Постанова

від 13.03.2014 по справі 826/17315/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17315/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Літвіної Н.М.,

Суддів Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

при секретарі Соловіцькій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними дії ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Дельта» за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 0005612260 та № 0005602260 від 12 липня 2013 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було скеровано запит ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» № 10258/10/22.6-20-5 від 25 квітня 2013 року, про надання пояснення та документального підтвердження його взаємовідносин з контрагентами при формуванні податкового кредиту за травень 2013 року, позивачем на запит була надана відповідь № 2205-13/1 від 22 травня 2013 року.

Відповідно до наказу № 56 від 12 червня 2013 року та повідомлення про проведення перевірки № 391/22-6 від 12 червня 2013 року, згідно до п. п. 78.1.1, п. 78.1, ст. 78, ст. 79, ст. 20, ст. 89 ПК України, відповідачем, у період з 12 червня 2013 року по 18 червня 2013 року, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Дельта» за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 72/22-6/36630664 від 18 червня 2013 року, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п. 138.1 ст. 138, п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплати в бюджет за 2 кв. 2012 року на загальну суму 134 239, 00 грн.;

п. 198.1., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 92 180, 00 грн., в тому числі: за травень 2012 року - 92 180, 00 грн.

ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» не погоджуючись з актом перевірки, подало заперечення до ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відповідно до п. 86.7. ст. 86 ПК України, за результатами розгляду якого відповідачем висновки в акті перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки № 72/22-6/36630664 від 18 червня 2013 року ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

№ 0005612260 від 12 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 134 239, 00 грн. і застосовані штрафні санкції у розмірі 33 559, 75 грн.;

№ 0005602260 від 12 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 92 180, 00 грн. і застосовані штрафні санкції у розмірі 23 045, 00 грн.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст. 56 ПК України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ГУ Міндоходів у м. Києві, проте за результатами розгляду були - залишені без змін.

Не погоджуючись з рішенням ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Згідно до п. п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України - контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків, у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1. ст. 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 79.1. ст. 79 ПК України - документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно до п. 2.4. Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України № 213 від 14 квітня 2011 року, підрозділи органу ДПС, які очолюють здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки, забезпечують надсилання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення (посадовій особі або законному (уповноваженому) представнику) під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки за формою згідно з додатком 9 до Методичних рекомендацій.

З аналізу вищезазначених норм, колегія суддів приходить до висновку, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підконтрольного суб'єкта повинна відбуватися за наявності фактичних підстав для її проведення, зокрема, порушення платником податків податкового, валютного законодавства, за наслідками перевірок інших платників податків.

Згідно матеріалів справи, ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» на запит ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, надало відповідно до норм податкового законодавства пояснення та документальне підтвердження контролюючому органу, щодо взаємовідносин з контрагентами при формуванні податкового кредиту. Таким чином, дії позивача були правомірними і вчинені відповідно до норм чинного законодавства.

А тому, колегія суддів вважає, що у відповідача не було фактичних підстав для проведення перевірки, а тому і проведена позапланова невиїзна перевірка є неправомірною.

З приводу правомірності дій між ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» та ТОВ «Торговий дім «Дельта» щодо здійснення фінансово-господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» та ТОВ «Торговий дім «Дельта» укладений договір поставки № Т0103.Д від 01 березня 2012 року, за умовами якого контрагент як продавець зобов'язується продати позивачу як покупцю товар - поліетиленову трубу, фасонні частини та поліетилен, ціна, номенклатура, асортимент, комплектність та кількість якої передбачені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару, купівля-продаж якого є предметом цього договору, формується продавцем на підставі ринкових цін на товар, є звичайна та зазначається в специфікації та видатковій накладній, які надаються продавцем.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, контрагентом виписані позивачу первинні документи, зокрема, податкові накладні № 8 від 04 травня 2012 року, № 53 від 21 травня 2012 року, № 61 від 22 травня 2012 року, № 71 від 24 травня 2012 року, № 72 від 24 травня 2012 року. Також виписані видаткові накладні № РН-00113/5 від 08 травня 2012 року, № РН-00135/4 від 21 травня 2012 року, № РН-00137/1 від 22 травня 2012 року, № РН-00146/1 від 24 травня 2012 року, № РН-00146/2 від 24 травня 2012 року. Розрахунки проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунку позивача.

На підтвердження реальності операцій з придбаним у контрагента товаром, позивачем подано первинні документи по його подальшій реалізації ТОВ «АВТО-М», зокрема договір поставки № 2404.1 від 24 квітня 2012 року, видаткові накладні: № 10805 від 08 травня 2012 року, № 12105 від 21 травня 2012 року, № 12205 від 22 травня 2012 року, № 12405 від 24 травня 2012 року, № 22405 від 24 травня 2012 року, довіреності на отримання товару: № 111 від 03 травня 2012 року, № 137 від 21 травня 2012 року, № 151 від 24 травня 2012 року, № 150 від 24 травня 2012 року, товарно-транспортні накладні: № 694 від 08 травня 2012 року, № 724 від 22 травня 2012 року, № 700 від 24 травня 2012 року.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарська операція згідно зі ст. 1 названого Закону - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» в повному обсязі довів реальність господарських операцій з вищезазначеним контрагентом.

Також податковий орган зазначав про порушення позивачем ст. ст. 202, 203, 215, 216 ЦК України.

В зв»язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Як вбачається з матеріалів справи, угода, яка укладена між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта», не визнана судом недійсною, її недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такою угодою.

Також, апелянт, звертає увагу колегії суддів на той факт, що при винесенні податкових повідомлень-рішень було взято до уваги, акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 46/22-9/35710387 від 10 січня 2013 року, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дім «Дельта», щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період травень 2012 року, яким зафіксовано, що ТОВ «Торговий дім «Дельта» не звітує про наявність основних фондів та їх сукупну балансову вартість. Крім того, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта з приводу наявності акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 46/22-9/35710387 від 10 січня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «Торговий дім «Дельта», оскільки в ньому не досліджувалась поставка товару та правильність формування показників податкової звітності.

А відповідачем в свою чергу не надано будь-яких доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених контрагентами, не наведено в чому саме порушено зазначені в акті та податкових повідомленнях-рішеннях приписи податкового законодавства України.

Колегія суддів також звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

З приводу вимог апелянта, щодо неправомірного нарахування судового збору судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 87 КАС України - судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно до ст. 94 КАС України - якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частина 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частина 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, встановлюється ставка у 2 % розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 527, 62 грн., що підтверджується платіжним дорученням, проте, судом першої інстанції з відповідача стягнено суму в розмірі 4 656, 82 грн., яка не відповідає розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем відповідно до Закону України «Про судовий збір»

Отже, судом першої інстанції в цій частині було прийняте помилкове рішення, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню, а сума, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 527, 62 грн.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. ст. 198, 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року в частині стягнення судових витрат з Державної казначейської служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» в розмірі 4 656, 82 грн. - скасувати та винести і цій частині нову постанову.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерна група «Інтерпласт» судові витрати в розмірі 527, 62 грн.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлений 17 березня 2014 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.