Постанова
від 14.01.2014 по справі 919/268/13-г
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року Справа № 919/268/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс общественного питания "Волна";

відповідач: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 від 25.04.97, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Грицай О.С.) від 18 листопада 2013 року у справі №919/268/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс общественного питания "Волна" (пр. Гер. Сталінграду, 22, Севастополь, 99014)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення 54949,43 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Комплекс общественного питания "Волна", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованість в сумі 41 449,43 грн., яка виникла за договором оренди №4 від 01 лютого 2012 року за період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем (орендарем) умов договору оренди нежитлового приміщення щодо орендних розрахунків та сплати за спожиту електроенергію, воду та вивіз сміття.

Позивачем, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, заявою від 15 квітня 2013 року збільшено позовні вимоги, а саме товариство з обмеженою відповідальністю „Комплекс общественного питания "Волна" просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 54 949,43 грн., за договором оренди від 01 лютого 2012 року за період з 01 лютого 2012 року по 31 березня 2013 року, збільшивши період нарахування заборгованості (а.с. 112, том 1).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18 листопада 2013 року у справі №919/268/13-г (суддя Грицай О.С.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс общественного питания "Волна" задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс общественного питания "Волна" заборгованість у сумі 54 949,43, яка виникла за договором оренди №4 від 01 лютого 2012 року за період з 01 лютого 2012 року по 31 березня 2013 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати частково.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також не повним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що акт прийому-передачі майна, на який посилається позивач, не відповідає умовам договору, оскільки у ньому відсутні відомості про технічний стан приміщення, крім того, відповідач стверджує, що цей акт вона не підписувала, підпис у акті від імені відповідача зроблений невідомою особою, тобто, об'єкт оренди відповідачу наданий не був. Надані позивачем акти зняття показників з приборів обліку орендаря не можуть прийматись до уваги, оскільки в актах не вказані посадове становище осіб які проводили зняття показників, номер прибору обліку спожитої електроенергії, також в актах відсутні відомості про те, чи залучався орендар до роботи комісії, відсутні докази вручення цих актів орендарю (а.с. 89-90, том 1).

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 17 грудня 2013 року у зв'язку з хворобою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г.

У судовому засіданні, призначеному на 17 грудня 2013 року, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представники позивача з зазначеними доводами не погодились та заперечували проти їх задоволення. У розгляді справи було оголошено перерву до 24 грудня 2013 року.

24 грудня 2013 року, у судовому засіданні, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представники позивача з зазначеними доводами не погодились та заперечували проти їх задоволення. У розгляді справи було оголошено перерву до 25 грудня 2013 року.

25 грудня 2013 року, у судове засідання, представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомленні належним чином рекомендованою кореспонденцією. Розгляд справи було відкладено на 14 січня 2014 року.

У судове засідання, призначене на 14 січня 2014 року, представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

01 лютого 2012 року між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення НОМЕР_2, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає у строкове оплатне користування нежитлове приміщення площею 150 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальна вартість якого складає 450 000,00 грн., яке належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу комунального майна №2-287 від 17 січня 1994 року.

Відповідно до пункту 1.2 договору об'єкт оренди передається орендарю по акту прийому-передачі.

Строк оренди з 01 лютого 2012 року по 20 січня 2015 року (пункт 1.4 договору).

Згідно пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове оплатне користування об'єктом оренди у строк вказаний у договорі, але не раніше, ніж з часу підписання акту прийому-передачі об'єкта оренди, який відображає його технічний стан (додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору.

Повернення об'єкту оренди здійснюється також за актами прийому-передачі, підписаними повноважними представниками сторін протягом 7-ми днів до моменту припинення цього договору, у т.ч. у випадку його розірвання (пункт 2.3 договору).

За користування об'єктом оренди орендар сплачує щомісячно на користь орендодавця орендну плату. Сума орендної плати складає 30 за 1 кв.м. (пункт 3.1 договору).

Згідно пункту 3.2 договору орендна плата сплачується орендарем грошовими коштами на поточний рахунок орендодавця, згідно наданого рахунку у строк не пізніше 3-го числа місяця, який передує звітному.

Відповідно до пункту 3.3 договору оплата за електроенергію та інші комунальні платежі здійснюється орендарем на підставі прямих договорів, укладених з відповідними підприємствами. У випадку не укладення прямих договорів, оплата комунальних послуг здійснюється орендодавцю згідно наданих їм рахунків.

Пунктом 4.1.2 договору визначено зобов'язання орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату та інші обов'язкові платежі.

Згідно пункту 6.3 договору цей договір не може бути розірваний в односторонньому порядку.

Відповідно до пункту 8.3 договору зміни та доповнення або розірвання цього договору допускається за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, які пропонується внести, розглядаються протягом 30 днів з дати їх надання до розгляду іншій стороні.

У договорі зазначено, що додаток №1 "Акт прийому-передачі орендного приміщення з зазначенням його технічного стану", №2 "Опис майна, яке знаходиться в орендному приміщенні" є додатками до цього договору.

З договору вбачається, та не заперечувалось сторонами, що він підписаний обома сторонами.

З акту прийому передачі приміщення НОМЕР_2 від 01 лютого 2012 року вбачається, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, площею 150 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14, том 1).

Отже, останній платіж за спірний період (лютий 2012 - березень 2013 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 03 лютого 2013 року.

Натомість, відповідач погасив заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення лише частково в сумі 28 022,00 грн., тобто, прострочив виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати.

Позивач зазначає, що доказами належного виконання ним умов договору є рахунки №4/2 від 01 лютого 2012 року на суму 6 388,13 грн., №4/3 від 01 березня 2012 року на суму 6 388,13 грн., №4/4 від 01 квітня 2012 року на суму 6 097,87 грн., №4/5 від 01 травня 2012 року на суму 6 220,69 грн., №4/6 від 01 червня 2012 року на суму 7 360,20 грн., №4/7 від 01 липня 2012 року на суму 6 921,21 грн., №4/8 від 01 серпня 2012 року на суму 6 866,89 грн., №4/9 від 01 вересня 2012 року на суму 6 247,80 грн., №4/10 від 01 жовтня 2012 року на суму 6 056,94 грн., №4/11 від 01 листопада 2012 року на суму 6 258,15 грн., №4/12 від 31 грудня 2012 року, з якого вбачається заборгованість на суму 41 449,43 грн., №4/1 від 01 січня 2013 року на суму 4 500,00 грн., №4/2 від 01 лютого 2013 року на суму 4 500,00 грн., №4/3 від 01 березня 2013 року на суму 4 500,00 грн. (а.с. 97-108, 113-115, том 1), всього на суму 82 971,43 грн.

Наявні в матеріалах справи рахунки від 01 квітня 2012 року, 01 травня 2012 року, 01 червня 2012 року, 01 липня 2012 року, 01 серпня 2012 року (а.с. 140-145), надані відповідачем по справі свідчать про використання приміщення останньою та узгоджуються з іншими доказами у справі.

Також, на підтвердження часткової сплати заборгованості позивачем надано прибутково-касові ордера №48 від 01 червня 2012 року на суму 500,00 грн., №58 від 27 червня 2012 року на суму 1 000,00 грн., №67 від 30 липня 2012 року на суму 3 000,00 грн., №70 від 10 серпня 2012 року на суму 3 200,00 грн., №73 від 18 серпня 2012 року на суму 1 500,00 грн., №78 від 30 серпня 2012 року на суму 2 000,00 грн., №79 від 07 вересня 2012 року на суму 500,00 грн., №83 від 13 вересня 2012 року на суму 1 500,00 грн., №88 від 27 вересня 2012 року на суму 1 400,00 грн. №90 від 15 жовтня 2012 року на суму 2 000,00 грн., виписку з банку від 18 жовтня 2012 року на суму 1 000,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рахунку за вересень 2012 року), виписку з банку від 22 жовтня 2012 року на суму 600,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рахунку за вересень 2012 року), №92 від 26 жовтня 2012 року на суму 2 000,00 грн., №107 від 16 листопада 2012 року на суму 1 500,00 грн., виписку з банку від 06 листопада 2012 року на суму 2 000,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рахунку за жовтень 2012 року), виписку з банку від 13 листопада 2012 року на суму 2 000,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за жовтень 2012 року), виписку з банку від 29 листопада 2012 року на суму 822,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за жовтень 2012 року), №116 від 11 грудня 2012 року на суму 1 500,00 грн., всього на суму 28 022,00 грн. (а.с. 20-31, том 1).

Судом першої інстанції було здійснено перевірку наданих позивачем розрахунків заборгованості з орендних платежів (а.с. 62, том 1), утримання витрат на спожиту електроенергію на суму 17 015,17 грн. (а.с. 76, том 1), утримання витрат за водопостачання на суму 1 374,00 грн. (а.с. 80, том 1), всього сума заборгованості за комунальні платежі (з урахуванням вивозу сміття) складає 19 971,42 грн., яка не була сплачена відповідачем.

На підтвердження показників приборів обліку позивачем було надані акти №2-12 (а.с. 32-42, том 1), з яких вбачається фіксування показань приборів обліку орендаря за період з лютого 2012 року по грудень 2012 року.

Не сплата у добровільному порядку відповідачем виниклої заборгованості і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з вказаним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Як впливає із обставин справи між позивачем та відповідачем існували правовідношення стосовно оренди нерухомого майна, яки були врегульовані договором оренди нежитлового приміщення НОМЕР_2 від 01 лютого 2012 року.

Оскільки спірні правовідносини виниклі з приводу оренди майна, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України .

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, за умовами договору (пункт 3.2) орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 3-го числа місяця, який передує звітному.

Отже, останній платіж за спірний період (лютий 2012 - березень 2013 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 03 лютого 2013 року.

Натомість, відповідач погасив заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення лише частково в сумі 28 022,00 грн., тобто, прострочив виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати.

Як вже було зазначено вище, з договору вбачається, та не заперечувалось сторонами, що він підписаний обома сторонами.

Так, посилання заявника апеляційної скарги на лист від 04 грудня 2012 року вих. 36 (а.с. 85, том 1), а також від 28 грудня 2012 року (а.с. 133, том 1), щодо розірвання договору судом не приймається до уваги, оскільки відповідно до пунктів 6.3; 8.3;8.4 цей договір не може бути розірваний в односторонньому порядку, що також узгоджується зі статтею 651 Цивільного кодексу України відповідно до якої, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що посилання відповідача, що між сторонами була домовленість щодо відшкодування вартості проведеного ремонту, у зв'язку з чим, нарахування орендних платежів має бути зменшено на цю суму, не приймаються судом до уваги, оскільки виходять за межі предмету позову, однак, не позбавляє відповідача права звернутися до суду з вимогами про компенсування вартості таких поліпшень.

Також, з акту прийому передачі приміщення НОМЕР_2 від 01 лютого 2012 року вбачається, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, площею 150 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14, том 1).

Колегія суддів зазначає, що доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що вона не підписувала вищенаведений акт апеляційним господарським судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України встановлює додаткове до статті 43 Господарського процесуального кодексу України правило оцінки доказів. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обов'язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

Згідно зі статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на основі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких він обґрунтовує свої заперечення. Також цією статтею закріплено, що доказами по справі можуть бути лише письмові докази. Письмові докази - це договори, накладні, висновки державних та інших органів, довідки, платіжні документи. За приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, і містять відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

Так, стаття 42 Господарського процесуального кодексу України визначає, що висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього кодексу.

Як зазначається у пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27 листопада 2006 року №01-8/2651 із змінами та доповненнями "Про деякі питання призначення судових експертиз", у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід враховувати викладене в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах".

Так, у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" зазначається коло питань, які повинен з'ясувати суд. У результаті дослідження та оцінки експертного висновку суд може визнати його: а) повним та обґрунтованим і покласти в основу рішення; б) неповним або не досить зрозумілим і призначити додаткову експертизу; в) таким, що викликає сумніви у правильності висновку, і призначити повторну експертизу; г) не погоджуючись із висновком експерта, не враховувати його у винесенні рішення, постановити рішення на підставі інших доказів.

Якщо суд не погоджується з висновком експерта, він відповідно до частини 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України має право відхилити висновок судового експерта.

Так, ухвалами господарського суду міста Севастополя від 07 травня 2013 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, для з'ясування питання чи виконано підпис на акті прийому - передачі майна від 01 лютого 2012 року ОСОБА_2 чи іншою особою, провадження у справі зупинено (а.с. 174-178, том 1).

З висновку судового експерту №8628 вбачається неможливість встановлення ким саме зроблений підпис від імені ОСОБА_2 у акті прийому-передачі майна від 01 лютого 2012 року.

Також, з дослідження вбачається, що у процесі порівняльного дослідження були встановлені, як збіжні (загальні та окремі) так і розбіжні (окремі) ознаки з підписами та почерком ОСОБА_2 Не ті, не інші не утворюють індивідуальної сукупності в об'ємі достатньому для будь-якого (позитивного або негативного) висновку.

Інших доказів, на підтвердження, що підпис в акті прийому-передачі виконаний іншою особою матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що доказами належного виконання умов договору позивачем є надані останнім рахунки №4/2 від 01 лютого 2012 року на суму 6 388,13 грн., №4/3 від 01 березня 2012 року на суму 6 388,13 грн., №4/4 від 01 квітня 2012 року на суму 6 097,87 грн., №4/5 від 01 травня 2012 року на суму 6 220,69 грн., №4/6 від 01 червня 2012 року на суму 7 360,20 грн., №4/7 від 01 липня 2012 року на суму 6 921,21 грн., №4/8 від 01 серпня 2012 року на суму 6 866,89 грн., №4/9 від 01 вересня 2012 року на суму 6 247,80 грн., №4/10 від 01 жовтня 2012 року на суму 6 056,94 грн., №4/11 від 01 листопада 2012 року на суму 6 258,15 грн., №4/12 від 31 грудня 2012 року, з якого вбачається заборгованість на суму 41 449,43 грн., №4/1 від 01 січня 2013 року на суму 4 500,00 грн., №4/2 від 01 лютого 2013 року на суму 4 500,00 грн., №4/3 від 01 березня 2013 року на суму 4 500,00 грн. (а.с. 97-108, 113-115, том 1), всього на суму 82 971,43 грн.

Наявні в матеріалах справи рахунки від 01 квітня 2012 року, 01 травня 2012 року, 01 червня 2012 року, 01 липня 2012 року, 01 серпня 2012 року (а.с. 140-145), надані відповідачем по справі свідчать про використання приміщення останньою та узгоджуються з іншими доказами у справі.

Також, на підтвердження часткової сплати заборгованості позивачем надано прибутково-касові ордера №48 від 01 червня 2012 року на суму 500,00 грн., №58 від 27 червня 2012 року на суму 1 000,00 грн., №67 від 30 липня 2012 року на суму 3 000,00 грн., №70 від 10 серпня 2012 року на суму 3 200,00 грн., №73 від 18 серпня 2012 року на суму 1 500,00 грн., №78 від 30 серпня 2012 року на суму 2 000,00 грн., №79 від 07 вересня 2012 року на суму 500,00 грн., №83 від 13 вересня 2012 року на суму 1 500,00 грн., №88 від 27 вересня 2012 року на суму 1 400,00 грн. №90 від 15 жовтня 2012 року на суму 2 000,00 грн., виписку з банку від 18 жовтня 2012 року на суму 1 000,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рахунку за вересень 2012 року), виписку з банку від 22 жовтня 2012 року на суму 600,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рахунку за вересень 2012 року), №92 від 26 жовтня 2012 року на суму 2 000,00 грн., №107 від 16 листопада 2012 року на суму 1 500,00 грн., виписку з банку від 06 листопада 2012 року на суму 2 000,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рахунку за жовтень 2012 року), виписку з банку від 13 листопада 2012 року на суму 2 000,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за жовтень 2012 року), виписку з банку від 29 листопада 2012 року на суму 822,00 грн. (з якої вбачається сплата відповідачем за орендну плату залу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за жовтень 2012 року), №116 від 11 грудня 2012 року на суму 1 500,00 грн., всього на суму 28 022,00 грн. (а.с. 20-31, том 1).

Судом першої інстанції було здійснено перевірку наданих позивачем розрахунків заборгованості з орендних платежів (а.с. 62, том 1), утримання витрат на спожиту електроенергію на суму 17 015,17 грн. (а.с. 76, том 1), утримання витрат за водопостачання на суму 1 374,00 грн. (а.с. 80, том 1), всього сума заборгованості за комунальні платежі (з урахуванням вивозу сміття) складає 19 971,42 грн., яка не була сплачена відповідачем.

На підтвердження показників приборів обліку позивачем було надані акти №2-12 (а.с. 32-42, том 1), з яких вбачається фіксування показань приборів обліку орендаря за період з лютого 2012 року по грудень 2012 року.

Доводи заявника апеляційної скарги, що її не було повідомлено про зняття таких показників не приймається господарськими судами до уваги, оскільки, судом першої інстанції правомірно було встановлено, що як було зазначено самою відповідачкою у судовому засіданні місцевого суду 14 листопада 2013 року, вона дійсно використовувала приміщення відповідно до умов договору оренди з червня 2012 року по грудень 2012 року, тобто споживала комунальні послуги, крім того, самі лічильники знаходяться в орендованому приміщенні, та відповідач не позбавлений права перевірити показники приборів обліку самостійно.

На підтвердження використання орендного приміщення відповідачем свідчить і лист ОСОБА_2 від 23 лютого 2012 року скерований на адресу Гагарінської районної державної адміністрації, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с. 96, том 1), та наявність якого не заперечувала сама ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції 14 листопада 2013 року.

Доказів того, що відповідач самостійно уклала з відповідними підприємствами договори щодо оплати за електроенергію та інші комунальні платежі, відповідно до пункту 3.3 договору спростовуються наданими позивачем копіями договорів про користування електричною енергією від 12 липня 2002 року №920 (а.с. 77-79, том 1), та договором про надання послуг по водопостачанню та водовідведенню від 01 січня 2012 року №3278 (а.с. 81-83, том 1), відповідно до яких позивач сплачує за спожиті послуги, та у зв'язку з чим, керуючись, пунктом 3.3 договору оренди від 01 лютого 2012 року, виставляє рахунки відповідачу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач у порушення умов договору прострочив виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 18 листопада 2013 року у справі №919/268/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс общественного питания "Волна" (пр. Гер. Сталінграду, 22,Севастополь,99014)

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

3. Господарський суд міста Севастополя

СудСевастопольський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення14.01.2014
Оприлюднено20.01.2014
Номер документу36684577
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —919/268/13-г

Постанова від 14.01.2014

Господарське

Севастопольський апеляційний господарський суд

Волков Костянтин Володимирович

Ухвала від 26.12.2013

Господарське

Севастопольський апеляційний господарський суд

Волков Костянтин Володимирович

Ухвала від 25.12.2013

Господарське

Севастопольський апеляційний господарський суд

Волков Костянтин Володимирович

Ухвала від 04.12.2013

Господарське

Севастопольський апеляційний господарський суд

Волков Костянтин Володимирович

Рішення від 18.11.2013

Господарське

Господарський суд м. Севастополя

Грицай Оксана Сергіївна

Ухвала від 12.07.2013

Господарське

Господарський суд м. Севастополя

Грицай Оксана Сергіївна

Ухвала від 07.05.2013

Господарське

Господарський суд м. Севастополя

Алсуф'єв Віктор Володимирович

Ухвала від 04.03.2013

Господарське

Господарський суд м. Севастополя

Алсуф'єв Віктор Володимирович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні