Постанова

від 28.01.2014 по справі 911/3711/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. справа№ 911/3711/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Сущенко С.М., Олініченко Л.П.

відповідача - Золотоверх О.О.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» та Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження

на рішення господарського суду Київської області від 03.12.2013 р.

у справі № 911/3711/13 (суддя - Заєць Д.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех»

до Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження

про стягнення 127655,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» (далі - позивач) звернулось з позовом до Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 127 655,76 грн. компенсації за невчасне виконання рішення суду, з яких: 92 838,91 грн. пені, 8 054,06 грн. інфляційних втрат, 26 762,79 грн. 3% річних.

В процесі розгляду справи, у жовтні 2013 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 145 618,14 грн., з яких: 65 191,22 грн. пені, 29 890,60 грн. інфляційних втрат, 50 536,32 грн. 3 % річних.

В листопаді 2013 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 129 460,30 грн., з яких: 65 370,32 грн. пені, 14 447,26 грн. інфляційних втрат, 49 642,72 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/3711/13 від 03.12.2013 р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження на користь ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Омітех» 2 530,46 грн. інфляційних втрат, 48 876,09 грн. 3 % річних. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 03.12.2013 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду частково та прийняти нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 03.12.2013 р., Державне спеціалізоване підприємство з управління капітальним будівництвом зони відчуження також подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу позивач зазначає, що ним не було здійснено повторне нарахування пені за неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань за договором, а нараховано пеню на нове зобов'язання, що виникло на підставі рішення господарського суду Київської області по справі № 13/092-11 від 22.08.2011 р.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суму основного боргу у розмірі 843 488,00 грн. ним було сплачено 04.01.2012 р. платіжним дорученням № U640, решта коштів, сплачених 26.07.2013 р. платіжним дорученням № U1074402, спрямовувались на відшкодування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, а тому місцевим судом було безпідставно встановлено строк погашення заборгованості саме 26.07.2013 р., в той час як основну суму заборгованості було погашено 04.01.2012 р.

Розпорядженням в. о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р., визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 911/3711/13, а розгляд справи призначено на 28.01.2014 р.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

В червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ДСП «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцент» (правонаступник Державне спеціалізоване підприємство з управління капітальним будівництвом зони відчуження) про стягнення заборгованості за надані позивачем будівельні послуги в 2007 - 2009 роках у розмірі 2 859 114,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2011 р. у справі №13/092-11 позовні вимоги було задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача 843 488,00 грн. заборгованості, 1 039 158,00 грн. збитків, 600 592,00 грн. інфляційних втрат, 112 572,00 грн. 3% річних, 263 304,00 грн. пені.

06.09.2009 р. вказане рішення господарського суду Київської області набрало законної сили.

12.09.2011 р. на виконання рішення у справі №13/092-11 від 22.08.2011 р. господарським судом Київської області було видано наказ.

В порядку примусового виконання цього рішення суду у справі №13/092-11, відповідачем було перераховано на рахунок позивача:

- 04.01.2012 р. платіжним дорученням № U640 грошові кошти у сумі 1 661 381,04 грн. в рахунок погашення боргу;

- 26.07.2013 р. платіжним дорученням № U1074402 грошові кошти у сумі 1 223 468,96 грн.

Таким чином, повне погашення заборгованості, в порядку виконання рішення господарського суду Київської області від 22.08.2011 р. у справі №13/092-11 відповідач здійснив 26.07.2013 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що з моменту винесення рішення місцевим судом та повним погашенням заборгованості відповідачем пройшов значний проміжок часу та відбулись інфляційні процеси. Для збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача за період з 22.08.2011 р. по 26.07.2013 р. 65 370,32 грн. пені, 14 447,26 грн. інфляційних втрат, 49 642,72 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія зазначає, що постановлення судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, та наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 65 370,32 грн. пені за період з 22.08.2011 р. по 26.07.2013 р. судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу вимог ч. 6 ст. 232 ГКУкраїни нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошового зобов'язання застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Встановлено, що під час розгляду господарським судом Київської області справи №13/092-11 позивач вже скористався наданим йому правом та заявив до стягнення з відповідача пеню за 6 місяців прострочки у розмірі 263 304,00 грн., яка була нарахована відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2011 р. у справі №13/092-11 вимоги щодо стягнення з відповідача пені задоволено у повному обсязі.

Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено право кредитора повторно нараховувати пеню за неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань, а позивачем вже було заявлено до стягнення з відповідача пеню, яка була нарахована за 6 місяців та задоволена судом, колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 65 370,32 грн. пені за період з 22.08.2011 р. по 26.07.2013 р. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача за період з 22.08.2011 р. по 26.07.2013 р. 14 447,26 грн. інфляційних втрат, 49 642,72 грн. 3 % річних судова колегія зазначає наступне.

Згідно з Наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стягнення 3% річних та втрат від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.

При поданні окремого позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат визначальним є строк погашення боргу, що припиняє їх нарахування, зокрема, 26.07.2013 р.

Сплата 3 % річних від простроченої суми та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від божника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Також, суд зазначає, що після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки, кредитор грошові кошти реально не отримав, а тому передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Позивачем було нараховано 3% річних за період з 22.08.2011 р. по 26.07.2013 р. у сумі 49 642,72 грн.

Колегія суддів погоджується з перерахунком здійсненим місцевим судом, відповідно до якого до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у сумі 48 876,09 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, складає 14 447,26 грн.

Однак, як вірно було перераховано місцевим судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 2 530,46 грн.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений місцевим судом, є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 48 876,09 грн., інфляційних втрат у сумі 2 530,46 грн. та про відмову в позові в іншій частині.

Стосовно посилань відповідача, в апеляційній скарзі, на те, що суму основного боргу у розмірі 843 488,00 грн. ним було сплачено 04.01.2012 р. платіжним дорученням № U640, решта коштів, сплачених 26.07.2013 р. платіжним дорученням № U1074402, спрямовувались на відшкодування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, а тому місцевим судом було безпідставно встановлено строк погашення заборгованості саме 26.07.2013 р., в той час як основну суму заборгованості було погашено 04.01.2012 р., колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже згідно положень вказаної статті, сума основного боргу сплачується кредитором в останню чергу.

Доводи апеляційних скарг наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2013 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» та апеляційна скарга Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження задоволенню не підлягають.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Омітех» та Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 03.12.2013 р. у справі № 911/3711/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/3711/13 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран