Постанова

від 13.01.2014 по справі 801/7518/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/7518/13-а

13.01.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 801/7518/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 16.10.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Крим" (вул. Р. Люксембург, буд.7, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Крим» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення № 0007531503 та № 0007541503 прийняті Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим 16 липня 2013 року, щодо застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Крим" штрафних санкцій, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративний позову відмовити.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили.

13.01.2014 від позивача надійшло клопотання про відкладення справи слуханням у зв'язку з неможливістю представника позивача бути присутнім у судовому засіданні. У задоволенні вказаного клопотання було відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Крим" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі- відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0007531503 та № 0007541503 від 16.07.2013, якими нараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно задекларованих податкових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача застосовувати до позивача штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно задекларованих податкових зобов'язань.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 16.07.2013 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: № 0007541503 за затримку на 55 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 4022,79 грн. застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 804,56 грн., № 0007541503 за затримку на 6 та 23 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 2031,35 грн. та 4077,35 грн. застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 640,88 грн.

Передумовою прийняття стосовно позивача оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став акт від 10.07.2013 №118/1503/35874311 камеральної перевірки своєчасності сплати позивачем узгоджених податкових зобов'язань єдиного податку до бюджету.

Податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку( пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).

Платниками податків згідно пункту 15.1. статті 15 Податкового кодексу України визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно підпунктам16.1.2., 16.1.3 пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби. Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом(пункт 49.9 статті 49, пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи позивач є платником єдиного податку, подає податкову звітність в електронній формі.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що 12.04.2012 було направлено податкову декларацію платника податку - юридичної особи за перший квартал 2012 року. Сума єдиного податку до сплати за звітний період склала 1730,00 грн. та була сплачена 24.04.2012.

Слід зазначити, що 07.07.2012 позивачем направлено податкову декларацію платника податку - юридичної особи за півріччя 2012 року. Сума єдиного податку за звітний період наростаючим підсумком склала 10070,00 грн., з урахуванням сплаченої за попередній звітний період до сплати належали 6190,00 грн. які були сплачені 20.07.2012.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 29.10.2012 позивачем направлено податкову декларацію платника податку - юридичної особи за три квартали 2012 року. Сума єдиного податку за звітний період наростаючим підсумком склала 12925,00 грн., з урахуванням сплаченої за попередній звітний період до сплати належали 2855,00 грн. які були сплачені 07 листопада 2012 року. В січні 2013 року позивачем самостійно виявлено помилки, що містились у раніше поданих податкових деклараціях, та, згідно приписів пункту 50.1. статті 50 Податкового кодексу України, надіслано уточнюючі розрахунки: 14.01.2013, 16.01.2013, 06.02.2013.

Поза увагою заявник апеляційної скарги залишився той факт, що 30.01.2013 була сплачена сума 3955,00 грн., що перевищує суму 2150,00 грн. на 1805,00 грн. яку позивач вважав переплатою, 06.02.2013 направлено податкову декларацію платника податку - юридичної особи за 2012 рік. Сума єдиного податку за звітний період склала 18175,00 грн., з урахуванням сплаченої за попередній звітний період та переплати в розмірі 1805,00 грн. до сплати належали 3370,00 грн. які були сплачені 13.02.2013. У червні 2013 року відповідачем повідомлено позивача про податковий борг та проведено зустрічну звірку, яке було неможливо зробити раніше з причин збою в роботі електронної бази ДПІ. В результаті звірки виявлено, що відповідачем прийнята податкова декларація, відправлена 06.02.2013 о 18-38 год., про прийняття якої позивачем не отримано квитанцію та яку вважало неприйнятою. Саме внаслідок вказаного вона не була врахована при складанні податкової декларації відправленої 06.02.2013 о 19-49 год. Вказані обставини спричинили задвоєння суми податкових зобов'язань та виникнення податкового боргу, що відображено в акті перевірки № 118/1503/35874311 від 10.07.2013 та стало підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 16.07.2013:№007531503 та № 0007541503.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що суми фактичної недоплати єдиного податку до бюджету були визначені платником податку самостійно, та разом з штрафними санкціями були сплачені в повному обсязі в визначені законом строки, про що свідчать платіжні доручення на загальну суму 25618,40 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено своєчасність та належність виконання покладених на нього діючим податковим законодавством зобов'язань по сплаті у визначені йому строки єдиного податку, оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом дана належна правова оцінка нормам матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття податкових повідомлень-рішень про застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно задекларованих податкових зобов'язань, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень про застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно задекларованих податкових зобов'язань, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 у справі № 801/7518/13-а змінити.

Викласти пункт 3 резолютивної частини у наступній редакції:

"3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Крим" (ЄДРПОУ 35874311; адреса місцезнаходження: вул. Р. Люксембург, буд.7, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000) судовий збір у розмірі 114,70грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 у справі № 801/7518/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко