Рішення

від 13.01.2014 по справі 922/4505/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р.Справа № 922/4505/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес Лайн" (с.Софіївська Борщагівка, Київська область) до Спільного українсько - ізраільського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛЮС ЛТД" (м.Харків) про стягнення 47763,60 гривень за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Регети Н.Є. (довіреність б/н від 08 січня 2014 року)

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2013 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Гермес Лайн", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення зі спільного українсько-ізраїльського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс ЛТД" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 235166,38 гривень, у тому числі, 182260,00 гривень суми основної заборгованості, 15136,18 гривень суми нарахованої пені та 37770,20 гривень суми 30% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №18, укладеного між сторонами 17 грудня 2012 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4703,22 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 жовтня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 листопада 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 листопада 2013 року було відкладено розгляд справи на 17 грудня 2013 року.

16 грудня 2013 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№47114) про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про повну оплату відповідачем суми основної заборгованості у розмірі 182260,00 гривень, перерахував суму 30% річних, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 47763,60 гривень, у тому числі 15136,18 гривень суми нарахованої пені та 32627,42 гривень суми 30% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 грудня 2013 року було прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та продовжено розгляд справи з урахуванням відповідної заяви, також було продовжено строк розгляду спору на 15 днів, та відкладено розгляд справи на 09 січня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 січня 2014 року було відкладено розгляд справи на 13 січня 2014 року.

13 січня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду заперечення проти позовних вимог (вх.№834), в яких зазначив, що дійсно отримав від позивача товар за видатковими накладними, але вважає цю поставку позадоговірною, так як спірний договір не є укладеним, оскільки він підписаний неналежною особою з боку відповідача. На підставі зазначеного, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач у відкрите судове засідання 13 січня 2014 року свого представника не направив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 13 січня 2014 року проти позовних вимог заперечував, з мотивів, викладених у запереченнях.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

17 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Гермес Лайн" (позивачем) та спільним українсько-ізраїльським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс ЛТД" (відповідачем) було укладено договір поставки №18. Як вбачається із матеріалів справи, даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати окремими партіями у власність покупця (відповідача) товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Найменування, кількість, ціна та вартість товару окремої партії товару, що поставляється за цим договором визначаються за згодою сторін та вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами цього договору (п.1.2 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 434260,00 гривень, що підтверджується підписаними з обох сторін та скріпленими печатками підприємств наступними видатковими накладними (а.с.12,14,16):

- в/н №52 від 25 лютого 2013 року на суму 225760,00 гривень;

- в/н №106 від 29 квітня 2013 року на суму 77500,00 гривень;

- в/н №172 від 01 липня 2013 року на суму 131000,00 гривень.

Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.13, 15, 17).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п.3.3 договору).

Відповідно до п.4.2 договору, покупець зобов'язується здійснити оплату вартості кожної окремої партії товару протягом 15 календарних днів від дати підписання сторонами видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час пред'явлення позову до суду, відповідач частково розрахувався за отриманий товар на суму 252000,00 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.38-61).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№30) від 09 вересня 2013 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Під час розгляду даної справи, відповідач повністю погасив суму основної заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.70-74, 82).

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням викладеного, суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, враховуюче те, що повна сплата відповідачем суми основної заборгованості відбулась після подачі позовної заяви до суду, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі, проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором у встановлений строк не виконав, чим порушив умови договору.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 15136,18 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.6.2 спірного договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості окремої партії товару, покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника пеню на залишок заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 32627,42 гривень суми 30% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.6.4 спірного договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості окремої партії товару, покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника 30% річних від простроченої суми.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 30% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог, а саме твердження про те, що спірні господарські правовідносини між сторонами відбувались позадоговірним шляхом, а тому господарські санкції не можуть бути застосовані, а також, про те, що позивач порушив умови договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Твердження відповідача, що спірний договір підписаний не уповноваженою на то особою, та є неукладеним, спростовується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, договір поставки №18 від 17 грудня 2012 року з боку відповідача було підписано директором Капуста М.M. Крім того, підпис директора було скріплено печаткою підприємства.

У частині 3 статті 65 Господарського кодексу України зазначається, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Відповідно до положень ч.5 ст.65 Господарського кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.215 Цивільного кодексу України, за якою підставою недійсності угоди є недодержання в момент вчинення правочину, стороною вимог встановлених ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Ч.2 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч.2 ст.241 Цивільного кодексу України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Зі змісту цієї статті вбачається, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною зокрема в пункті 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11, в якому зазначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочину особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Отже, обставина підписання договору поставки №18 від 17 грудня 2012 року не директором підприємства відповідача особисто, не свідчить про недійсність цього договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що навіть, якщо спірний договір підписано не особисто директором Капуста М.М., як стверджує представник відповідача, то відповідач як юридична особа своїми діями схвалив укладення цього правочину, що підтверджується наступним:

- відтиском його печатки на цьому договорі;

- прийняттям товару від позивача за видатковими накладними, в яких міститься посилання на спірний договір, та які, було підписано з боку відповідача без зауважень;

- оплатою отриманого товару в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, в яких зазначено призначення платежу саме за спірним договором (а.с.38-61, 70-74, 82).

Щодо тверджень відповідача стосовно недотримання позивачем порядку відпуску товару, так як довіреності відповідача на отримання товару від позивача, не відповідають вимогам нормативно-правових актів, тому що підписані не директором підприємства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.246 Цивільного кодексу України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Також, слід зазначити, що, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року №053-291516, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, керівником підприємства відповідача були видані довіреності на отримання товару від позивача, оформлені належним чином, та скріплені печаткою підприємства, що підтверджує право уповноважених осіб на отримання товару від позивача, та підписання видаткових накладних.

Отже, твердження відповідача, що довіреності на отримання товару за спірним договором видані не уповноваженою особою також спростовуються тим, що на них є печатка підприємства, а тому, позивач на законних підставах передав товар зазначеним у довіреностях особам.

Твердження відповідача про те, що позивач порушив умови договору, а саме, не надав документи якості на поставлений товар, також необґрунтовано та не підкріплено ніякими доказами. Видаткові накладні на отримання товару було підписано з боку відповідача без будь - яких застережень та зауважень, повернення товару або будь-яких претензій з боку відповідача стосовно товару також не було.

Крім того, факт порушення позивачем умов договору не є предметом позову, а факт поставки товару за спірним договором та настання строку його оплати підтверджується підписаними з боку відповідача видатковими накладними.

Таким чином, суд вважає, що господарські правовідносини між сторонами відбувались саме на підставі вказаного договору, а тому у позивача наявні правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, згідно з умовами договору.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.ст.65, 203, 215, 241, 246, 530, 546, 548, 599, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути зі Спільного українсько-ізраїльського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс ЛТД" (61017, м.Харків, пров.Ніжинський, 9, код ЄДРПОУ 22661110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес Лайн" (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул.Мала Кільцева, 30, код ЄДРПОУ 37757097) 15136,18 гривень пені, 32627,42 гривень суми 30% річних та 4703,33 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 січня 2014 року.

Суддя Аріт К.В.

справа №922/4505/13