Рішення

від 14.01.2014 по справі 910/22231/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22231/13 14.01.14 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сервет»

до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн"

про стягнення 24042,87 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Панченко А.М.(дов. від 04.12.2013)

Від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на перевезення вантажу у розмірі 24 042,87 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.11.2013 порушено провадження у справі №910/22231/13 та призначено до розгляду на 05.12.2013.

В судове засідання 05.12.2013 прибув представник позивача, дав плояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 05.12.2013 не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив, розгляд справи було відкладено на 19.12.2013

В судове засідання 19.12.2013 прибув представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 19.12.2013 повторно не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Розгляд справи із-за неявки відповідача було відкладено на 14.01.2014.

В судове засідання 14.01.2014 прибув представник позивача, дав додаткові пояснення по справі та надав витребувані докази.

Представник відповідача в судове засідання 14.01.2014 втретє не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду від 19.12.2013 отримана відповідачем 26.12.2013, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 04210 1185456 2 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.03.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Сервет" (далі - виконавець, Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн"(далі відповідач, замовник) було укладено договір на перевезення вантажу № 136 (далі - Договір).

За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором перевезення, до якого застосовуються положення ст. 307 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) та ст. 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).

Згідно з п.п. 1.1.-1.3. договору він регулює взаємовідносини сторін по організації та перевезенню вантажів транспортом виконавця. Послуги по перевезенню здійснюються виконавцем на підставі заявок замовника. Перевезення здійснюються у відповідності з правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та іншими нормативними актами.

Відповідно до п.2.1. договору протягом всього строку дії даного договору перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі разових письмових заявок замовника, які складаються у відповідності з умовами даного договору і є його невід'ємною частиною. Заявка може направлятись факсимільним способом.

Пунктом 3.1.4. договору встановлено, що виконавець зобов'язаний доставити довірений йому замовником вантаж в пункт призначення та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Як свідчать матеріали справи позивачем, відповідно до умов договору та заявок відповідача № 227 від 03.04.2013, №230 від 04.04.2013 та 240 від 09.04.2013 були своєчасно і в повному обсязі надані транспортні послуги з перевезення вантажів по території України на суму 17150 грн.

Виконання вказаних перевезень підтверджується наданими позивачем заявками відповідача, товарно-транспортними накладними та підписаними сторонами (скріплені печатками господарюючих суб»єктів) актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за номерами:

- №ОУ-0000025 від 05.04.2013 на суму 5900,00 грн.;

- №ОУ-0000026 від 05.04.2013 на суму 6150,00 грн.;

- №ОУ-0000028 від 09.04.2013 на суму 5100,00 грн.

Суд враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов»язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Відповідно до пунктів 3.2.4 та 4.2. договору замовник оплачує послуги виконавця протягом десяти банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

Акти виконаних робіт між позивачем та відповідачем були підписані 05.04.2013 та 09.04.2013 .

Проте, оплата за надані транспортні послуги на підставі направлених відповідачу рахунків не здійснена до сьогоднішнього дня, хоча відповідач вказану заборгованість визнав та 05.06.2013 підписав та скріпив своєю печаткою акт взаємозвірки ( в матеріалах справи).

З метою досудового врегулювання спору представником позивачем відповідачу направлена претензія 08.07.2013 № 01 з вимогою добровільно сплатити суму заборгованості. Однак, відповідач вказану суму заборгованості на момент подання позовної заяви до господарського суду не сплатив, відповіді не надав.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 11.11.2013 складає 17150 , 00 грн.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17150,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 17150 ,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 1004, 17 грн.

Суд відмовляє в задоволенні даної вимоги у зв»язку з наступним:

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, шо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов2язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме у разі, якщо таке передбачено договором( встановлено за згодою сторін). У даному випадку сторони в договорі на перевезення вантажу №136 від 26.03.2013 стягнення пені за несвоєчасну оплату послуг не передбачили.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 288, 70 грн .

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У зв'язку викладеним, суд погоджується з вимогами позивача про правомірність правової природи вимоги про стягнення 3% річних в спірних правовідносинах, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного страхового відшкодування застосовується в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань по відшкодуванню шкоди, незалежно від підстав виникнення, визначених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до розрахунків позивача 3% річних становить 288,70 грн. З вказаною сумою річних суд погоджується та задовольняє позов в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги з правової допомоги в сумі 5600,00 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду:

Договір про надання правової допомоги № 19/13 від 01.07.2013 з адвокатом Ус О.О. , з яким погоджено обсяг послуг та їх вартість, акт прийому-передачі правової допомоги №1 від 04.11.2013, квитанція №607659 від 04.11.2013 про сплату вказаних послуг на суму 5 600,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України « Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об»єднанням.

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Окрім цього в п. 6.3, 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вказано, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат позивачів, пов»язаних з оплатою ним послуг адвокатів, суд приймає рішення про таке відшкодування за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, тощо.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що правову допомогу йому надавав адвокат Ус О.О.відповідно до Закону України "Про адвокатуру" , що послуги надавались безпосередньо ним та його юристами , витрати за вказані послуги позивачем оплачені та вказана оплата підтверджена документально, то вони підлягають стягненню з відповідача.

Суд також враховує, що статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

У зв'язку з наведеним суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги в сумі 5600,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є не повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково .

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сервет" задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (04212, м. Київ, Оболонський район, вул. Тимошенка, буд. 9, код ЄДРПОУ 36081058) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сервет" (04123, м. Київ, Подільський район, пров. Олександра Бестужева, буд. 20, кв. 11, код ЄДРПОУ 37724999) основний борг в розмірі 17 150 (сімнадцять тисяч сто п'ятдесят ) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 288 ( двісті вісімдесят вісім) грн.. 70 коп. , витрати за надані послуги адвоката в розмірі 5600 (п»ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. судовий збір в розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. В іншій частині позову ( стягнення пені )відмовити.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 17.01.2014