Рішення

від 15.01.2014 по справі 910/21054/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21054/13 15.01.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гринвич-Юг»

до Малого приватного підприємства «Гетьман»

про стягнення 57 470, 82 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Бачинська А.Ю. за довіреністю б/н від 22.11.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гринвич-Юг» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Малого приватного підприємства «Гетьман» (далі - відповідач) про стягнення 57 470, 82 грн., в тому числі 1 385, 03 грн. пені, 55 553, 08 грн. штрафу та 532, 71 грн. 5 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 720, 50 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21054/13, розгляд справи призначено на 26.11.2013 р.

26.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що позивач невірно рахує пеню, відсотки річні та штраф, оскільки відповідні нарахування мають здійснюватись щодо кожної видаткової накладної окремо, так як відповідач їх оплатив різними платежами.

Крім того, від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, відповідно до якої він просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені та штрафу по поставкам, що були здійснені за період з 10.08.2012 р. по 04.10.2012 р. включно та відмовити в позові в цій частині.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника позивача, було відкладено на 17.12.2013 р.

29.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої він просить суд накласти арешт на грошові кошти на суму 59 191, 32 грн., що знаходиться на рахунках відповідача.

04.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення на заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до яких він вказує на те, що позивач помилково зазначає про невиконання відповідачем рішень судів в інших судових спорах, оскільки такі рішення виконуються добровільно й підстав для вжиття заходів до забезпечення позову немає.

17.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує на те, що перебіг позовної давності перервався, оскільки відповідач вчиняв дії, що свідчать про визнання ним боргу перед позивачем. Крім того, позивач просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право, оскільки, за його твердженням, відповідач затягував розгляд судового спору між сторонами, обіцяючи погасити борг.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. на підставі клопотання відповідача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.01.2014 р.

27.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов контррозрахунок пені та штрафу з урахуванням строку позовної давності, відповідно до якого він вказує на те, що пеня має становити 702, 09 грн., штраф - 12 294, 69 грн.

Представник позивача в судове засідання 15.01.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Так, як вбачається зі змісту заяви позивача, доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного йому майна (активів) чи зниження їх вартості разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гринвич-Юг» (продавець) та Малим приватним підприємством «Гетьман» (покупець) було укладено Договір поставки № 0-15/12, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався передавати у власність, а відповідач приймати та оплачувати вартість товару на умовах викладених в цьому Договорі.

Перехід права власності і всіх ризиків на товар (випадкового знищення або ушкодження товару) здійснюється в момент передачі товару від продавця покупцеві, що оформлюється належним чином (накладні, акт) у письмовій формі (п. 1.2).

Відповідно до п. 1.3. Договору місцем передачі товару від продавця до покупця є склад покупця.

Згідно з п. 2.1. Договору ціна на товари, що поставляються за даним Договором, оговорюється і фіксується на кожну чергову поставку в специфікації або відвантажувальній накладній і рахунку-фактурі.

Відповідно до п. п. 6.1., 6.2. Договору сторони визначили, що покупець здійснює передплату за товар згідно виставленого продавцем рахунку-фактури. Оплата залишкової суми товару здійснюється покупцем не пізніше 21 календарного дня з дати передачі товару покупцю.

Згідно з п. 9.1 Договору він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на підставі наступних накладних: № Б00000690 від 10.08.2012 р. на суму 1 534, 16 грн., № Б00000696 від 10.08.2012 р. на суму 668, 15 грн., № Б00000711 від 15.08.2012 р. на суму 1 169, 12 грн., № Б00000712 від 15.08.2012 р. на суму 2 524, 12 грн., № Б00000714 від 15.08.2012 р. на суму 1 572, 38 грн., № Б00000715 від 15.08.2012 р. на суму 1 064, 88 грн., № Б00000716 від 15.08.2012 р. на суму 1 599, 46 грн., № Б00000718 від 15.08.2012 р. на суму 2 935, 50 грн., № Б00000720 від 16.08.2012 р. на суму 1 627, 34 грн., № Б00000721 від 16.08.2012 р. на суму 1 455, 57 грн., № Б00000722 від 16.08.2012 р. на суму 797,08 грн., № Б00000723 від 16.08.2012 р. на суму 570,85 грн., № Б00000724 від 16.08.2012 р. на суму413,30 грн., № Б00000729 від 20.08.2012 р. на суму 1477,72 грн., № Б00000755 від 22.08.2012 р. на суму 1922,40 грн., № Б00000756 від 22.08.2012 р. на суму 1224,97 грн., № Б00000767 від 27.08.2012 р. на суму 407,86 грн., № Б00000770 від 28.08.2012 р. на суму 2855,56 грн., № Б00000771 від 28.08.2012 р. на суму 478,20 грн., № Б00000782 від 29.08.2012 р. на суму 685,65 грн., № Б00000783 від 29.08.2012 р. на суму 1827,77 грн., № Б00000784 від 29.08.2012 р. на суму 322,90 грн., № Б00000785 від 29.08.2012 р. на суму 2016,88 грн., № Б00000794 від 03.09.2012 р. на суму 710,73 грн., № Б0000079 від 03.09.2012 р. на суму 2144,07 грн., № Б00000807 від 05.09.2012 р. на суму 2451,46 грн., № Б00000808 від 05.09.2012 р. на суму 1222,12 грн., № Б00000827 від 10.09.2012 р. на суму 1270,44 грн., № Б00000828 від 10.09.2012 р. на суму 1705,34 грн., № Б00000842 від 12.09.2012 р. на суму 1346,07 грн., № Б00000843 від 12.09.2012 р. на суму 1408,76 грн., № Б00000844 від 12.09.2012 р. на суму 1687,50 грн., № Б00000851 від 14.09.2012 р. на суму 1109,95 грн., № Б00000852 від 14.09.2012 р. на суму 1737,91 грн., № Б00000853 від 14.09.2012 р. на суму 2230,35 грн., № Б00000854 від 14.09.2012 р. на суму 537,55 грн., № Б00000855 від 14.09.2012 р. на суму 1521,37 грн., № Б00000856 від 14.09.2012 р. на суму 1733,99 грн., № Б00000859 від 18.09.2012 р. на суму 751,67 грн., № Б00000860 від 18.09.2012 р. на суму 122,16 грн., № Б00000861 від 18.09.2012 р. на суму 1472,34 грн., № Б00000862 від 18.09.2012 р. на суму 1740,95 грн., № Б00000863 від 18.09.2012 р. на суму 1506,99 грн., № Б00000872 від 20.09.2012 р. на суму 2417,93 грн., № Б00000878 від 24.09.2012 р. на суму 2358,25 грн., № Б00000879 від 24.09.2012 р. на суму 2184,14 грн., № Б00000887 від 26.09.2012 р. на суму 1228,82 грн., № Б00000888 від 26.09.2012 р. на суму 954,33 грн., № Б00000889 від 26.09.2012 р. на суму 1175,97 грн., № Б00000891 від 26.09.2012 р. на суму 557,10 грн., № Б00000892 від 26.09.2012 р. на суму 1658,52 грн., № Б00000893 від 26.09.2012 р. на суму 2555,47 грн., № Б00000894 від 26.09.2012 р. на суму 439,94 грн., № Б00000895 від 27.09.2012 р. на суму 661,35 грн., № Б00000897 від 01.10.2012 р. на суму 3499,24 грн., № Б00000898 від 01.10.2012 р. на суму 1184,39 грн., № Б00000906 від 03.10.2012 р. на суму 624,75 грн., № Б00000907 від 03.10.2012 р. на суму 863,10 грн., № Б00000908 від 03.10.2012 р. на суму 2674,70 грн., № Б00000911 від 04.10.2012 р. на суму 1697,83 грн., № Б00000918 від 08.10.2012 р. на суму 823,19 грн., № Б00000920 від 08.10.2012 р. на суму 3132,24 грн., № Б00000921 від 08.10.2012 р. на суму 1815,56 грн., № Б00000922 від 08.10.2012 р. на суму 1334,77 грн., № Б00000939 від 10.10.2012 р. на суму 915,33 грн., № Б00000941 від 10.10.2012 р. на суму 2612,56 грн., № Б00000942 від 10.10.2012 р. на суму 618,41 грн., № Б00000941 від 10.10.2012 р. на суму 297,90 грн., № Б00000950 від 11.10.2012 р. на суму 961,62 грн., № Б00000951 від 11.10.2012 р. на суму 1447,74 грн., № Б00000970 від 18.10.2012 р. на суму 766,80 грн., № Б00000971 від 18.10.2012 р. на суму 695,09 грн., № Б00000973 від 18.10.2012 р. на суму 1980,20 грн., № Б00000974 від 18.10.2012 р. на суму 1640,43 грн., № Б00000975 від 18.10.2012 р. на суму 2591,39 грн., № Б00000980 від 22.10.2012 р. на суму 1318,82 грн., № Б00000981 від 22.10.2012 р. на суму 1006,52 грн., № Б00000982 від 22.10.2012 р. на суму 830,81 грн.,

Вказаний товар було оплачено на підставі платіжних доручень № 2309 від 19.09.2012 р. на суму 8 944, 17 грн., № 2576 від 16.10.2012 р. на суму 10 465, 85 грн., № 2745 від 02.11.2012 р. на суму 10 733, 64 грн., № 2929 від 22.11.2012 р. на суму 20 071, 38 грн., № 3154 від 17.12.2012 р. на суму 10 000, 00 грн., № 3187 від 21.12.2012 р. на суму 20 000, 00 грн., № 3205 від 24.12.2012 р. на суму 20 063, 13 грн., № 241 від 28.01.2013 р. на суму 5 000, 00 грн., № 250 від 30.01.2013 р. на суму 5 000, 00 грн., № 372 від 13.02.2013 р. на суму 1 004, 40 грн.

Оскільки відповідачем було порушено строки розрахунку за відповідними поставками партій товару, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з вимогами про стягнення пені, штрафу та відсотків річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець здійснює передплату за товар згідно виставленого продавцем рахунку-фактури. Оплата залишкової суми товару здійснюється покупцем не пізніше 21 календарного дня з дати передачі товару покупцю.

Оскільки як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, передплата за спірними поставками не здійснювалась, кінцевим строком для оплати відповідних партій товару є 21-ий календарний день від дати передачі товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач порушив строки розрахунків за поставлений йому товар, позивач вирішив скористатись наданим йому правом щодо застосування визначених Договором штрафних санкцій та нарахування відсотків річних.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що у випадку прострочення розрахунків за продані товари Покупець сплачує Продавцеві пеню в розмірі 2-х облікових ставок НБУ за кожний календарний день прострочення, крім цього, збитки від інфляції та 5 % річних, відповідно до ст. 214 ЦК України та у випадку затримки оплати більш ніж на 30 днів з моменту закінчення терміну, зазначеного в п. 6.2., покупець оплачує штраф у розмірі 50 % від несплаченої за договором суми та збитків.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу пеню - 1 385, 03 грн. та 5 % річних - 532, 71 грн. за період в 35 днів, а також штраф - 55 553, 08 грн. на суму боргу в розмірі 111 106, 15 грн.

Перевіряючи вказані розрахунки, суд погоджується з доводами відповідача, що пеня та відсотки річні мають розраховуватись відносно кожної накладної окремо, оскільки періоди прострочення по ним є різними та крім того, вони оплачувались різними платежами.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з даним позовом звернувся до суду 31.10.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У застосуванні вказаної норми потрібно зважати на те, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Відповідачем у наданому ним контррозрахунку зазначеного не враховано, як і не взято до уваги те, що перебіг строку позовної давності відносно штрафу починається не з моменту виникнення основного зобов'язання, а з моменту виникнення права у позивача нарахувати відповідний штраф, тобто в даному випадку на 31 день прострочення основного зобов'язання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком з урахуванням строків позовної давності пеня має складати 874, 11 грн. (нарахована відносно 35 днів передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України строку, визначеного для кожної накладної окремо, за якими не було пропущено річний строк позовної давності), 5 % річних - 314, 35 грн. (нарахована за 35 днів по всім накладним, крім перших семи в наведеному вище переліку, за першими двома з яких період прострочення склав 18 днів, за наступними п'яти - 13 днів), штраф - 36 704, 30 грн.

При цьому, суд враховує, що позивач мав право вірно нарахувати пеню та відсотки річні за всі дні прострочення, а не лише за 35 днів, у зв'язку з чим з урахуванням строків позовної давності пеня б складала 1 634, 93 грн., 5 % річних - 825, 45 грн. Однак, оскільки позивач вирішив обмежити нарахування періодом в 35 днів, суд за відсутності клопотання про вихід за межі позовних вимог, виходить саме з вказаного періоду.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Гетьман» (03164, місто Київ, Святошинський район, вулиця Клавдіївська, 34, кв. 48; код ЄДРПОУ 21635903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гринвич-Юг» (02099, місто Київ, Дарницький район, вулиця Зрошувальна, будинок 5; код ЄДРПОУ 33634137) 874 (вісімсот сімдесят чотири) грн. 11 коп. пені, 314 (триста чотирнадцять) грн. 35 коп. 5 % річних, 36 704 (тридцять шість тисяч сімсот чотири) грн. 30 коп. штрафу та 1 134 (одну тисячу сто тридцять чотири) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.01.2014 р.

Суддя В.С. Ломака