Рішення

від 03.12.2013 по справі 911/3711/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа № 911/3711/13

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех», м. Київ

до Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження, Київська область, Іванківський район, м. Чорнобиль

про стягнення 127655,76 грн.

секретар судового засідання (помічник судді) Федько Т.В.

за участю представників:

від позивача : Олініченко Л.П. (довіреність №К-01/08-00 від 1 серпня 2008 року);

Сущенко С.М. (довіреність №064 від 11 березня 2011 року);

від відповідача: Золотоверх О.О. (довіреність №08-3/477 від 22 жовтня 2013 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження (далі - відповідач) про стягнення 127655,76 грн.

Заявлені позовні вимоги, а саме: стягнення з відповідача 92838,91 грн. пені, 26762,79 грн. 3% річних та 8054,06 грн. інфляційних втрат, обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно виконав рішення господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі №13/092-11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» до Державного спеціалізованого підприємства «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр» (правонаступником якого є Державне спеціалізоване підприємство з управління капітальним будівництвом зони відчуження) про стягнення 2584297,10 грн., а саме, невчасно сплатив встановлену зазначеним рішенням суму заборгованості.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 27 вересня 2013 року та призначено справу до розгляду на 29 жовтня 2013 року.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався та оголошувались перерви у судовому засіданні.

Відповідно до поданої через канцелярію суду 6 листопада 2013 року заяви про зменшення суми позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 65370,32 грн. пені, 14447,26 грн. інфляційних втрат та 49642,72 грн. 3% річних.

На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням зазначеної заяви.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

3 грудня 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі №13/092-11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» до Державного спеціалізованого підприємства «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр» (правонаступником якого є Державне спеціалізоване підприємство з управління капітальним будівництвом зони відчуження) про стягнення 2584297,10 грн. задоволено у повному обсязі та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача - 843488,00 грн. заборгованості, 1039158,00 грн. збитків, 600592,00 грн. інфляційних втрат, 112572,00 грн. 3% річних, 263304,00 грн. пені, а також судові витрати: 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі№13/092-11 набрало законної сили 6 вересня 2011 року.

На виконання рішення господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі №13/092-11 господарським судом Київської області видано наказ від 12 вересня 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №U640 від 4 січня 2012 року відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 1661381,04 грн. в рахунок погашення боргу згідно наказу господарського суду Київської області про примусове виконання рішення суду у справі №13/092-11.

Платіжним дорученням від 26 липня 2013 року за №U1074402 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 1223468,96 грн. в рахунок погашення боргу згідно наказу господарського суду Київської області про примусове виконання рішення суду у справі №13/092-11.

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи №911/3711/13, повне погашення заборгованості відповідач здійснив лише 26 липня 2013 року.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Оскільки, судом встановлено, що відповідач не вчасно погасив наявну перед позивачем заборгованість, встановлену рішенням господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі №13/092-11, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що під час розгляду господарським судом Київської області справи №13/092-11, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» скористалося наданим йому правом та заявило до стягнення з відповідача пеню у розмірі 263304,00 грн., яка нарахована у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме, за 6 місяців прострочки.

Зазначене підтверджується матеріалами справи №13/092-11, поясненнями представників позивача та матеріалами справи №911/3711/13.

Рішенням господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі №13/092-11 вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 263 304,00 грн. задоволено у повному обсязі.

У пункті 9 оглядового листа від 29 квітня 2013 року за №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив наступне: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, встановлене рішенням господарського суду, позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Залишаючи без змін рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2012 року за№5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року за №10/25, від 4 липня 2011 року за №13/210/10, від 12 вересня 2011 року за №6/433-42/183, від 14 листопада 2011 року за №12/207, від 23 січня 2012 року за №37/64».

Зазначене вище, підтверджує право кредитора на отримання від боржника (у разі невчасного виконання боржником взятих на себе зобов'язань) лише 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено право кредитора нараховувати пеню за невчасне виконання боржником рішення суду, або повторно нараховувати пеню за неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань та враховуючи, що позивачем вже було заявлено до стягнення з відповідача пеню, яка була нарахована за 6 місяців та задоволена судом, господарський суд Київської області приходить до висновку щодо відмови у задоволені позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 65370,32 грн.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, кредитор має право на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв'язку з його невиконанням.

При поданні окремого позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат визначальним є строк погашення боргу, що припиняє їх нарахування (в даному випадку 26 липня 2013 року).

Також, суд зазначає, що після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки, кредитор грошові кошти реально не отримав. Відтак, передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Розмір 3% річних, визначений позивачем, складає 49642,72 грн.

Згідно з вірним розрахунком, зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 48876,09 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, складає 14447,26 грн.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, №265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Згідно з вірним розрахунком, зробленим судом, за визначений позивачем період до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 2530,46 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження (07270, Київська область, Іванківський район, м. Чорнобиль, вул. Радянська, 10, код 37197046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 51, код 30524339) - 2530 (дві тисячі п'ятсот тридцять) грн. 46 коп. інфляційних втрат, 48876 (сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 09 коп. 3% річних та 1029 (одна тисяча двадцять дев'ять) грн. 74 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 9 грудня 2013 року

Суддя Заєць Д.Г.