Постанова
від 13.01.2014 по справі 827/2069/13-а
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 827/2069/13-а

13.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бєлоглазова Ю.О.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обеженою відповідальністю "Оксі"- Лисак Сергій Миколайович , довіреність № б/н від 02.01.14

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі- Ксенз Олексій Миколайович, довіреність № 23/9/27-05-10-05 від 09.09.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі- Таточенко Інна Віталіївна, довіреність № 21/9/27-05-10-25 від 29.08.13

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 827/2069/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (суддя Александров О.Ю. ) від 05.11.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі" (вул. Фіолентовське шосе, буд. 1/1, місто Севастополь, 99053)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (вул. Пролетарська, буд.24, місто Севастополь, 99014)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 05.11.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі №0000022210 від 19.06.2013 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ОКСІ" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 311218,25 грн., у тому числі: 311078,00 грн.-основний платіж, 140,25 грн. - штрафні санкції.; №0000302210 від 04.08.2013 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ОКСІ" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 263301,50 грн., у тому числі: 257864,00 грн.-основний платіж, 5 437,50 грн.-штрафні санкції; №00005011710 від 19.06.2013 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ОКСІ" суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 631,31 грн., у тому числі: 120,31 грн.-основний платіж, 511,00 грн.-штрафні санкції, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено,що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОКСІ» (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом (з урахуванням уточнень) до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:№0000302210 від 08.04.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 263301,50 грн., у тому числі: 257 864,00 грн.-основний платіж, 5 437,50 грн.-штрафні санкції; №0000022210 від 19.06.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 311218,25 грн., у тому числі: 311078,00 грн.-основний платіж, 140,25 грн.- штрафні санкції; №0000501710 від 19.06.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 631,31грн., у тому числі: 120,31грн.-основний платіж, 511,00грн.- штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки не відповідають дійсності та у відповідача відсутні правові підстави щодо збільшення позивачу сум грошових зобов'язань: з податку на прибуток підприємств в сумі 31128,25грн., податку на додану вартість в сумі 263301,50грн., податку з доходів фізичних осіб в сумі 631,31грн.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 04.08.2013 стосовно позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення та з урахуванням оскарження в адміністративному порядку були збільшені суми грошових зобов'язань з: податку на прибуток підприємств в сумі 31128,25грн, податку на додану вартість в сумі 263301,50грн., податку з доходів фізичних осіб в сумі 631,31грн.

Передумовою збільшення позивачу сум грошових зобов'язань став акт №502/22.1-09/22274413 від 01.04.2013 документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.201 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1 статті 5, пункту 10.1 статті 10, пункту 11.2 статті 11, пунктів 16.1, 16.2 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.6, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 311131 грн.;пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 257864,00 грн.; пункту 46.1 статті 46, підпунктів 164.2.1, 164.2.6 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 розділу ІV Податкового кодексу України, що призвело до неутримання податку на доходи фізичних осіб на суму 120,31грн.; підпункту 168.1.5 пункту 168 розділу ІV Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасного перерахування узгодженого податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати за липень, листопад 2011 року.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 311218,25грн. та з податку на додану вартість в сумі 263301,50 грн. через наступне.

До 01.04.2011 застосуванню до спірних відносин підлягають норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в період з 01.04.2011- норми розділу III Податкового кодексу України, з приводу повноти та правильності нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб - норми розділу ІV Податкового кодексу України, а з приводу повноти та правильності нарахування та сплати податку на додану вартість- орми розділу V Податкового кодексу України.

З урахуванням положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слід відмітити, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Враховуючи приписи Податкового кодексу України, слід зазначити, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи 07.04.2010 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Макростаб" (Продавець) укладено договір поставки №07/04-01, за яким Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець - прийняти і оплатити. Вартість товару вказана у рахунках-фактурах та накладних на поставку товару, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на виконання умов вказаного договору сторонами були оформлені відповідні податкові накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Як свідчать матеріали справи 14.02.2011 між ПП "Химтрансзбут" (Повірений) та позивачем (Довіритель) укладений договір-доручення, згідно пункту 1.1. якого Довіритель доручає, а Повірений бере на себе обов'язок виконувати доручення Довірителя на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на підтвердження транспортування придбаного товару позивачем також надані відповідні: рахунки, акти виконаних робіт, рахунки-фактур, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); калькуляції до актів виконаних робіт.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що зазначені податкові накладні підписані, скріплені печаткою підприємства - постачальника товарів, яке на момент їх видачі було зареєстровано як юридична особа та мало статус платника податку на додану вартість. Оплата придбаних товарів позивачем здійснена, що підтверджується наданими виписками по банківським операціям у 2011 році.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що фактичне переміщення товарів від ТОВ "Макростаб" до позивача підтверджується товарно-транспортними накладними, а також накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів у позивача; від 01.12.2012, 03.12.2012, 10.12.2012. Доказів про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, відповідачем суду не надано; господарські операції здійснювалися в межах основних видів діяльності (виробництво будівельних виробів з пластмас; посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; оптова торгівля будівельними матеріалами) за КВЕД, що повністю відповідає відомостям про види діяльності позивача, зазначеним в довідці Управління статистики у місті Севастополі АА №131417 від 13.02.2008. За наявною у матеріалах справи довідкою Управління статистики у місті Севастополі АА №771068 від 12.12.2012 вказані відомості про види діяльності позивача є актуальними.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво будівельних виробів із пластмас; з метою здійснення виробничої діяльності, відповідними фахівцями був розроблений проект цеху, якій був збудований та прийнятий в експлуатацію, придбане промислове обладнання для виробництва ПВХ виробів. Позивач має власні виробничі та складські приміщення за адресою: місто Севастополь, Фіолентовське шосе, 1/1. Більш того, позивачем укладені: договір оренди промислових та складських приміщень з ТОВ "Центр технічної експлуатації №1" на оренду 835,2 кв.м., від 26.04.2005 строком до 31.10.2013; договір оренди промислових та складських приміщень з ТОВ "Центр технічної експлуатації №1" на оренду 3 372,1 кв.м., від 05.10.2003 строком до 01.10.2013.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою оптової реалізації власної продукції у 2011 році позивачем укладено договори з покупцями товару: ТОВ "Композит-93", ТОВ "Кримбудпостач" та іншими. Для здійснення роздрібної торгівлі власними виробами з ПВХ позивач має власний магазин за адресою: місто Севастополь, вул. Хрустальова, 6. Також позивачем надано: лицьові листи проектів переобладнання виробничих приміщень з виготовлення виробів з ПВХ (замовник-позивач) 9040/2004, 9021/2004; контракт №61.4723 від 08.04.2005 на придбання екструзійного обладнання для виготовлення з ПВХ листа компактного і спіненого з технічною специфікацією; технологічні карти екструзії листа спіненого, профілю плінтус, профілю Н-образного, профілю F (L) - образного, профілю з перегородками ОП-0,1; підвіконника ПД -700; зміни до технологічних карт на продукцію з 01.01.2008.

Колегія суддів відмічає, що не надано відповідачем й доказів відсутності у ТОВ "Макростаб" на час вчинення господарських операцій статусу юридичної особи та платника податків, незвичності вказаних операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за підтвердженості реальності здійснення господарських операцій, складені Товариством з обмеженою відповідальністю "Макростаб" податкові накладні є підставою для включення позивачем зазначених у них сум до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, а також до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи 04.01.2011 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ-Україна" (Постачальник) укладено договір поставки №21/3, згідно якому Постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність Покупця хімічну продукцію, асортимент, кількість ціна, якої вказані у супроводжуючих накладних на кожну окрему партію (далі - товар), а Покупець у свою чергу зобов'язується оплатити та прийняти товар відповідно до умов цього Договору. Загальна вартість товару за цим Договором складає 1000000,00 (один мільйон) 00 грн., у тому числі податок на додану вартість.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на виконання умов вказаного договору сторонами оформлені:відповідні податкова накладна, рахунок-фактура, накладна, товарно-транспортна накладна.Також Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ-Україна" 05.05.2011 Покупцю виданий Сертифікат якості на відповідний товар-карбонат кальцію М2 (М-90Т).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що зазначена податкова накладна підписана, скріплена печаткою підприємства-постачальника товарів, яке на момент їх видачі було зареєстровано як юридична особа та мало статус платника податку на додану вартість, що відповідачем не оспорюється. Оплата придбаного товару позивачем здійснена, що підтверджується наданою суду випискою по банківським операціям у 2011 році й відповідачем також не оспорюється.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що фактичне переміщення товарів від ТОВ "ІСТ-Україна" до позивача підтверджується товарно-транспортною накладною, а також накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів позивача:від 01.12.2012, 03.12.2012, 10.12.2012. Доказів про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, відповідачем суду не надано; господарські операції здійснювалися в межах основних видів діяльності за КВЕД, зазначених в довідках Управління статистики у місті Севастополі АА №131417 від 13.02.2008, АА №771068 від 12.12.2012.

Також відповідачем не надано доказів відсутності у ТОВ "ІСТ-Україна" на час вчинення господарських операцій статусу юридичної особи та платника податків, незвичності вказаних операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за підтвердженості реальності здійснення господарських операцій, складена Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ-Україна" податкова накладна є підставою для включення позивачем зазначених у них сум до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, а також до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими вважаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на нікчемності господарських операцій між позивачем з ТОВ "Макростаб" та ТОВ "ІСТ-Україна", оскільки норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, відповідачем не наведено. Відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість укладених позивачем з контрагентами договорів на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Будь-яких достовірних доказів нікчемності угод між позивачем та контрагентами заявником апеляційної скарги не зазначено. Жодною нормою законодавства державні податкові інспекції не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними. Угоди з контрагентами позивача недійсними не визнавалися. Підстави вважати її нікчемними відсутні.

Слід зазначити, що актом перевірки відповідача також підтверджується факти оформлення зазначених документів між позивачем та його контрагентами на виконання укладених договорів, поряд з цим, акт перевірки не містить встановлення фактів недоліків в оформленні даних документів.

Судова колегія, з урахуванням норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податкового кодексу України, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат до складу матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для невключення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що документи, створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.Оскільки законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, то у позивача існують достатні підстави для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податків права на віднесення сум до складу витрат з податку на прибуток підприємств та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (робіт, послуг) по операціях, що підлягали оподатковуванню. Тобто, якщо контрагент не виконав своїх податкових зобов'язань щодо нарахування та сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, а не для добросовісного придбавача товарів (робіт, послуг).

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначена позиція узгоджується також із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Судова колегія зазначає, що покупець (позивач) не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем робіт, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Недоречними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, оскільки платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що виконання зазначених договорі позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Крім того, відповідачем не наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо неправомірного збільшення позивачу податку на прибуток в сумі 311078,00грн. та з податку на додану вартість в сумі 257864,00грн., що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.08.2013 №0000302210 та від 19.06.2013 №0000022210.

Оскільки судом встановлено помилковість збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 311078,00грн. та з податку на додану вартість в сумі 257864,00грн. за наслідками документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях штрафних санкцій в сумі 1,00грн. та і в сумі 5437,50грн. слід визнати такими, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Враховуючи положення розділу IV Податкового кодексу України "Податок на доходи фізичних осіб", слід зазначити, що ключовою ознакою наявності у податкового агенту обов'язку щодо утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, є факт нарахування (виплати) певній фізичній особі (платнику податку) оподатковуваного доходу.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо правомірності збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб з основного платежу на 120,31 грн., та зі штрафних санкцій на суми 1,00 грн., та 510,00 грн. згідно податковому повідомленню-рішенню від 19.06.2013 №00005011710, оскільки відповідачем не надано суду доказів того, що позивач нараховував (виплачував) який-небудь дохід на користь Фізичної особи ОСОБА_3 у січні - червні 2011 року. Отже, ОСОБА_3 на час проведення відповідачем перевірки і на теперішній час не є платником податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік для позивача, а позивач не є податковим агентом стосовно доходів ОСОБА_3 за 2011 рік, до того часу, доки самостійно не нарахує (виплатить) вказаній фізичній особі оподатковуваний дохід.

З акту перевірки вбачається, що посадовими особами відповідача було відновлено фонд оплати труда у розмірі 802,16 грн. по ОСОБА_3 за 2011 рік (січень - червень 2011 року), виходячи з встановленого мінімального розміру заробітної плати, з якого й нарахований податок на доходи фізичних осіб у розмірі 120,31 грн., за ставкою 15%.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що чинним законодавством України органи державної податкової служби не наділені повноваженнями щодо нарахування оподатковуваного доходу на користь фізичних осіб за податкового агента. Нарахування (виплата) доходу на користь фізичної особи та розмір такого нарахування є виключним правом юридичної особи. Якщо юридична особа зобов'язана за законом нараховувати на користь фізичних осіб оподатковуваний дохід (наприклад, заробітну плату у розмірі не нижчому, ніж встановлений законом) до часу такого нарахування відсутній об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а за сам факт не нарахування (не виплати) заробітної плати, у разі наявності трудових відносин, законодавством передбачено інші види відповідальності ніж фінансова за Податковим кодексом України, зокрема, адміністративну (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення), кримінальну (стаття 175 Кримінального кодексу України).

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що визначення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 120,31 грн. за ОСОБА_3 є протиправним, як і застосування штрафної санкції у розмірі 1,00 грн. Застосування до позивача штрафної санкції у розмірі 510,00 грн., також є протиправним, оскільки позивач не нараховував і не виплачував на користь ОСОБА_3, оподатковуваний дохід, а отже, не мав підстав для відображення у звітності за формою 1-ДФ відповідних відомостей.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального права.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі № 827/2069/13-а змінити.

Викласти пункт 5 резолютивної частини у наступній редакції:

"5.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі" (99053, місто Севастополь, вул. Фіолентовське шосе, буд. 1/1, ідентифікаційний код 22274413) судовий збір у розмірі 2 294,00 грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі № 827/2069/13-а залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 січня 2014 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

СудСевастопольський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення13.01.2014
Оприлюднено22.01.2014
Номер документу36720037
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —827/2069/13-а

Ухвала від 07.02.2014

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Александров О.Ю.

Постанова від 13.01.2014

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Іщенко Галина Михайлівна

Ухвала від 04.12.2013

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Іщенко Галина Михайлівна

Постанова від 05.11.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Александров О.Ю.

Ухвала від 05.11.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Александров О.Ю.

Ухвала від 10.09.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Александров О.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні