Постанова

від 13.05.2009 по справі 29/363-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

29/363-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 травня 2009 р.                                                                                    № 29/363-08  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Губенко Н.М.

суддів :Барицької Т.Л.,Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "Слобожанський миловар"

на  постановуХарківського   апеляційного господарського суду від 12.01.2009 р.

у справі№ 29/363-08

за позовомМалого багатопрофільного підприємства "Фірма "Етуаль"(надалі –Підприємство)

доТОВ "Слобожанський миловар"(надалі –Товариство)

простягнення 46202,42 грн.

за участю представників:

від позивача-  Варуха О.Я.

від відповідача-  Ульянов Д.В.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2008 р. Підприємство звернулось до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення 25697,26 грн. заборгованості, 18661,21 грн. інфляційних нарахувань та 1813,95 грн. процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання по оплаті виконаних позивачем підрядних робіт за договором 20/04-2006 від 20.04.06 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.09.2008 р. (суддя Тихий П.В.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 р. (судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення скасовано, позов задоволено частково: стягнуто з Товариства на користь Підприємства 25697,26 грн. боргу, 12009,11 грн. інфляційних нарахувань, 1813,95 грн. процентів річних.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 20.04.2006 р. між Товариством (замовник) та Підприємством (підрядник) укладено договір № 20/04-2006 (надалі –Договір), відповідно до умов якого підрядник в межах договірної вартості приймає на себе зобов'язання з виконання ремонтно-будівельних робіт на об'єктах замовника, а замовник зобов'язався прийняти виконані підрядником роботи відповідно до умов цього договору та оплатити їх.

Відповідно до вимог п. 2.1 Договору, загальна вартість робіт на момент укладення договору становить 480000 грн. в т.ч. ПДВ, та є договірною (тобто встановлюється за окремою домовленістю).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що відповідач повинен здійснити оплату виконаних позивачем робіт протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання підлоги сторонами.

Згідно п. 6.1 Договору сторони визначили, що здача-приймання робіт після завершення будівництва об'єктів здійснюється у відповідності до діючих норм та правил, та оформляється актом введення об'єкту в експлуатацію. Порядок та етапність приймання узгоджується сторонами. Перелік документів, що оформлюються при здачі об'єкту в експлуатацію, визначено чинними нормами та правилами у будівництві.

Пунктом 6.2. Договору сторони обумовили, що якщо при прийманні об'єкту будуть виявлені недоліки, що виникли за вини позивача, відповідач не підписує акт введення об'єкту до експлуатації та затримує оплату неякісно виконаних робіт до їх усунення.

Судами встановлено, що на виконання Договору між сторонами було підписано акт № 1 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2006 р., акт № 1 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за травень 2006 р., акт № 2 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за серпень 2006 р., акт № 2 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за червень 2006 р.

28.08.2006 р. представниками сторін складено акт про виявлені певні недоліки. З метою виявлення причин виникнення недоліків та можливості подальшого використання підлоги сторони уклали угоду № 1 від 24.10.2006 р. в якій дійшли згоди про призначення технічної експертизи.

Відповідно до висновку незалежної випробувальної лабораторії "Іспитатель" підлогу, на якій були виявлені недоліки, можна використовувати в господарській діяльності. При цьому, експертом було запропоновано позивачу скласти дефектну відомість тріщин в підлозі, та надати відповідачу гарантійне зобов'язання.

09.12.2008 р. між сторонами укладено акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого борг відповідача перед позивачем склав 25697,26 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що акти №№ 1, 2, 3 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за травень, червень та серпень, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, всупереч умовам Договору, не відповідають формі КБ-2, та не містять даних про виконання позивачем спірних робіт, а тому не можуть бути належним доказом у даній справі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі –Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до вимог наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури за № 237/5 від 21.06.2002 р. (надалі –Наказ) "Акт прийняття виконаних робіт" за формою "КБ-2в" є первинним документом обов'язкової документації, який є обов'язковим для будівельних підприємств та будівельних структурних підрозділів підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від  форм  власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні  роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності.

Спірні підрядні роботи виконувалися без залучення бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правомірних висновків, що дотримання сторонами при складанні актів прийняття виконаних робіт форми КБ-2в не є обов'язковим.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що акт № 1 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2006 р. та акти №1-3 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за травень, червень та серпень 2006 р. містять інформацію про вартість виконаних позивачем підрядних робіт, підписані уповноваженими представниками підприємств та скріплено печатками останніх.

Також апеляційним судом встановлено, що відповідач не заперечує факт виконання позивачем робіт, частково оплатив їх вартість та приступив до експлуатації об'єктів, будівельні роботи на яких проводив позивач.

Висновки господарського суду про те, що акти №1-3 за травень, червень та серпень 2006 р. не можуть свідчити про факт виконання позивачем робіт через їх невідповідність формі КБ-2в правомірно спростовані судом апеляційної інстанції як необґрунтовані та безпідставні.

Апеляційним судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за Договором становить 25697,26 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до  ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми

Врахувавши те, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення 6652,10 грн. інфляційних нарахувань, суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з Товариства на користь Підприємства 25697,26 грн. основного боргу, 12009,11 грн. інфляційних нарахувань, 1813,95 грн. процентів річних.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам  справи,  нормам  матеріального  і  процесуального  права,  є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Слобожанський миловар" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 р. у справі № 29/363-08 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                         Н. Губенко

С у д д і                                                                                              Т. Барицька

                                                                                                           О. Подоляк