Ухвала

від 13.01.2014 по справі 801/7086/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/7086/13-а

13.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/7086/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Суворова С.В.) від 23.09.13

за позовом Підприємства "Гранд Сервіс" (вул. Севастопольська, 72/4, а/я 383 м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95033)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.13 задоволено адміністративний позов Підприємства "Гранд Сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0005341502 від 18.03.2013 року, про збільшення Підприємству «Гранд Сервіс» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 5 586,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 396,50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0005331502 від 18.03.2013 року, про зменшення Підприємству «Гранд Сервіс» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень, грудень 2011 року всього в сумі 11 748,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0005321502 від 18.03.2013 року, згідно до якого Підприємству «Гранд Сервіс» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2010 року, жовтень 2011 року в сумі 10 040,00 грн. (а.с.12);

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003111501 від 18.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 31 723,00 грн., за штрафними (фінансовими) штрафами (санкціями) - 2 537,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача - Підприємства «Гранд Сервіс» (код ЄДРПОУ 30848580) суму сплаченого судового збору в розмірі 630,30 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Зокрема апеляційна скарга мотивована тим, що судом не прийнято до уваги вирок Київського районного суд м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013р. по справі № 123/3318/13-к.

Підприємства "Гранд Сервіс" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003111501 від 18.03.2013 року, №0005341502 від 18.03.2013 року, № 0005331502 від 18.03.2013 року, № 0005321502 від. 18.03.2013 року.

Підприємство «Гранд Сервіс» зареєстроване юридичною особою 03.04.2000 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим за адресою: 97420, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Глінкі, б.57, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.8), та перебуває на обліку в ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Позивач здійснює такі види діяльності за КВЕД-2010: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, вантажний автомобільний транспорт, про що свідчить Довідка з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України серії АА №686491 (а.с.7).

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства «Гранд Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» (код ЄДРПОУ 35096833), ПП «Севграндтрейд» (код ЄДРПОУ 35096812), ПП «Пан Буд» (код ЄДРПОУ 37081614), ПП «Мастер Торг» (код ЄДРПОУ 37196250) за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №1402/15.2/30848580 від 04.03.2013 року (далі - акт перевірки, т.1, а.с.13-34).

Відповідно до акту перевірки, встановлено порушення позивачем:

-п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) №283/97-ВР від 22.05.1997 року та п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, 138.6, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 77 348,00 грн., у т.ч. по періодах: 2 квартал 2009 року - 45 625,00 грн.; 3 квартал 2010 року - 10 148,00 грн.; 3 квартал 2011 року - 5 541,00 грн.; 4 квартал 2011 року - 16 034,00 грн.

З урахуванням п.102.1 ст.102 ПК України належить до сплати податку на прибуток у сумі 31 723,00 грн.; пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (з наступними змінами та доповненнями) №168/97-ВР від 03.04.1997 року та п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту в сумі 63 379,00 грн., у т.ч.: серпень 2010 року - 4 992,00 грн.; жовтень 2011 року - 594,00 грн.; встановлено завищення від'ємного значення поточного звітного періоду по декларації за липень 2011 року у сумі 4 818,00 грн., за грудень 2011 року у сумі 6 930,00 грн. встановлено завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за жовтень 2011 року на суму - 6 419,00 грн., по декларації за серпень 2010 року у сумі 3 126,00 грн., по декларації за травень 2009 року у сумі 26 420,00 грн., за червень 2009 року на суму 10 080,00 грн.

З урахуванням п.102.1 ст.102 ПК України належить до сплати ПДВ у сумі 5 586,00 грн., та встановлено завищення від'ємного значення поточного звітного періоду по декларації за липень 2011 року у сумі 4 818,00 грн.. за грудень 2011 року - 6 930,00 грн., встановлено завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за жовтень 2011 року на суму 6 419,00 грн., по декларації за серпень 2010 року у сумі 3 126,00 грн. (а.с.33-34).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0005341502 від 18.03.2013 року, згідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 5 586,00 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 396,50 грн. (а.с.10); 0005331502 від 18.03.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень, грудень 2011 року всього в сумі 11 748,00 грн. (а.с.11); №0005321502 від 18.03.2013 року, згідно до якого Підприємству «Гранд Сервіс» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2010 року, жовтень 2011 року в сумі 10 040,00 грн. (а.с.12); №0003111501 від 18.03.2013 року про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 31 723,00 грн., за штрафними (фінансовими) штрафами (санкціями) - 2 537,00 грн. (а.с.117).

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

У травні-червні 2009 року позивач мав правовідносини з ПП «Севграндтрейд» щодо придбання ТМЦ - пиломатеріалів н-обр. сух.50, пиломатеріалів обр.

У червні 2009 року позивачем придбано ТМЦ у кількості 42,00 м 3 на загальну суму 60 480,00 грн., з них ПДВ - 10 080,00 грн.; у травні 2009 року - у кількості 69,00 та 1,8 м 3 на загальну суму 101 520,00 грн., ПДВ - 16 920,00 грн., про що свідчать накладні на товар №165 від 07.05.2009 року (а.с.47) та №286 від 20.06.2009 року (а.с.47) та податкові накладні №236 від 20.06.2009 року (а.с.54), №165 від 07.05.2009 року (а.с.55).

Згідно виписок банку, оплата здійснена позивачем 09.06.2009 року на суму 101 520,00 грн. (а.с.157) та 07.07.2009 року на суму 60 480,00 грн. (а.с.158).

У серпні 2010 року позивач придбав у ПП «Пан Буд» пиломатеріал н-обр. у кількості 61,5 м 3 загальною сумою 48 708,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 118,00 грн. згідно накладної №245 від 01.08.2010 року (а.с.48).

ПП «Пан Буд» виписало позивачу податкову накладну №245 від 30.08.2010 року (а.с.53).

Оплата за отриманий товар здійснена позивачем 04.10.2010 року в розмірі 48 708,00 грн., що підтверджується випискою банку (а.с.43).

У липні 2011 року позивач придбано у ПП «Мастер Торг» пиломатеріал обр. кількістю 73,00 м 3 на загальну суму 28 908,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4 818,00 грн., що підтверджується накладною №315 від 03.07.2011 року (а.с.48).

У жовтні 2011 року позивачем отримано від вказаного контрагента пиломатеріал обр. у кількості 59,00 м 3 загальною сумою 42 080,00 грн., з них ПДВ - 7 013,00 грн. (а.с.50).

Позивач здійснив оплату шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок ПП «Мастер Торг» в розмірі 28 908,00 грн., 42 080,00 грн., що підтверджується виписками банку від 28.07.2011 року та 27.10.2011 року (а.с.159) відповідно.

На виконання сторонами домовленості, ПП «Мастер Торг» виписало позивачу податкові накладні №4 від 03.10.2011 року на суму 42 080,00 грн., ПДВ - 7 013,34 грн. (а.с.51) та №7 від 034.07.2011 року - 28 908,00 грн., з них ПДВ - 4 818,00 грн. (а.с.52).

У травні 2009 року позивач мав правовідносини з ПП «Севелітстрой» щодо придбання СПК 62-15-8 у кількості 25,00 шт. на суму 57 000,00 грн., ПДВ - 9 500,00 грн. відповідно до накладної №234 від 25.05.2009 року (а.с.49); у грудні 2011 року позивачем придбано у ПП «Севелітстрой» пиломатеріал обр. у кількості 33,00 м3 на суму 41 580,00 грн., ПДВ - 6930,30 грн. згідно накладної №87 від 25.12.2011 року (а.с.50).

На підтвердження виконання сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу ТМЦ, позивачем надано податкову накладну №234 від 25.05.2009 року на суму 57 000,00 грн., ПДВ - 9 500,00 грн. (а.с.56) та №47 від 25.12.2011 року на суму 41 580,00 грн., з них ПДВ - 6 930,00 грн. (а.с.57)

Оплата здійснена позивачем 10.01.2012 року в сумі 41 580,00 грн. згідно до виписки банку (а.с.46).

Податкові декларації прийняті податковим органом, про що свідчать квитанції про прийняття (а.с.169, 174, 175).

Товарно-транспортними накладними із зазначенням: Вантажовідправник - Підприємство «Гранд Сервіс», Вантажоодержувач - ТД «Оптомаркет», ТОВ «Фірма Леді +», ВАТ «Кримжелезобетон», ТОВ «АзовБизнесАльянс»: від 28.10.2011 року (а.с.118); від 30.10.2011 року (а.с.119); від 14.10.2011 року (а.с.120); від 28.12.2011 року (а.с.121); від 05.08.2010 року (а.с.126); від 02.08.2010 року (а.с.129) та подорожними листами (а.с.133-136), передані зазначеним контрагентам пиломатеріали.

Позивачем виписані видаткові накладні №19 від 28.12.2011 року (а.с.122), №38 від 05.08.2010 року (а.с.125), накладна №18 від 28.10.2011 року (а.с.123) що підтверджує факт отримання ТОВ «Фірма Леді +» пиломатеріалу на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2010 року (а.с.143).

На підставі договору поставки №3/02 від 03.02.2009 року (а.с.138) позивач поставив ВАТ «Кримжелезобетон» товар, що підтверджується видатковою накладною №36 від 02.08.2010 року (а.с.130).

Факт отримання пиломатеріалу ТОВ «АзовБизнесАльянс» підтверджується накладною №14 від 04.07.2011 року (а.с.130а), видатковою накладною №15 від 25.07.2011 року (а.с.132).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Враховуючи, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з січня 2009 по грудень 2011, слід перевіряти відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334) та Податковому кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р..

Підпункт 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів.

Згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Закону, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, зазначена в податковій накладній, яка входить в ціну придбаних товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться в пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6ст. 198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 19 793,00 грн. за період з 01.01.2009 року по 31.12.2012 року.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.8,9 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Аналогічні положення містяться в пп.138.1 п.138.1 ст.138, п.138.2, 138.6, 138.8 ст.8 ПК України.

Первинними документами підтверджено, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток фактично здійснені і такі документи відображають реальність господарських операцій позивача із контрагентами; придбання товарів від ПП «Севелітстрой», ПП «Севграндтрейд», ПП «Пан Буд», ПП «Мастер Торг», що спричинило реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача.

Щодо посилань у апеляційній скарзі на Вирок Київського районного суд м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013р. по справі № 123/3318/13-к, яким встановлено, що засновником ряду юридичних осіб, а саме: КП "Альянс", БВП "Строитель плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Кримторг" та ПП "Кримспецтехнолоджі" вчинено пособництво службовим особам ТОВ "Союз КДС", ПАТ "Крименерго", ТОВ "Південна будівельна компанія", ТОВ "Кримкомплекс" та ТОВ "Будком" в умисному ухиленні від сплати податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми, суд робить висновок, що преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є підставами для звільнення від доказування.

Згідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, відповідно до диспозиції ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Як уже зазначалося, частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим вказана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зазначена позиція викладена у листі ВАСУ від 14.11.2012 р. №2379/12/13-12.

Враховуючи, що вироком суду від 10.04.2013р. по справі №123/3318/13-к не встановлені обставини безпосередньо щодо позивача, а саме фіктивності укладених угод між позивачем та контрагентами, то суд вважає, що вирок суду не містить обставин, які є мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи та свідчать про недотримання платником податків норм податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, у вказаному вироку не надана будь-яка оцінка діям службових осіб суб'єктів господарювання (контрагентів позивача) по взаємовідносинах з позивачем у справі стосовно вчинених господарських операцій, за результатом яких позивачем були сформовані витрати та нарахований податковий кредит.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Щодо посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи №69-0146.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.13 по справі № 801/7086/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко