Рішення

від 17.01.2014 по справі 2022/1317/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження: 22-ц/790/5874/13 Головуючий 1 інстанції - Остапов М.О.

Справа: № 2022/1317/2012 Доповідач - Ізмайлова Г.Н.

Категорія: право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Ізмайлової Г.Н.

суддів - Коростійової В.І., Пшенічної Л.В.

за участі секретаря - Остапович Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами прокуратури Харківської області, Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 16 липня 2013 року по справі за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» до Качалівської сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи РКП «Краснокутське бюро технічної інвентаризації», відділ Держкомзему в Краснокутському районі Харківської області про визнання незаконними та скасування рішень Качалівської сільської ради, Виконавчого комітету Качалівської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право на право власності на земельні ділянки, свідоцтва на право власності на будинок, договору купівлі-продажу будинку, скасування їх реєстрації та повернення земель у державну власність,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 р. Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор, в інтересах Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» звернувся до суду зі вказаним позовом.

Просив визнати рішення виконавчого комітету Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 23 травня 2008 р. «Про надання дозволу ОСОБА_1 на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1», рішення виконавчого комітету Качалівської сільської ради від 05 листопада 2008 р. №112 «Про оформлення ОСОБА_1 права власності на будинок», рішення Качалівської сільської ради від 23 травня 2008 р. №356 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», рішення Качалівської сільської ради від 21 травня 2010 р. №845-V «Про розгляд заяви громадянки України ОСОБА_1». Крім того, просив визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 05 грудня 2008 р. виконавчим комітетом Качалівської сільської ради на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1, також просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, площею 2,0 га та 0,25 га, видані на ім`я ОСОБА_1, визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений 27 грудня 2010 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, повернути земельні ділянки, загальною площею 2,25 га у державну власність.

В обґрунтування вимог зазначив, що передані у власність ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування будинку і 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, ніколи не входили до земель Качалівської сільської ради, а належали Державному підприємству «Гутянське лісове господарство».

Крім того, на земельній ділянці, переданій ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, знаходиться належна ДП «Гутянське лісове господарство» будівля, на яку виконавчим комітетом Качалівської сільської ради видано свідоцтво про право власності як на збудований нею будинок.

ДП «Гутянське лісове господарство» позов підтримало, вважаючи, що Качалівська сільська рада незаконно розпорядилась неналежноюїй землею і майном.

Відповідачі проти позову заперечували, представник ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_1 передано у власність та належним чином оформлено земельні ділянки, які знаходяться на території Качалівської сільської ради, земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в межах населеного пункту і Качалівська сільська рада в межах своїх повноважень видала ОСОБА_1 державні акти на право власності на земельні ділянки і свідоцтво про право власності на побудований нею будинок. Вважає, що ОСОБА_1, як власник, має право розпоряджатись належним їй майном на власний розсуд, в зв`язку з чим відсутні будь-які передбачені законом підстави визнання договору купівлі-продажу недійсним.

ОСОБА_2 пояснив, що є добросовісним набувачем будинку і земельної ділянки і не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки для обслуговування будинку.

Качалівська сільська рада просить позов відхилити, її представник пояснив, що ОСОБА_1 надавалася земельна ділянка для будівництва і обслуговування будинку із земель Качалівської сільської ради в межах наданих Законом України «Про місцеве самоврядування» повноважень щодо розпорядження землями, які перебувають у власності територіальної громади. Вважає, що позивачем не надано будь-яких доказів належності спірних земельних ділянок ДП «Гутянське лісове господарство». Представник Качалівської сільської ради також пояснив, що сільській раді належить право, при наявності відповідних підстав, видавати громадянам свідоцтво про право власності на будівлі і споруди ,зведені ними на виділених для цих цілей земельних ділянках.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 16 липня 2013р. Харківському міжрайонному природоохоронному прокурору, який діяв в інтересах Державного підприємства «Гутянське лісове господарство», в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокуратура Харківської області і ДП «Гутянське лісове господарство» просять рішення скасувати і ухвалити нове рішення, задовольнивши позов Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Проте зазначеним вимогам постановлене у справі судове рішення не відповідає.

Так, з позовної заяви, пояснень сторін і матеріалів справи убачається наявність спору щодо належності земельної ділянки, її правового статусу та повноважень органу місцевого самоврядування по розпорядженню земельними ресурсами.

Судом установлено, що рішенням Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 23 травня 2008 р. за №356 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», гр.ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (2 га) із земель сільськогосподарського призначення та (0,25 га) із земель житлової та громадської забудови для її подальшої приватизації, яка розташована у АДРЕСА_1.

21 травня 2010 р. 37 сесією 5 скликання Качалівської сільської ради прийнято рішення №845-V «Про розгляд заяви громадянки України ОСОБА_1», яким затверджено вищевказану технічну документацію та гр..ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,25 га, з них: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та 2 га - для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення Качалівської сільської ради гр.ОСОБА_1 06 грудня 2010 р. видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства серія ЯП №090486 та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства серії ЯП №090485. Вказані державні акти зареєстровані у Краснокутському районному відділі реєстрації ХРФ ДП «Центр ДЗК» шляхом внесення запису до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069000026 та №011069000025 відповідно. Таким чином гр.ОСОБА_1 набула право власності на 2 земельні ділянки загальною площею 2,25 га з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку господарських споруд та ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі ст.ст.18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, кожна з яких має особливий правовий режим, а ст.20 цього Кодексу визначено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування; зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відмовляючи в позові про визнання незаконною передачу ОСОБА_1 земельних ділянок у власність, суд першої інстанції виходив з того, що одна з ділянок (2 га) відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а інша (0,25 га) - до земель громадської та житлової забудови, що згідно до п.1 ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування» відноситься до компетенції Качалівської сільської ради.

В той же час судом першої інстанції визначено категорію спірних земель як таких, що знаходяться у комунальній власності та земель сільськогосподарського призначення без надання належної оцінки наданих позивачем доказів.

Так, в якості доказу прокурором надано планово картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «Гутянське лісове господарство» виготовлені Харківською державною лісовпорядною експедицією, а саме копію таксаційного опису земельних лісових ділянок, в тому числі і кварталів 50-51, на яких розміщено спірний житловий будинок та які передано у власність ОСОБА_1, в той час як вони віднесені до державного лісового фонду України.

Вважаючи вказаний доказ неналежним, суд не прийняв до уваги положення ч.5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового Кодексу України, за якими до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Крім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2011 р. ухваленим за апеляційною скаргою ДП «Гутянське лісове господарство» у справі за позовом ОСОБА_1 до Качалівської сільської ради, яким ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено, встановлено, що будівлі, право власності на яку просила визнати ОСОБА_1, розташована у кварталі №51 Краснокутського лісництва і знаходиться у постійному користуванні ДП «Гутянське лісове господарство». Цим же рішенням також встановлено, що земельна ділянка 50-51 кварталів Краснокутського лісництва розташована на території Костянтинівської селищної ради за межами населених пунктів. Костянтинівської та Качалівської сільських рад, між якими розмежування земель фактично не проводилось, в зв`язку з чим Качалівська сільська рада не мала повноважень про надання ОСОБА_1 земельних ділянок.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Отже, без вилучення у ДП «Гутянське лісове господарство» земель, які перебувають у його постійному користуванні, у порядку, встановленому ч.9 ст.149 ЗК України, яким передбачено, що вилучення земель лісогосподарського призначення відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України, Качалівська сільська рада не мала повноважень розпоряджатись вказаними землями, в зв`язку з чим всі прийняті нею рішення щодо передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 підлягають скасуванню як такі, що прийняті без додержання вимог законодавства.

Підлягають скасуванню і рішення виконавчого комітету Качалівської сільської ради від 23 травня 2008 р. №54 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1» від 05 листопада 2008 р. №112 «Про оформлення права приватної власності на будинок в АДРЕСА_1».

Так, отримавши 05 грудня 2008 р. свідоцтво про право власності №2 по АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Качалівської сільської ради від 05 листопада 2012 р. за №112 ОСОБА_1 не могла здійснити державну реєстрацію права власності за відсутності необхідних документів, в зв`язку з чим звернулась з відповідним позовом до суду.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 08 серпня 2009р. позов ОСОБА_1 задоволено і визнано за нею право власності на спірний будинок.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2011 р. вказане рішення скасовано і ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено з посиланням на порушення норм Земельного законодавства при виділенні їй земельних ділянок.

В порушення вимог п.п. «б» п.10 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування» ч.2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження» за відсутності документів на проведення будівельних робіт, документів на право власності чи користування земельною ділянкою, виконавчим комітетом прийнято вказані рішення про дозвіл на будівництво і визнання права власності за ОСОБА_1 на будинок, які судова колегія вважає незаконним.

Крім того, із наданих ДП «Гутянське лісове господарство» доказів убачається, що спірний будинок знаходиться на його балансі як нежитлова будівля і переданий ОСОБА_1 разом з наданого їй земельною ділянкою площею 0,25 га.

В той же час вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-п`ятою та шостою статті 203 Цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Разом із тим ч.3 ст.216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

В обґрунтування вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним прокурор, подаючи позов в інтересах держави, посилався на те, що до відчуження за договором купівлі-продажу земельна ділянка була об`єктом права власності Українського народу. Укладеним договором це право порушено.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст.387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублено власником або особою,якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добрсовісне набуття у розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майн, наслідом правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст.215,216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до вимог ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Суд не звернув уваги на те, що позов пред`явлено особою, яка не була стороною договору і вважала себе власником майна, про визнання недійсним відплатного договору, укладеного особою, яка, на її думку, не мала права відчужувати вказане в договорі майно.

У такому разі це майно не може бути передане власнику в порядку застосування загальних наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, оскільки ДП «Гутянське лісове господарство» в особі Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора не було стороною оспорюваного договору. Відчужене за договором майно може бути повернуте за позовом власника про витребування майна на підставі ст.ст.387, 388 ЦК України.

Виходячи з того, що судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, перевіряється законність і обґрунтованість вимог суду першої інстанції в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, а вимоги про витребування будинку і земельної ділянки для його обслуговування позивачем не заявлялись, то судова колегія відмовляє в цій частині позовних вимог за недоведеністю, що не позбавляє права позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

З огляду на наведене, на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України судова колегія змінює рішення в зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.209, 218, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 318 ЦПК України судова колегія,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги прокуратури Харківської області, Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» - задовольнити частково.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 16 липня 2013 року змінити.

Визнати незаконними та скасувати рішення Виконавчого комітету Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 23 травня 2008 р. №54 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на будівництво» індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1, рішення Виконавчого комітету Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 05 листопада 2008 р. №112 «Про оформлення ОСОБА_1 права власності на будинок», рішення Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 23 травня 2008 р. №356 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», рішення Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 21 травня 2010 р. №845-V «Про розгляд заяви громадянки України ОСОБА_1».

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1.

Визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га серія ЯЛ №090487 та площею 0,25 га, серія ЯЛ №090486, на ім`я ОСОБА_1.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, зареєстровану за нею на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №090487, державна реєстрація №011069000025 по АДРЕСА_1 у сел.Михайлівське Краснокутського району Харківської області.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 229,40 грн. на користь держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий -

Судді -