Постанова

від 20.01.2014 по справі 913/2766/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.01.2014р. справа №913/2766/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: М'ясищева А.М., Сгара Е.В.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Кучер А.Ю. за посвідченням;

від позивача: Саркісян Я.Ш. по дов.;

від відповідача: Янчук В.С по дов.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», м. Луганськ

на рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013р. (повний текст від 10.12.2013р.) у справі №913/2766/13 (суддя Смола С.В.)

за позовом Прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганської міської ради, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», м. Луганськ

про внесення змін до договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Ленінського району м. Луганська звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Луганської міської ради, м. Луганськ, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», м. Луганськ, про внесення змін до договору оренди землі від 15.12.2005р., державна реєстрація від 25.01.2006р. за №0406402000008, який укладений з ТОВ «Добробут» відносно земельної ділянки площею 0,7673га терміном на 49 років за адресою: м. Луганськ, вул. Ломоносова (навпроти стрілецького тиру «Динамо»), під будівництво та розміщення житлового комплексу з вбудовано-прибудованими спортивно-оздоровчим та торговельно-побутовим комплексами, а саме: викладення п.8 розділу «Орендна плата» договору у новій редакції: « 8. Річна орендна плата встановлюється у розмірі земельного податку із застосуванням до нього договірного коефіцієнту 3».

Заявою від 28.10.2013р. позивач в порядку ст.22 ГПК України змінив предмет позову та просив суд внести зміни до договору оренди від 15.12.2005р., державна реєстрація від 25.01.2006р. за №0406402000008 зі змінами до нього, який укладений з ТОВ «Добробут» відносно земельної ділянки площею 0,7673га терміном на 49 років за адресою: м. Луганськ, вул. Ломоносова (навпроти стрілецького тиру «Динамо»), під будівництво та розміщення житлового комплексу з вбудовано-прибудованими спортивно-оздоровчим та торговельно-побутовим комплексами, а саме: викласти п.8 розділу «Орендна плата» договору у новій редакції: « 8. Річна орендна плата встановлюється у розмірі земельного податку із застосуванням до нього договірного коефіцієнту 3,5».

Крім того, 05.12.2013р. позивачем було надано суду пояснення, в яких останній просив суд також привести у відповідність п.14 спірного договору шляхом викладення його в наступній редакції: «14. На момент укладення розмір річної орендної плати згідно визначеної мети використання складає 29 777,17грн.».

Рішенням від 05.12.2013р. у справі №913/2766/13 господарський суд Луганської області позовні вимоги з урахуванням уточнень задовольнив у повному обсязі, змінивши у відповідній редакції пункти 8 та 14 спірного договору, обґрунтувавши свій висновок невідповідністю пункту 8 договору вимогам Податкового кодексу України, приписам рішення Луганської міської ради №9/12 від 27.05.2011р., наявністю у договорі умови про можливість внесення до нього змін, а також зазначивши, що при вирахуванні орендної плати за спірну земельну ділянку з огляду на п.15 договору підлягає застосуванню саме коефіцієнт 3,5. Що стосується внесення змін до п.14 спірного договору, суд першої інстанції вказав про наявність суперечностей між умовами пунктів 8 та 14 договору, тому з метою недопущення порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, вийшовши в порядку ст.83 ГПК України за межі позовних вимог, задовольнив клопотання позивача, викладене у поясненнях від 05.12.2013р., та усунув суперечність шляхом викладення п.14 розділу «Умови використання земельної ділянки» договору у наступній реакції: « 14. На момент укладання розмір річної орендної плати згідно визначеної мети використання складає 29 777,17грн.».

Не погодившись з винесеним рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013р. у справі №913/2766/13 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що вносячи зміни до п.14 спірного договору суд не врахував, що договір оренди був укладений ще у 2005 році, а в порядку ст.632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Крім того, заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що лист позивача №01/03-13/7173/0/2-12 від 26.11.2012р. із пропозицією про внесення змін до спірного договору, не містив вимог про зміну п.14 договору, тобто судом було допущено порушення також ст.653 ЦК України та ст.188 ГК України.

Скаржник також наголошує, що з урахуванням внесення декількох змін до спірного договору (у 2006 та 2007 роках), внесення рішенням змін до п.14 договору щодо встановлення розміру річної орендної плати 29 777,17грн. з моменту укладення договору не враховує ні площі земельної ділянки 0,8213га, ні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що були встановлені на момент укладення договору 15.12.2005р.

Крім того, за твердженням відповідача в апеляційній скарзі, судом було допущено порушення норм процесуального права, а саме - невірно застосовані приписи ст.83 ГПК України, оскільки фактично заявою від 05.12.2013р. позивач заявив вимоги, які не були заявлені у первісно поданому прокурором позові, тобто змінив предмет позову після початку розгляду справи по суті, що не відповідає вимогам ст.22 ГПК України. За поясненнями скаржника, обґрунтування внесення вказаних змін до п.14 договору метою уникнення суперечностей між умовами пунктів 8 та 14 договору, є безпідставними, оскільки зміни до п.8 договору в частині встановлення нового договірного коефіцієнту для розрахунку розміру орендної плати за землю, вносяться лише з набрання рішенням суду законної сили, а зміни до п.14 договору внесені саме з моменту його укладання, та ніяким чином не враховують вказаний коефіцієнт 3,5 та не пов'язані з його встановленням.

Що стосується внесення змін до п.8 спірного договору, апелянт наголошує на недослідженні судом першої інстанції факту того, що ціллю використання спірною земельною ділянкою за умовами договору є лише «будівництво та розміщення житлового комплексу», а зазначення в житловому комплексі вбудовано-прибудованих спортивно-оздоровчих та торговельно-побутових комплексів є лише переліченням деяких приміщень до вказаного житлового комплексу. Тобто, оскільки вказані приміщення не є невід'ємною частиною житлового комплексу, за твердженням скаржника, згідно рішення Луганської міської ради №9/12 від 27.05.2011р., до спірних правовідносин не може бути застосований коефіцієнт 3,5.

Вищевикладене, на думку заявника, не було взято до уваги судом першої інстанції, що є підставою для скасування незаконного та необґрунтованого рішення місцевого господарського суду.

20.01.2014р. на адресу апеляційного господарського суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких прокурор Ленінського району м. Луганська вважає викладені в ній доводи необґрунтованими, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, у судовому засіданні 20.01.2014р. позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому також вважає посилання скаржника необґрунтованими, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Луганської міської ради №32/69 від 19.04.2005р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Добробут» було передано в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 0,8213 за адресою: вул. Ломоносова (навпроти стрілецького тиру «Динамо») під будівництво та розміщення спортивного центру.

На підставі вказаного рішення 15.12.2005р. між Луганською міською радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут» (орендарем) було укладено договір оренди землі (зареєстрований, про що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Жовтневого району м. Луганська вчинено запис №040640200008 від 25.01.2006р.), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове (49 років) платне користування земельну ділянку площею 0,8213га, у тому числі: 0,5724га - під зеленими насадженнями, 0,2489га - інші (ґрунтове покриття) під будівництво та розміщення спортивного центру, яка знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Ломоносова (навпроти стрілецького тиру «Динамо»).

Пунктом 8 договору сторони визначили, що річна орендна плата встановлюється у розмірі земельного податку (річного) у гривнях збільшеного на коефіцієнт 2,5 (довідка розрахунку розмірів земельного податку (річного) додається до договору та є його невід'ємною частиною).

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексу інфляції, який враховується при визначенні індексації, яка проводиться у порядку, визначеному у п.9 даного договору, а також з урахуванням інших змін розмірів земельного податку, що відбуваються протягом терміну дії договору оренди. Обчислення розмірів земельного податку визначається відповідно до фактичного функціонального використання і місце розташування земельної ділянки (п.10 договору).

Згідно п.12 договору, розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: - зміни умов господарювання, передбачених договором, - зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, - в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, відповідно до п.14 договору, на момент його укладення розмір річної орендної плати згідно визначеної мети використання складає 6 158,93грн.

В пункті 31 договору сторони узгодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

13.10.2006р. до вищевказаного договору оренди було внесено зміни в частині заміни в п.1 розділу «Предмет договору» та п.15 договору слів «спортивного центру» на слова «Житлового комплексу з вбудовано-прибудованими спортивно-оздоровчим та торговельно-побутовим комплексами», а також викладено п.14 договору в новій редакції - на момент укладення договору розмір річної орендної плати згідно визначеної мети використання складає 31 872,80грн.

Крім того, 16.10.2007р. сторонами було підписано договір про внесення змін до вказаного договору, яким внесено зміни до п.п.2, 4, 14, зокрема, змінено площу орендованої земельної ділянки - 0,7673га, а також розмір річної орендної плати - 29 777,17грн.

Зазначені додаткові угоди також зареєстровані та посвідчені у встановленому законом порядку.

В подальшому, у відповідності з п.288.5 ст.288 Податкового кодексу та діючим нормативно-правовим актом Луганської міської ради позивач звертався до відповідача з листом №01/03-13/7173/0/2-12 від 26.11.2012р., в якому пропонував внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 25.01.2006р. №040640200008 в частині зміни розміру орендної плати за землю, встановивши її в розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 3,5.

Листом №1 від 28.01.2013р. відповідач відмовився від прийняття зазначеної пропозиції, що зумовило звернення прокурора до суду з відповідним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову). Крім того, у поясненнях від 05.12.2013р. позивач просив урахувати їх при прийнятті рішення та привести у відповідність п.14 договору про внесення змін від 16.10.2007р. (державна реєстрація від 19.11.2007р. №040740200293) та викласти його в наступній редакції: « 14. На момент укладення розмір річної орендної плати згідно визначеної мети використання складає 29 777,17грн.».

Як зазначалось вище, господарський суд Луганської області уточнені позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія частково погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Статтею 206 Земельного кодексу встановлено, що використання землі у Україні є платним. Згідно ст. 126 вказаного кодексу, оренда землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст.21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Під час дії спірного договору набув чинності Податковий кодекс України, пункт 288.1 статті 288 якого визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового Кодексу України, розмір орендної плати не може бути меншим трикратного розміру земельного податку для інших категорій земель.

Згідно п. 274.1 ст.274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2011р. Луганською міською радою було прийнято рішення №9/12, яким визначено, що при прийнятті міською радою рішень про передачу фізичним та юридичним особам в оренду земельних ділянок та при внесенні змін до вказаних рішень та договорів оренди землі щодо зміни розміру річної орендної плати, розмір річної орендної плати за земельну ділянку встановлюється у цих рішеннях та у договорах оренди землі у розмірі земельного податку із застосуванням до нього договірного коефіцієнту залежно від мети використання земельної ділянки, яка (мета) та які (договірні коефіцієнти) зазначені у додатку до цього рішення, при цьому розмір річної орендної плати за будь-яку земельну ділянку повинен бути не меншим ніж трикратний розмір земельного податку за цю земельну ділянку, який (розмір земельного податку) передбачений Податковим кодексом України та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки. Згідно додатку до вказаного рішення, договірний коефіцієнт за використання земельної ділянки під розміщення супермаркетів, гіпермаркетів та об'єктів торгівлі, які є нерухомим майном, що розміщуються на земельній ділянці площею більш 1000кв.м., встановлено у розмірі 3,5.

Таким чином, за висновком судової колегії, пункт 8 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 15.12.2005р. не відповідає вимогам чинного земельного, податкового законодавства та вказаному нормативно-правовому акту Луганської міської ради в частині встановлення розміру річної орендної плати.

Згідно з матеріалами справи, Луганська міська рада зверталась до відповідача з пропозицією про приведення договору оренди землі у відповідність з вимогами чинного законодавства, проте докази вирішення цього питання в позасудовому порядку в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до приписів ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

У пункті 2.19. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (зі змінами і доповненнями) викладено правову позицію про те, що у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору за наявності спору (тобто за відсутності згоди відповідача на зміну умов договору).

При цьому згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За таких обставин, судова колегія вважає уточнені позовні вимоги про внесення змін у п.8 спірного договору в частині застосування при розрахунку розміру річної орендної плати коефіцієнту 3,5 обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання заявника апеляційної скарги на невмотивоване не прийняття судом першої інстанції до уваги факту того, що земельна ділянка використовується відповідачем загалом під розміщення житлового комплексу, а зазначення про вбудовано-прибудовані приміщення спортивно-оздоровчого та торговельно-побутового комплексу є лише переліченням об'єктів, які входять до складу зазначеного комплексу, у зв'язку з чим до спірних правовідносин не може застосовуватись встановлений рішенням Луганської міської ради №9/12 від 27.05.2011р. договірний коефіцієнт 3,5, судова колегія до уваги не приймає, оскільки вказане твердження спростовується умовами пунктів 1 та 15 укладеного між сторонами договору (в редакції додаткової угоди від 13.10.2006р. (державна реєстрація №040640200651 від 19.12.2006р.).

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Що стосується пояснень позивача, викладених у заяві від 05.12.2013р. та прийнятих судом першої інстанції в якості заяви про вихід за межі позовних вимог в порядку ст. 83 ГПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 22 ГПК України визначено, що сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За змістом наведеної норми, неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. У п. 3 інформаційного листа від 02.06.2006р. №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» Вищий господарський суд України на запитання, чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, відповів таке. Під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, наприклад, якщо позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу.

У наведеній ситуації згадана заява позивача по своїй суті не є власне заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Фактично йдеться про об'єднання в одній позовній заяві двох різних вимог (про визнання договору недійсним і про визнання права власності на майно), і таке об'єднання має відповідати приписам частини першої статті 58 ГПК. Порушення правил об'єднання вимог з урахуванням конкретних обставин справи може бути підставою для повернення додатково поданої заяви без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 63 ГПК.

З наведеного вбачається, що додаткова, заявлена у поясненнях позивача від 05.12.2013р., вимога про внесення змін до п.14 спірного договору (в редакції додаткової угоди від 16.10.2007р.) повинна відповідати приписам ст.58 ГПК України, докази чого в матеріалах справи відсутні.

Також, за приписами п.2 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Разом з цим, зазначена правова норма дає господарському суду лише право вийти за межі позовних вимог в частині збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги, однак суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Таким чином, за висновком судової колегії, у суду першої інстанції були відсутні процесуальні підстави для прийняття до уваги та розгляду по суті пояснень позивача від 05.12.2013р., а отже при винесенні рішення відносно внесення змін до п.14 спірного договору суд припустився порушення норм процесуального права (ст.ст.22, 83 ГПК України).

Крім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами ст.653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Тобто, вносячи зміни в ціну договору в частині встановлення розміру річної орендної плати (п.14) на минуле - на момент укладання (який, доречи, відбувся 15.12.2005р., тому встановлена судом редакція спірного п.14 договору є суперечливою), суд першої інстанції припустився також порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції в частині внесення змін до п.14 спірного договору оренди землі необґрунтованим, безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначені обставини зумовлюють висновок судової колегії про обґрунтованість апеляційної скарги в цій частині на необхідність часткового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються приписами чинного законодавства, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

З огляду на наведене, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013р. у справі №913/2766/13 не повністю ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді матеріалів та обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про неприйняття до уваги пояснень позивача від 05.12.2013р.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги згідно ст. 49 ГПК України підлягають пропорційному віднесенню на сторін.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.49, ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», м. Луганськ, на рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013р. (повний текст від 10.12.2013р.) у справі №913/2766/13 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013р. (повний текст від 10.12.2013р.) у справі №913/2766/13 - скасувати в частині внесення змін до п.14 розділу «Орендна плата» договору оренди землі від 15.12.2005р., державна реєстрація від 25.01.2006р. за №040640200008.

Виключити з пункту 2 резолютивної частини рішення висновок про викладення п.14 розділу «Орендна плата» договору в наступній редакції: « 14. На момент укладення розмір річної орендної плати згідно визначеної мети використання складає 29 777,17грн.».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Луганської міської ради, м. Луганськ, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», м. Луганськ, 286,75грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: А.М. М'ясищев

Е.В. Сгара

Надруковано примірників - 7

1-у справу

1-позивачу

1-відповідачу

2-прокуратурі

1-господарському суду

1-ДАГС