Постанова

від 19.11.2013 по справі 2а/2570/3951/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/3951/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпорт-Сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпорт-Сервіс» (далі - ТОВ "Укрпорт-Сервіс") звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.12.2012 № 0004962320 та від 11.12.2012 № 0004972320;

- визнати недійсним та скасувати наказ відповідача від 28.11.2012 № 3597 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укрпорт-Сервіс»;

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укрпорт-Сервіс».

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 11.12.2012 № 0004962320 та від 11.12.2012 № 0004972320.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Оскільки апелянтом не заявлялися вимоги щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне здійснювати апеляційний перегляд даної справи в межах вимог поданої відповідачем апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Укрпорт-Сервіс» (ідентифікаційний код 37199104) зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 03.08.2010 (Свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 582988), включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ серії АА № 455005, а. с. 13-14) та взято на облік до ДПІ у м. Чернігові як платника податків з 04.08.2010 за № 10459, зареєстровано платником ПДВ з 12.08.2010 (Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 12.08.2010 № 100297398, а. с. 35).

В період з 28.11.2012 по 30.11.2012 службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Укрпорт-Сервіс» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за лютий 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року при проведенні господарських операцій з TOB «Вальтравен» (ідентифікаційний код 37415816) та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди з даним контрагентом.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755, в результаті чого TOB «Укрпорт-Сервіс» було занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, у розмірі 47 542,00 грн., у т. ч. за лютий 2011 року - 25 626,00 грн., за березень 2011 року - 6 047,00 грн., за квітень 2011 року -15 869,00 грн.;

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого TOB «Укрпорт-Сервіс» було занижено податок на прибуток у розмірі 57 841,00 грн., у т. ч. за І квартал 2011 року - 39 591,00 грн., за II квартал 2011 року - 18 250,00 грн.

За результатом перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 30.11.2012 № 2602/22/37199104, на підставі якого були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 11.12.2012 № 0004962320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 57 842,00 грн. (за основним платежем - 57 841,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.) (а. с. 12);

- від 11.12.2012 № 0004972320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 47 543,00 грн. (за основним платежем - 47 542,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1,00 грн.) (а. с. 11).

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм, для формування валових витрат обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону, є подальше фактичне використання таких витрат у власній господарській діяльності підприємства та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, що перевірявся, позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з Tовариством з обмеженою відповідальністю «Вальтравен» (далі - ТОВ «Вальтравен»).

Так, між позивачем та ТОВ «Вальтравен» було укладено договір доручення транспортного експедирування від 25 січня 2011 року № 1П, за яким, на думку позивача, було досягнуто спільної згоди по всіх істотних умовах договору, яки було скріплено печатками підприємств.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження виконання господарських операцій позивач надав копії первинних бухгалтерських документів, а саме: договорів доручення транспортного експедирування від 25.01.2011 № 1П (а.с. 39); додаткові угоди до договору від 25.02.2011 № 1, від 25.03.2011 № 2, від 28.04.2011 № 3 (а.с. 41,52,59); заявки на експедиційне обслуговування від 25.01.2011, від 25.02.2011, від 25.03.2011 (а.с. 40,51,58); звіти повіреного від 28.02.2011, від 25.05.2011, від 28.04.2011 (а.с. 42,53,60); вантажно-митні декларації (а.с. 43-48,54-55-61-62); акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2011, від 29.03.2011 № 29/03, від 28.04.2011 № 28/04 (а.с. 49,56,63); податкові накладні від 28.02.2011 № 32, від 29.03.2011 № 29, від 28.04.2011 № 25 (а.с. 50,57,64); витяг з реєстру отриманих податкових накладних та платіжні доручення.

Суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними позивачем були включені до податкового кредиту відповідного звітного періоду та відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, посилається на висновки акту документальної невиїзної позапланової перевірки TOB «Вальтравен» (код ЄДРПОУ 37415816) від 30.11.2011 року з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року», в якому міститься інформація про те, що TOB «Вальтравен» безпідставно було сформовано податкові зобов'язання з 01.04.2011 по 30.04.2011 по податкових накладних, виписаних на адресу контрагентів, у тому числі і TOB «Укрпорт-Сервіс», на загальну суму 372 314,66 грн., які, на думку податкового органу, не можуть розглядатись в якості належних доказів на підтвердження податкових зобов'язань, оскільки не мають статусу юридично значимих.

Крім того, відповідач вказує на наявність акту документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання TOB «Вальтравен» (код ЄДРПОУ 37415816) від 22.06.2011 № 11895/22-01/37415816 щодо підтвердження господарських відносин за лютий 2011 року, в якому містяться висновки про те, що у TOB «Вальтравен» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; підприємство не знаходиться за юридичною адресою, операції з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та операції з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період лютий 2011 року мають ознаки нікчемності.

На думку податкового органу, TOB «Укрпорт-Сервіс» не було підтверджено реальність вчинення господарських взаємовідносин з TOB «Вальтравен», у зв'язку з чим порушено вимоги п. пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності підприємства.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення перевірки не було встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця по причині відсутності (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товарів, довіреностей та документів, що підтверджують транспортування та зберігання товарів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

З наявних в справі доказів вбачається, що у контрагента позивача ТОВ «Вальтравен» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а також відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

З цих підстав, господарські операції між ТОВ «Укрпорт-Сервіс» та ТОВ «Вальтравен», на думку колегії суддів, не містять за своїм змістом розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Таким чином, дії платника податку ТОВ «Укрпорт-Сервіс» свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту. У зв'язку з цим, укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно вказує на безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся.

Крім того, відсутність доказів на підтвердження виготовлення та реалізації товарів (продукції) виключає можливість встановлення причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, тому наявність податкових накладних без проведення реальної операції не може спричиняти будь-яких пов'язаних з цим податкових наслідків, у тому числі щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

При цьому, та обставина, що контрагент позивача зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та Реєстрі платників податку на додану вартість, не дає підстав вважати, що виписані від його імені податкові накладні є належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту колегія суддів вважає безпідставним.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпорт-Сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпорт-Сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.