Ухвала

від 20.01.2014 по справі 2а-12095/12/0170/8

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12095/12/0170/8

20.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 2а-12095/12/0170/8 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кушнова А.О. ) від 19.09.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Триліум" (вул. Руська, буд.38-А кв.51, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95011)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Мати Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби від 17.10.2012: № 0000622206 та № 0000632206; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Триліум» (код ЄДРПОУ 33267376) витрати зі сплати судового збору у сумі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.) та 19162,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч сто шістдесят дві грн. 00 коп.) витрат за проведення судової економічної експертизи.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 та прийняти нове рішення по справі, якою у задоволені позову відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Триліум» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012: № 0000622206 з податку на додану вартість у сумі 136 799,50 грн.; № 0000632206 з податку на прибуток у сумі 118 333,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказ відповідача від 04.09.2012 № 1919 про проведення позапланової невиїзної перевірки позивача оформлений з порушенням вимог статей 75, 78, 79 Податкового кодексу України та не містить визначення виду перевірки, через що перевірка проведена незаконно, а висновки акту перевірки № 6616/22-6/33267376 від 28.09.2012, які були покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентом, операції з контрагентом, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 17.10.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000632206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 118333,00 грн., у тому числі 96338,00 грн. за основним платежем та 21995,00 грн. за штрафними санкціями; № 0000622206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 136799,50 грн., у тому числі 113794,00 грн. за основним платежем та 23005,50 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від № 6616/22-6/33267376 від 28.09.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «ВСК Геос» за період з 01.10.2010 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпунктів 5.1.1, 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.185, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2010 рік на 20823,00 грн., за 1 квартал 2011року на 42490,000 грн., за 2-3 квартали 2011року - 117246,00 грн. та встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 96338,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 71420,00 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 16560,00 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 8358,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.8 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 184.5 статті 184 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено значення р.27 Декларації з податку на додану вартість - сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду всього на суму 113764,00 грн., у тому числі за листопад 2010 року на суму 27743,00 грн., за грудень 2010 року на суму 33558,00 грн., за січень 2011 року 21746,00 грн., за серпень 2011 року на суму 30717,00 грн..

З акту перевірки вбачається, що на дату початку перевірки ТОВ «ВСК Геос» має стан платника податків « 7», тобто підприємство, по якому проводяться заходи по встановленню місцезнаходження (відповідно вказаній адресі у наданих до перевірки позивачем податкових накладних, отриманих від ТОВ «ВСК Геос» - підприємство знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 8Б, за даними інформаційних баз ДПС України фактична та юридична адреса підприємства - м. Бориспіль, вул. Сєрова, 14), та стан « 30» - підприємство в стані переходу до іншої ДПІ (підприємство з ДПІ у Печерському районі м. Києва переходить до Бориспільської ОДПІ); засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ «ВСК Геос» є одна особа - ОСОБА_3, і.п.н. НОМЕР_1, адреса: 22722, м. Красненьке; відповідно наданим до ДПІ у Печерському районі м. Києва податковим деклараціям з податку на прибуток, розрахунків з комунального податку підприємство не мало працівників та не мало основних фондів І та II групи; основним видом діяльності підприємства є «інші роботи з завершення будівництва»; податкова звітність до ДПІ у Печерському районі м. Києва надавалась не регулярно, так за 2011 рік декларації з податку на прибуток підприємства не надавались; Свідоцтво платника податку на додану вартість, виданого ДПІ у Печерському районі у м. Києві за № 100258593 09.12.2009 анульовано 25.05.2011 у зв'язку з наданням підприємством заяви на ліквідацію за власним бажанням засновника.

До того ж в акті перевірки зазначено, що надані до перевірки документи не пояснюють, яким чином, чиїми робітниками здійснювались будівельні роботи у різних місцях Криму підприємством, що знаходиться у Києві та не має філій, власних робітників, виробничих приладь та механізмів. Через викладене відповідач дійшов висновку, що перевіркою не встановлено фактичного здійснення будівельних робіт у періоді з 01.10.2010р по 31.08.2011, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ВСК Геос» та позивачем здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до частин першої, другої статті 215, частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Із такими висновками відповідача не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 10.11.2010, 11.11.2010, 15.11.2010, 16.11.2010, 18.11.2010, 02.12.2010, 03.12.2010, 04.01.2011, 10.01.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «ВСК Геос» (підрядник) укладені договори підряду б/н, предметом яких є доручення замовником та виконання підрядником робіт: з демонтажу 6 поверху будівлі за адресою м. Сімферополь, вул. Куйбишева, 2/79, з перепланування кабінету у будівлі, по налагодженню покриття з гранітних пліт 4 поверху будівлі та проміжного майданчика 5-го поверху, інші ремонтні роботи в будівлі, з виконання поточного ремонту будівлі, по ремонту приміщення для індивідуального обслуговування VIP - клієнтів, по ремонту приміщення відділення ПАТ «А-Банк», по ремонту фасаду приміщення, по обробці фасадів та внутрішніх приміщень адміністративного та виробничого корпусів ТОВ «Салта ЛТД», по ремонту фасаду гімназії №9 у м. Сімферополі.

Вартість робіт за вказаними договорами визначена договірною ціною у сумі 951298 грн. у тому числі податок на додану вартість. Строк виконання робіт по кожному з договорів складає 45 днів починаючи з дати оплати.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що виконання робіт за вказаними договорами підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 року від 24.11.2010 на загальну суму 8394,05 грн., з яких 1399,01 грн. податок на додану вартість; довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2010 року на суму 168336,00 грн. До того ж, в бухгалтерському обліку позивача акт виконаних робіт, отриманий від ТОВ «ВСК Геос», відображений по дебету рахунка 93 та кредиту рахунка 631 у сумі 8394,05 грн., податок на додану вартість відображений по дебету рахунка 64 у сумі 1399,01 грн.

Окрім цього, виконання робіт за вказаними договорами підтверджується також актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 року - січень 2011 року на загальну суму 498224,20 грн.; довідками про вартість виконаних підрядних робіт за вказаний період на загальну суму 19817312,00 грн. В бухгалтерському обліку позивача акти виконаних робіт отримані від ТОВ «ВСК Геос», відображені по дебету рахунка 93 та кредиту рахунка 631 у сумі 415225,34 грн., податок на додану вартість відображений по дебету рахунка 64 у сумі 83041,06 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що отримані будівельні роботи сплачено через розрахунковий рахунок відповідними платіжними дорученнями з урахуванням податку на додану вартість, що відображено в журналі ордері по рахунку 631 по взаєминам з ТОВ «ВСК Геос». Господарські операції по взаємовідносинам з ТОВ «ВСК Геос» відображено в податковому обліку позивача.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що ТОВ «ВСК Геос» за період з 01.10.2010 по 30.09.2011 видані відповідні податкові накладні, які відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних у відповідних періодах. До того ж, позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «ВСК Геос» в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період жовтень 2010 року - серпень 2011 року відображено податкового кредиту у загальній сумі 83046,00 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума відхилення між даними позивача та актом перевірки, яка складає 113764,00 грн. виникла через не врахування в акті перевірки зменшення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ВСК Геос» за серпень 2011 року у розмірі 30717,00 грн., шляхом коригування податкового кредиту в декларації за вересень 2012 року.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо не використання придбаних робіт у власній господарський діяльності позивача колегія суддів зазначає наступне.

Отримані позивачем від ТОВ «ВСК Геос» субпідрядні роботи використані позивачем в господарській діяльності, а саме: реалізовані підприємству «Укртранснафтогаз», Філії «Аеробуд-Юг», ТОВ СК «Портал-ПБ», ТОВ Фірма «Салта», ТОВ «Юнісевр», підприємству «СіЕнЖиІнженерінг», Управлінню Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, про що свідчать відповідні договори підряду, виконання яких підтверджується актами приймання виконаних робіт.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту.

Неспроможними визнаються судовою колегією посилання відповідача в апеляційній скарзі на вирок Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08.05.2012 у кримінальній справі № 1/0109/50/2012, оскільки зазначеним вироком встановлено фіктивність певних угод ТОВ «ВСК Геос» з переліченими у вироку підприємствами, однак позивач до цих підприємств не входить, тобто вироком не встановлена фіктивність угод, укладених саме між позивачем та ТОВ «ВСК Геос».

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, у даній справі була призначена судова економічна експертиза документів позивача, за результатами якої наданий висновок № 11/13 від 05.08.2013, відповідно до якого висновки, відображені в акті відповідача від 28.09.2012 № 6616/22-6/33267376 щодо правомірності донарахування органом державної податкової служби податкового зобов`язання з податку на додану вартість всього в сумі 136799,50 грн. та з податку на прибуток всього в сумі 118333,00 грн. документами первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтверджено. до того ж, експерт дійшов висновку, що первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджується використання у господарській діяльності - подальшої реалізації будівельних робіт, отриманих від ТОВ «ВСК Геос» на загальну суму 498270,40 грн., у тому числі податок на додану вартість 83041,06 грн.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту № 11/13 від 05.08.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентом.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту здійснення робіт, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентом правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного Суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття спірних повідомлень-рішень від 17.10.2012: № 0000632206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 118333,00 грн., у тому числі 96338,00 грн. за основним платежем та 21995,00 грн. за штрафними санкціями; № 0000622206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 136799,50 грн., у тому числі 113794,00 грн. за основним платежем та 23005,50 грн. за штрафними санкціями, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012: № 0000632206 та № 0000622206, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 у справі № 2а-12095/12/0170/8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко