Ухвала

від 15.01.2014 по справі 822/3610/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3610/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальчук О.В.

представника позивача: Романюка В.М.

представника відповідача (апелянта): Коваль І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новий формат +" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Новий формат +» (ТОВ «Новий формат +») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам`янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (Кам`янець-Подільська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2013 року №0001702202 та №0001712202.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року даний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Кам`янець-Подільською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Новий формат +» з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні показників податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт від 06 серпня 2013 року №191/222/37667957.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1, п. 137.10 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8, пп. 138.10.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року на загальну суму 553752 грн. та порушення пп. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету всього у сумі 281875 грн., а також позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду всього у сумі 9262 грн.

На підставі акта перевірки, 28 серпня 2013 року Кам`янець-Подільською ОДПІ прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0001702202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 352343,75 грн., з яких за основним платежем -281875 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 70468,75 грн.;

- №0001712202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 692199 грн., з яких за основним платежем - 553752 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 138438 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Хмельницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, питання складу витрат та порядку їх визнання, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств регулюється ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 138.2 вказаної статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що за перевіряємий період ТОВ «Новий формат +» мало взаємовідносини з ТОВ «Ремако», ТОВ «Дінмар», ТОВ «Мобільний Термінал», ТОВ «Євро Нафтопродукт», ПП «Серго-Транс».

Факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Новий формат +» та ТОВ «Ремако», ТОВ «Дінмар», ТОВ «Мобільний Термінал», ТОВ «Євро Нафтопродукт», ПП «Серго-Транс» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, актами приймання товару, актами прийому-передачі, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами та банківськими виписками.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ «Новий формат +» та ТОВ «Ремако», ТОВ «Дінмар», ТОВ «Мобільний Термінал», ТОВ «Євро Нафтопродукт», ПП «Серго-Транс».

Стосовно посилань податкового органу про часткову відсутність належним чином оформлених первинних документів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ПП "Серго-Транс" укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №0002 від 27 травня 2012 року .

При цьому, 15 липня 2012 року між ПП «Серго-Транс» (Первісний кредитор) та приватною особою ОСОБА_4 (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно умов договору, Первісний кредитор передає Новому кредиторові право вимоги, що належить Первісному кредиторові і стає кредитором за Договором від 27 травня 2012 року.

Так, згідно умов вказаного договору Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника (ТОВ «Новий формат +») належного виконання всіх зобов'язань за договором від 27 травня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даному випадку укладений договір про відступлення права ніким не оскаржений, а відтак є чинним та такими, що створює для сторін цивільні права та обов`язки та наслідки у разі його не виконання.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо збільшення позивачу податку на додану вартість та збільшення позивачу податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 січня 2014 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.