Постанова

від 09.12.2013 по справі 826/14424/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м. Київ, вул. К. Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

09 грудня 2013 року Справа №826/14424/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючої судді:Пісоцької О.В. (доповідач), суддів:Донця В.А., Костенка Д.А., розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу

за позовною заявою ОСОБА_4 доДержавної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_5 провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної реєстраційної служби України (далі - Реєстраційна служба, відповідач-1), в якому просить:

- визнати дії відповідача протиправними;

- зобов'язати відповідача провести державну реєстрацію належного йому майна - гаража, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування позову зазначено про те, що Реєстраційна служба в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_5 рішенням №5124570 від 19 серпня 2013 року відмовила позивачу в реєстрації права власності на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 Рішення вмотивоване тим, що за вказаною адресою вже зареєстровано право власності на гараж за іншою особою та нібито відсутні документи на земельну ділянку.

Позивач вважає вказане рішення відповідача незаконним та необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не забороняє знаходження за однією і тією ж адресою кількох будівель. Посилається й на те, що у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутня така причина для відмови у державній реєстрації як знаходження за однією адресою кількох будівель. Зауважує на тому, що твердження відповідача про те, що відсутній документ на земельну ділянку не відповідає дійсності.

Державна реєстраційна служба України стосовно задоволення позову ОСОБА_4 заперечує, вважаючи прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_5 рішення від 19 серпня 2013 року №5124570 правомірним та обґрунтованим. У письмових поясненнях відповідач-1 повідомив про те, що ніхто не може втручатись у прийняття будь-яких рішень державним реєстратором (у тому числі - Реєстраційна служба), що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім того, звернуто увагу суду на те, що чинним законодавством встановлена процедура прийняття рішень державними реєстраторами, і суд не може підміняти як визначену процедуру, так і адміністративного суб'єкта, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2013 року (протокольною) продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження, а 20 листопада 2013 року - у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 20 листопада 2013 року, зокрема, залучено до участі у справі №826/14424/13-а державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_5 як другого відповідача (далі - державний реєстратор, відповідач-2), з огляду на те, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення фактично звернута до залученої особи.

Державний реєстратор у письмових запереченнях (надійшли на розгляд 06 грудня 2013 року) на заявлений ОСОБА_4 позов вказував на його необґрунтованість. Стверджував, що рішення №5124570 від 19 серпня 2013 року прийняте відповідно до законодавства. Зазначав, що підставою для прийняття спірного рішення було те, що за вказаною адресою вже зареєстровано право власності на гараж за іншою особою, а також позивач не подав заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Просив у позові відмовити.

Ухвалою суду від 06 грудня 2013 року продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши усні та письмові пояснення сторін, судом встановлено наступне.

Згідно з карткою прийому заяви №4785896 ОСОБА_4 06 серпня 2013 року до Реєстраційної служби Сакського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), до якої додано: рішення суду у справі №2-1329/2007, видане 01 березня 2007 року Сакським міськрайонним судом Автономної Республіки Крим; інвентаризаційна справа б/н, видана 24 січня 2007 року КРП «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторія»; копія паспорта ЕТ 187574, виданого 19 травня 2009 року Сакським МВ ГУ МВС України в АР Крим; копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно, №5741573, виданий 05 липня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Сакського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим Гладка Т.В.; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, виданого 07 жовтня 1999 року Сакською державною податковою адміністрацією.

Водночас, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_5 №5124570 від 19 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_4 у державній реєстрації права приватної власності: на гараж АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 0111400000:01:014:0463.

Вказане рішення вмотивоване тим, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (за вказаною адресою вже зареєстровано право власності на гараж за іншою особою, відсутні документи на земельну ділянку).

Листом від 23 серпня 2013 року №3672/05-15-13 Реєстраційною службою Сакського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим вказане рішення було направлено на адресу позивача.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (з урахуванням відповідних змін; далі - Закон України №1952), який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України №1952 систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).

Статтею 7-1 Закону України №1952 передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав: вносить в установленому порядку пропозиції щодо її формування; забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав; організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України та покладені на нього Президентом України.

Відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №401/2011 (далі - Положення №401/2011), Реєстраційна служба є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади міста Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності (пункт 1 Положення).

Згідно з підпунктами 8-10 пункту 4 Положення Реєстраційна служба відповідно до покладених завдань, організовує роботу, пов'язану з забезпеченням діяльності у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що є необґрунтованими посилання представника відповідача-1 на те, що Реєстраційна служба безпідставно залучена до участі у даній справі.

Також відповідно до частини 2 статті 9 Закону України №1952 визначено повноваження державного реєстратора, згідно з пунктами 1, 2 яких, державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

У частині 4 статті 9 Закону України №1952 визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України №1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Водночас, зі змісту абзацу 2 частини 2 та частини 13 статті 15 Закону України №1952 вбачається, що перелік документів для здійснення державної реєстрації та порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №703), за абзацом 1 пункту 5 якого документи, що подаються для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, повинні відповідати вимогам, що встановлені законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

Абзац 1 пункту 7 та абзацу 1 пункту 10 Порядку №703 вказує на те, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Міністерство юстиції України, та разом з якою подає необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

Відповідно до пункту 12 Порядку №703 під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, які додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з абзацом 1 пункту 16 Порядку №703 за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

За пунктом 26 Порядку №703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

При цьому, перелік документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно визначено пунктом 27 Порядку №703, зокрема, до таких документів відноситься рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом з картки прийому заяви №4785896, ОСОБА_4 подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), до якої як документ, що підтверджує виникнення права власності на гараж, додано копію рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим у справі №2-1329/2007, видане 01 березня 2007 року. Так, вказаним рішенням суду визнано право власності ОСОБА_4 на гараж АДРЕСА_1

Відповідно до пункту 23 Порядку №703 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Водночас, частиною 1 статті 24 Закону України №1952 визначено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

У частині 2 статті 24 Закону України №1952 встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Судом встановлено та вбачається з рішення від 19 серпня 2013 року №5124570, що державним реєстратором розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на гараж АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки: 0111400000:01:014:0463, та документи, подані для проведення державної реєстрації прав. Відповідач вважає, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують та зазначив, що за вказаною адресою вже зареєстровано право власності на гараж за іншою особою, відсутні документи на земельну ділянку.

Разом з тим, у вказаному рішенні державного реєстратора не зазначено, яким саме вимогам не відповідають подані позивачем документи, тоді як законодавець чітко визначив, що останні повинні відповідати вимогам Закону України №1952. Також відповідачем не вказано, в чому саме полягає невідповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, зокрема, не наведено за ким та на підставі чого за вказаною адресою вже зареєстровано право власності, тоді як згідно з вказаним рішенням суду від 01 березня 2007 року власником вище зазначеного гаражу визнано ОСОБА_4

Також не підлягають врахуванню твердження відповідача, наведені в оскаржуваному рішенні щодо відсутності документів на земельну ділянку. Так, по-перше, у розумінні статті 24 Закону України №1952 зазначена обставина не тягне за собою відмову у реєстрації права власності. По-друге, згідно зі свідоцтвом про право власності №5741573 від 05 липня 2013 року, зареєстрованого Реєстраційною службою Сакського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим (за карткою прийому заяви вказане свідоцтво долучено до заяви позивача), власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий №0111400000:01:014:0463, є ОСОБА_4 Наведений факт, також, підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний №5741738 від 05 липня 2013 року, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0100296102013 від 29 липня 2013 року та довідкою про наявність земель і розподілу їх по власникам земель, землекористувачів, угіддям (по даним форми 6-зем) від 03 вересня 2013 року №4020/03-23, виданої міськрайонним управлінням Держземагентства в містах Євпаторія, Саки та Сакському районі Автономної Республіки Крим.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що державний реєстратор, відмовляючи ОСОБА_4 у проведенні реєстрації права власності на гараж АДРЕСА_1 - не надав належної оцінки заяві позивача, у зв'язку з чим передчасно вирішив, що подані останнім документи не відповідають вимогам, встановленим законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, а отже спірне рішення відповідача-2 від 19 серпня 2013 року №5124570 суперечить Закону України №1952 та Порядку №703.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Докази, які б свідчили про безпідставність позовних вимог та - про відсутність порушеного права ОСОБА_4, відсутні, проте підлягають задоволенню у визначений законодавством спосіб.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4, обґрунтовуючи необхідність визнання протиправними дій відповідача під час прийняття спірного рішення, не наводить жодних доводів, які б свідчили про активну поведінку як державного реєстратора, так і Реєстраційної служби, направлену на порушення прав позивача, а вказує лише на безпідставність та протиправність оскаржуваного рішення. Так, невідповідність висновків вимогам чинного законодавства у вказаному рішенні вказує на необхідність визнання останнього протиправним та його скасування.

Отже, позов в частині оскарження дій відповідача є безпідставним.

Так, слід зауважити на тому, що здійснення судового захисту особи, чиє право порушено органами державної влади чи місцевого самоврядування внаслідок порушення ними положень Конституції та законів України у спосіб, що відповідає визначеним у законодавстві способам захисту порушеного права, є здійснення судом його повноважень органу судової влади у межах Конституції та законів України.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд, зокрема, може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначає повноваження суду при вирішенні справи, за частиною 2 якої, зокрема, передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Проте, врахувавши вище встановлене та наведені висновки, межі заявлених позовних вимог, положення статей, зокрема, 2, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а також - наявність дискреційних повноважень реєстраційного органу, - суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Державної реєстраційної служби України ОСОБА_5 «про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» від 19 серпня 2013 року №5124570, прийняте за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 «про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (реєстраційний номер 2410110);

- зобов'язання Державної реєстраційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 «про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (реєстраційний номер 2410110) у порядку та строки, передбачені законодавством, - про що повідомити заявника.

В решті частини вимог позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (частина 1). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3).

Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Державної реєстраційної служби України ОСОБА_5 «про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» від 19 серпня 2013 року №5124570, прийняте за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 «про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (реєстраційний номер 2410110);

Зобов'язати Державну реєстраційну службу України забезпечити повторний розгляд заяви ОСОБА_4 «про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (реєстраційний номер 2410110) у порядку та строки, передбачені законодавством, - про що повідомити заявника.

У задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 17грн. 20коп. (сімнадцять гривень 20коп.) частини витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Судді (підпис) (підпис) (підпис)О.В. Пісоцька В.А. Донець Д.А. Костенко