Постанова

від 14.01.2014 по справі 910/16270/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2014 р. Справа№ 910/16270/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Гутій І. В. - представник за довіреністю № 80-Д від 25.12.2013

від відповідача: Єгоров О. Ф. - представник за довіреністю № 5/9 від 23.09.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013

у справі № 910/16270/13 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006»

про стягнення 243 737,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу за надані в період з листопада 2008 по квітень 2013 включно за договором про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників № 496 від 01.06.2008, але неоплачені послуги в сумі 230 633,89 грн., збитків від інфляції в сумі 3 218,07 грн. та 3 % річних в сумі 9 885,19 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2013, повний текст якого підписаний 22.10.2013, у справі № 910/16270/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг в заявленій до стягнення сумі.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 по справі № 910/16270/13 скасувати, в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не прийнято до уваги той факт, що відповідно до п. 2.1.2 спірного договору, позивач зобов'язаний в 3-денний термін з моменту надходження від виробників послуг розрахунків надати відповідачеві розрахунковий документ для оплати спожитих ним комунальних послуг, однак позивач у встановлені договором строки не надсилав відповідачеві належні до сплати рахунки, платіжні доручення (квитанції) тощо, а тому не виконав покладеного на нього зустрічного зобов'язання, після виконання якого відповідач мав виконати свій обов'язок, а отже, подія, яка передувала виконанню свого зобов'язання відповідачем, не настала, з огляду на що, відповідно до приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України та ч. 6 ст. 193 ГК України, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань не настав, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що строки позовної давності переривалися через оплату відповідача у 2011 році, оскільки суд першої інстанції не дослідив доказів, якими підтверджується факт оплати відповідачем заборгованості, через відсутність в матеріалах справи таких доказів.

Ухвалою від 15.11.2013 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.06.2008 Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, від імені якого на підставі договору доручення №47 від 01.09.2007 діяло Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська», та відповідач уклали договір про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників № 496.

Відповідно до п. 1.1 рішення Київської міської ради VIII сесії VІ скликання № 24/6240 від 22.09.2011 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва», змінено найменування Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що позивач здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті відповідачем комунальні послуги (теплова енергія, холодне водопостачання, водовідведення тощо) в обсягах і за тарифами, визначеними в Додатку 1 до Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору відповідач користується приміщенням(и) загальною площею 436,80 кв. м. за адресою: булв. Т. Шевченка, 36 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.06.2008.

Згідно з п. 5.1 Договору він діє безстроково з моменту укладення.

Додатком № 1 до Договору сторонами погоджено перелік послуг, нарахування та збір платежів щодо яких здійснюється позивачем за Договором, та їх вартість, а саме:

1) централізоване холодне водопостачання та водовідведення 3,75 грн. за 1 куб. м;

2) центральне опалення 171,62 грн за 1 Гкал;

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що неоплаченими з наданих відповідачу за умовами Договору в період з листопада 2008 року по квітень 2013 року включно послуг залишились послуги з опалення на загальну суму 230 663,89 грн.

На доказ надання вказаних послуг та їх обсягів позивачем до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 230016 від 14.11.2003, укладеного між відповідачем та АЕК «Київенерго», (а.с. 72-75) з додатком № 6 (а.с. 76), з якого слідує, що відповідач є споживачем послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води з часткою 11,81% від загального обсягу теплової енергії, що постачається за адресою: бул. Шевченка, 36/14

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 29.07.2013 (а.с. 16), в якій повідомив останнього про наявну в нього за Договором заборгованість в сумі 230 663,89 грн. та просив для уникнення негативних наслідків (пред'явлення позовної заяви до суду) сплатити всю суму заборгованості або укласти договір розстрочки та укласти договір на постачання комунальних послуг. На доказ направлення вказаної претензії відповідачем до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії списку згрупованих поштових відправлень по м. Києву та фіскального чеку № 0443 від 30.07.2013.

Відповідач на вказану претензію не відповів, спірну заборгованість не погасив, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти позову, як у відзиві на позов (а.с. 89-90), так і в апеляційний скарзі зазначає про те, що відповідно до п. 2.1.2 Договору позивач зобов'язаний в 3-и денний термін з моменту надходження від виробників послуг розрахунків надати відповідачеві розрахунковий документ для оплати спожитих ним комунальних послуг, однак позивач у встановлені договором строки не надсилав відповідачеві належні до сплати рахунки, платіжні доручення (квитанції) тощо, а тому не виконав покладеного на нього зустрічного зобов'язання, після виконання якого відповідач мав виконати свій обов'язок, а отже, подія, яка передувала виконанню свого зобов'язання відповідачем, не настала, з огляду на що, відповідно до приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України та ч. 6 ст. 193 ГК України, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань не настав, що є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.1 Договору визначені обов'язки позивача, а саме те, що позивач зобов'язується:

- на підставі розрахунків виробників послуг по першій вимозі відповідача інформувати його про кількість та вартість спожитих ним комунальних послуг (п. 2.1.1);

- в 3-х денний термін з моменту надходження від виробників послуг розрахунків, надати відповідачу платіжне доручення (квитанцію) про суму сплати спожитих ним комунальних послуг (п. 2.1.2);

- у випадку несплати коштів за спожиті комунальні послуги позивач має право стягнути з відповідача на користь виробників послуг прострочену заборгованість у відповідності з чинним законодавством (п. 2.1.3).

Водночас пунктом 3.1 Договору встановлені обов'язки відповідача.

Так, відповідач зобов'язується:

- в 3-х денний термін, після надходження платіжного доручення (квитанції) але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплатити вартість спожитих комунальних послуг (п. 3.1.1);

- у разі відмови повністю або частково сплатити кошти за спожиті комунальні послуги повідомити про це позивача, додавши документальне обґрунтування відмови на протязі 3 днів (п. 3.1.2).

Отже, Договором встановлений обов'язок позивача надавати відповідачеві платіжне доручення (квитанцію) про суму сплати спожитих ним комунальних послуг (п. 2.1.2), проте, зі змісту п. 3.1.1 Договору слідує, що відповідач в будь-якому випадку зобов'язаний оплатити надані послуги до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто незалежно від вручення або невручення позивачем відповідних платіжних доручень (квитанцій)

При цьому, згідно з п. 3.1.4 Договору відповідач має право вимагати від позивача інформацію про кількість та вартість спожитих ним комунальних послуг.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, споживаючи послуги з опалення, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов'язання по оплаті таких послуг, в тому числі, скориставшись правом, наданим йому п. 3.1.4 Договору, оскільки вказані послуги не були відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов'язки перед позивачем з оплати таких послуг.

Слід зазначити і про те, що матеріли справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з претензіями як щодо якості та обсягів наданих послуг, так і щодо фактів неотримання відповідних платіжних доручень (квитанцій) протягом періоду заборгованості - з листопада 2008 року по квітень 2013 року.

З огляду на вказані обставини посилання відповідача на відсутність доказів вручення йому платіжних доручень (квитанцій) на оплату отриманих послуг як на підставу відмови у позові до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не мають значення для справи, оскільки факт невручення платіжного документу не звільняє відповідача від зобов'язання вжити заходів для виконання договірних зобов'язань та від зобов'язань оплатити спожиті послуги.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт наявності у відповідача заборгованості за надані за умовами Договору в період з листопада 2008 року по квітень 2013 року включно послуги на загальну суму 230 663,89 грн. грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований.

Як слідує з наданих відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 03.12.2013 жодних коштів в рахунок оплати спірних послуг відповідач позивачу не перерахував.

Але колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі в сумі 230 633,89 грн. підлягає зміні з огляду на наступні обставини.

Згідно з ст. 265 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи приписи п. 3.3.1 Договору, строк позовної давності щодо оплати послуг, наданих в поточному місяці, розпочинається з 21 числа, наступного за поточним місця.

Як слідує з відмітки канцелярії на позовній заяві, з позовом до суду позивач звернувся 22.08.2013, а отже, заборгованість, яка виникла за послуги, надані за період по серпень 2010 року включно, та становить 52 570,07 грн., знаходиться поза межами трирічного строку позовної давності.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відзиві на позов (а.с. 89-90) відповідач просить застосувати до позовних вимог про стягнення основного боргу позовну давність.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 178 063,82 грн., в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 52 570,07 грн. відмовляється в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності та поданою відповідачем заявою про застосування наслідків пропуску такого строку. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

При цьому, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції, що, сплативши 04.11.2011 комунальні послуги на суму 1 380 грн., відповідач тим самим вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, що є підставою для переривання строку позовної даності, є помилковим, оскільки цей висновок судом здійснено без дослідження вказаних обставин, в той час як зі змісту наданих позивачем на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 03.12.2013 пояснень слідує, що протягом всього строку дії Договору відповідачем не було здійснено жодного платежу в рахунок оплати комунальних послуг, а сума 1 380,05 грн., що зазначена в розрахунку заборгованості (в колонці суми оплат за комунальні послуги) була зазначена бухгалтером позивача в зв'язку з тим, що було здійснено неправильне нарахування, яку було зазначене як сплачене.

Щодо позовних вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 3 218,07 грн. та 3 % річних в сумі 9 885,19 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 266 ЦК України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Пунктом 5.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та збитків від інфляції, нарахованих за заборгованість, яка виникла за послуги, надані за період по липень 2010 року включно, та становить 52 570,07 грн., також не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позовної давності щодо вказаних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі 216,35 грн., а позовні вимоги про стягнення 3 % річних - в сумі 5 620,53 грн. за розрахунком, виконаним позивачем (а.с. 10) з врахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу не у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 у справі № 910/16270/13 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 178 063,82 грн., збитки від інфляції в сумі 216,35 грн. та 3 % річних в сумі 5 620,53 грн., в решті позову відмовляється. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» підлягає частковому задоволенню.

Щодо витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» за подачу апеляційної скарги слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 243 737,15 грн.

Рішенням від 17.10.2013 у справі №910/16270/13 позов задоволено повністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ТОВ «Бриз-2006» при зверненні з апеляційною скаргою - мало сплатити 2 437,37 грн. судового збору.

Відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 2 438 грн. (квитанція № 39 від 31.10.2013), що на 0,68 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 0,68 грн. (2 438-2 437,37) підлягає поверненню заявникові.

Даною постановою позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено всього 183 900,70 грн.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 59 836,45 грн., витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, а саме 598,37 грн., слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 у справі № 910/16270/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 у справі № 910/16270/13 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста 17.10.2013 у справі № 910/16270/13 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» (01033, м. Київ, Військовий проїзд, 1, літера «И», ідентифікаційний код 34046687) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул. М. Кирпоноса, 10/8, ідентифікаційний код 31731838) основний борг в сумі 178 063 (сто сімдесят вісім тисяч шістдесят три) грн. 82 коп., збитки від інфляції в сумі 216 (двісті шістнадцять) грн. 35 коп., 3 % річних в сумі 5 620 (п'ять тисяч шістсот двадцять) грн. 53 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 678 (три тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 01 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул. М. Кирпоноса, 10/8, ідентифікаційний код 31731838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» (01033, м. Київ, Військовий проїзд, 1, літера «И», ідентифікаційний код 34046687) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 598 (п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 37 коп.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз-2006» (01033, м. Київ, Військовий проїзд, 1, літера «И», ідентифікаційний код 34046687) судовий збір в сумі 0 (нуль) грн. 68 коп., перехований квитанцією № 39 від 31.10.2013, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16270/13.

Повний текст постанови складено: 20.01.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна