Рішення

від 08.01.2014 по справі 917/2232/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2014 Справа № 917/2232/13

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Гоголя, 14, м. Запоріжжя, 69095

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Електрум", вул. Ярмаркова, 9, м. Кременчук, Полтавська обл., 39600

про :

(1) визнання Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інваліді кредитором;

(2) включення до переліку кредиторських вимог заборгованість у сумі 6 643,78 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

08.01.2014 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : розглядається позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Електрум" про визнання Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інваліді кредитором та включення до переліку кредиторських вимог заборгованість у сумі 6 643,78 грн..

Позивач представництво у судове засідання не забезпечив, вимоги суду виконав не у повному обсязі, причин щодо цього суду не повідомив.

Відповідач представництво у судове засідання не забезпечив, вимог суду не виконав, причин щодо цього суду не повідомив.

Останні відповідно до пп. 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" були належним чином за місцезнаходженням згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців завчасно повідомлені про дату, час і місце проведення судових засідань, а також про покладені на них обов'язки, про що свідчать матеріали справи.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у пп. 3.9.2 постанови від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, закінчення строку вирішення спору, встановленого ч. 1 ст. 69 ГПК України, відсутність клопотання про його продовження з урахуванням ч. 3 ст. 69 ГПК України та приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд

встановив :

Запорізьким окружним адміністративним судом 16.06.2010 р. видано виконавчий лист по адміністративній справі № 2а-2600/10/0870 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Електрум" на користь Державного бюджету України суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 6 643, 78 грн. (а.с. 6). Стягувачем за даним виконавчим листом є Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Постановою заступника начальника Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.08.2013 р. у виконавчому провадженні ВП № 37147665 зазначений вище виконавчий лист № 2а-2600/10/0870 повернуто Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на відсутність боржника за місцезнаходженням, перебування останнього в стані припинення за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, можливість звернення до ліквідаційної комісії із кредиторськими вимогами.

Заявою від 04.10.2013 р. № 04-625/2484 (а.с. 18) Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Електрум" Веклича О.Г. про визнання кредитором та включення заборгованості в сумі 6 643,78 грн. до реєстру вимог кредиторів.

Дана заява була повернута поштовим відділенням позивачеві у даній справі з відміткою про відсутність адресата.

Вважаючи свої права порушеними, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Полтавської області з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Електрум" з вимогою про про визнання Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інваліді кредитором та включення до переліку кредиторських вимог заборгованість у сумі 6 643,78 грн.. В обґрунтування правових підстав позову останній посилається на приписи ст.ст. 59, 60, 109 Господарського кодексу України, ст.ст. 105, 111, 112 Цивільного Кодексу України та ст.ст. 36-38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців".

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин (позивача) та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом. Аналогічні приписи містяться і в ст. 20 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій.

Суд двічі зобов'язував позивача надати уточнення предмету спору щодо ідентифікації боржника, кредитора; додаткове обґрунтування позовних вимог з огляду на дозволені способи захисту порушеного права та особу, яка порушила (оспорює, не визнає) порушене право позивача. Дані вимоги суду позивачем не виконані.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за наведеним у позовній заяві підставами порушив право позивача, проте позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки позовна вимога сформульована як зобов'язання суду встановити факт (визнати кредитором) та зобов'язання суду вчинити дії (включити до переліку кредиторських вимог заборгованість). Крім того, відсутність ідентифікації боржника та кредитора унеможливить фактичне відновлення порушеного права позивача.

За приписами ст. 1 1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом та розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Оцінка правомірності кредиторських вимог та вирішення питання щодо включення таких кредиторських вимог до реєстру вимог кредиторів повинна здійснюватися саме з дотриманням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи викладене та беручи до уваги принцип диспозитивності, наслідком відсутності реагування з боку боржника (ліквідаційної комісії боржника) щодо розгляду кредиторської вимоги є або звернення з позовом про спонукання боржника вчинити дії, або із заявою про банкрутство боржника. Отже, заявлені позивачем вимоги не можуть бути матеріально-правовими чи немайновими вимогами, на підставі яких суд приймає рішення у позовному провадженні, тобто не сприятимуть реальному відновленню порушеного права позивача, обраний позивачем спосіб захисту права не може захистити порушене право останнього і не відповідає ст. 16 Цивільного кодексу України, що унеможливлює задоволення таких позовних вимог.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, суд дійшов висновку про відмову у позові.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, ст. 82-85, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У позові відмовити.

Повне рішення складене 13.01.2014 р..

Суддя О.В. Ківшик

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.