Постанова

від 20.01.2014 по справі 910/16767/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа№ 910/16767/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Олійник О.С.

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелаплант" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 року (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медекспорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелаплант"

про стягнення 761350,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 року по справі №910/16767/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелаплант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медекспорт" заборгованість у розмірі 727071,20 грн., 9285,36 грн. - пені, 22777,25 грн. - 3% річних, 2216,76грн. - інфляційних втрат, 15227,01 грн. - судового збору та 8000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 20.01.2014 року.

17 січня 2014 року через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 20.01.2014 року з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (Том 2, а.с. 19), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 року. Проти розгляду справи у відсутність представника відповідача не заперечував.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

27 липня 2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір №1/07 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукти харчування, біологічно активні добавки та/або поліграфічну продукцію (товар).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що ціни на товар встановлюються в гривнях на умовах франко-склад покупця. В ціну включаються всі витрати продавця, що стосуються товару, до моменту передання його покупцю.

Згідно з п. 2.4 Договору оплата за поставлений продавцем товар здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу. Покупець зобов'язаний оплатити отриманий товар у строк: 25% від суми протягом 30 календарних днів, 35% - суми протягом 60 календарних днів, 40% від суми - протягом 90 днів від дати відвантаження товару зі складу продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов Договору, в період з 25.08.2011 року по 21.07.2013 року поставив відповідачу товар на загальну суму 2249217,60 грн. Відповідач частково розрахувався за поставлену продукцію на суму 1522146,40грн., в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 727071,20 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів виконання умов Договору щодо своєчасної оплати товару.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 727071,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Місцевим господарським судом встановлено, що пунктом 5.2 Договору передбачено сплату Постачальнику пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, в разі порушення строків оплати товару.

Заперечення, викладені в апеляційній скарзі щодо подвійного притягнення відповідача до відповідальності, за порушення умов Договору, колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок місцевого господарського суду щодо стягнення 3% річних та пені, який складений арифметично правильно, приходить до висновку про його обґрунтованість.

Твердження апелянта щодо безпідставного стягнення витрат на правову допомогу, колегією суддів визнано необґрунтованими, оскільки описка, допущена в п 1.2.2. Договору про надання правової допомоги №05/13Р від 19.08.2013 року, не впливає на суть зобов'язання сторін за цим Договором.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелаплант" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелаплант" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 року по справі №910/16767/13 - без змін.

Матеріали справи №910/16767/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підпсино 21.01.2014 року