протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, та лише за умови надсилання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення такої перевірки та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав запит відповідача від 25.04.2013 р. № 10258/10/22.6-20-5 про надання пояснення та документального підтвердження його взаємовідносин з контрагентами при формуванні податкового кредиту за травень 2013 року лише 14.05.2013 р. та надав, в межах встановленого діючим податковим законодавством строку, 22.05.2013 р. відповідачу відповідь за № 2205-13/1.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав покладений на нього обов'язок щодо надання відповіді на запит податкового органу, отже фактично у відповідача не було підстав для проведення перевірки позивача, зазначені ним у наказі про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 12.06.2013 р. № 56, а саме на підставі пп.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.79 ст.20 Податкового кодексу України.

При цьому, відповідачем в основу заперечень проти позову покладено твердження про дотримання податковим органом законодавства, що регламентує порядок проведення позапланових податкових перевірок. У той же час, письмові докази до заперечень у необхідному для обґрунтування заперечень обсязі відповідачем надані не були.

На думку суду, зазначене свідчить про грубе порушення правил документообігу державної податкової служби та ігнорування приписів Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язок надавати суду всі докази, на яких базуються заперечення суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Дельта» (код ЄДРПОУ 35710387) за період з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р., з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 12.07.2013 р. № 0005612260 та № 0005602260, суд також дійшов висновків про їх обґрунтованість виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини позивача з ТОВ «Торговий дім «Дельта» ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме на договорі поставки від 01.03.2012 р. № Т0103.Д, за умовами якого контрагент як продавець зобов'язується продати позивачу як покупцю товар - поліетиленову трубу, фасонні частини та поліетилен, ціна, номенклатура, асортимент, комплектність та кількість якої передбачені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару, купівля-продаж якого є предметом цього договору, формується продавцем на підставі ринкових цін на товар, є звичайна та зазначається в специфікації та видатковій накладній, які надаються продавцем.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, контрагентом виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні. Розрахунки проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунку позивача.

На підтвердження реальності операцій з придбаним у контрагента товаром, позивачем подано суду первинні документи по його подальшій реалізації ТОВ «АВТО-М» (договір, видаткові накладні, податкові накладні, довіреність на отримання товару, товарно-транспортні накладні).

В той же час, як зазначено в акті перевірки позивача, в ході перевірки відповідачем отримано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 10.01.2013 р. №46/22-9/35710387 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дім «ДЕЛЬТА», код за ЄДРПОУ 35710387 щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період травень 2012 року», яким зафіксовано, що ТОВ «Торговий дім «ДЕЛЬТА» не звітує про наявність основних фондів та їх сукупну балансову вартість. Крім того, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засвоїв при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищезазначене, в акті від 10.01.2013 р. № 46/22-9/35710387 зазначено, що операції ТОВ «ТД «ДЕЛЬТА» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу основних засобів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим товариство не могло фактично здійснювати господарські операції з урахування часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Отже, фінансово-господарська діяльність ТОВ «ТД «ДЕЛЬТА» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «ТД «ДЕЛЬТА», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ТД «ДЕЛЬТА» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про те, що позивачем використовував транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Враховуючи, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснюється ним поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про небуття ним належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентом є нікчемними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались укладеними між ними правочинами, а складені таким контрагентом первинні документи - складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ «Торговий дім «ДЕЛЬТА», не мало можливості на виконання господарських зобов'язань по вищезазначеному договору з позивачем або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем суду не надані.

За результатом системного аналізу наданої позивачем копії договору та доданих до них документів, по взаємовідносинам з контрагентом, судом встановлено, що договір поставки містить всі істотні умови, тобто є укладеним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались, а висновки про нереальність операцій з контрагентом є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, отже, сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.

При цьому, слід зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку, або права визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як вже зазналося, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом оформлені належним чином укладеним договорам, який не визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Отже, операції позивача з контрагентом здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Враховуючи зазначене, позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента - ТОВ «Торговий дім «ДЕЛЬТА», використаного під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складений акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

В акті про неможливість проведення зустрічної контрагента, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента - ТОВ «Торговий дім «ДЕЛЬТА» є безпідставними.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених ним в акті перевірки позивача висновків, покладених в основу прийнятого оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 12.07.2013 р. № 0005612260 та № 0005602260.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Дельта» (код ЄДРПОУ 35710387) за період з 01.05.12 р. по 31.05.12 р., з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві форми «Р» від 12.07.2013 р. № 0005612260 та № 0005602260.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 4656,82 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» (код ЄДРПОУ 36630664) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко