Рішення

від 22.01.2014 по справі 905/7135/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.01.2014р. Справа № 905/7135/13

за позовом Приватного підприємства «Скіф», ЄДРПОУ 30844654, смт.Велика Новосілка,

Донецька область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфаексім",

ЄДРПОУ 35794430, м.Донецьк

про розірвання договору та стягнення 58614,00 грн.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Сажнева М.В.

Суддя Огороднік Д.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Бистров А.В.-по дов.

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

оголошувалась перерва з 19.12.2013р. по 22.01.2014р.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Скіф», смт.Велика Новосілка, Донецька область, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфаексім", м.Донецьк, про:

- розірвання договору купівлі-продажу №22-11/с;

- зобов'язання відповідача відкшодувати завдані збитки.

Виходячи зі змісту позовної заяви, фактично позивачем заявлені позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу №22-11/с від 30.05.2011р. та стягнення з відповідача збитків в сумі 58614,00 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на припущення відповідачем істотних порушень умов спірного договору в частині виконання зобов'язань з прийняття товару та понесення позивачем збитків.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 17.12.2013р., в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на недоведеність позивачем наявності та розміру збитків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

30.05.2011р. між сторонами був підписаний договір купівлі-продажу №22-11/с , згідно з умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідача солому пшеничну в тюках (рулонах), а відповідач зобов'язався прийняти товар та здійснити розрахунки за нього.

Умовами договору сторони визначили предмет, ціну, кількість та загальну вартість товару, умови поставки та якість товару, порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна товару 200 (двісті) гривень за одну метричну тону, в т.ч. ПДВ. Кількість товару, який продається, за чинним договором становить - 300 (триста) тон (пункт 2.2 договору). Згідно із пунктом 2.3 договору загальна вартість за даним договором становить шістдесят тисяч гривень в т.ч. ПДВ.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що позивач забезпечує поставку товару на умовах FCA (господарство), згідно Міжнародним правилам інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС (редакція 2000р.), які застосовуються з урахуванням особливостей, що випливають із внутрішньогосподарських договорів. Відвантаження товару здійснюється силами позивача в транспорт, який наданий відповідачем.

Товар передається відповідачу з додатком товаросупровідної документації: рахунок-фактура, накладна на передачу товароматеріальних цінностей, податкова накладна (пункт 3.5 договору).

Згідно із пунктом 4.1 договору оплата за продаваний за чинним договором товар здійснюється відповідачем в розмірі 100 (сто) % передоплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку позивачем відповідачу на кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до пункту 5.2.1 відповідач зобов'язується своєчасно прийняти товар від позивача та здійснити за нього оплату в строки та в порядку, передбаченому чинним договором.

Виходячи зі змісту позовної заяви, відповідач частково виконав свої зобов'язання за договором №22-11/с від 30.05.2011р., придбавши 6,93 тони товару на суму 1386,00 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. по справі №5006/44/114пд/2012 було зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфаексім" виконати умови договору купівлі-продажу №22-11/с від 30 травня 2011 року та прийняти від Приватного підприємства "Скіф" солому пшеничну в тюках (рулонах) в кількості 293,07 т та провести розрахунок за товар.

Проте, як вказує позивач, відповідачем свої зобов'язання за договором №22-11/с від 30.05.2011р. на теперішній час не виконані.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу №22-11/с від 30.05.2011р.

Крім цього, за твердженням позивача, невиконання господарських зобов'язань відповідачем призвело до заподіяння збитків у вигляді понесення позивачем додаткових витрат, а саме: закупівлі шпагату на суму 8022,00 грн., витрат, пов'язаних з видатками палива на суму 8994,00 грн., а також втраченої вигоди, яка полягає у неодержанні прибутку на суму 41598,00 грн.

У зв'язку з викладеним, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 58614,00 грн.

Відповідач позовні вимоги не визав з підстав, викладених у відзиві на позов від 17.12.2013р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги частково правомірними, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

За приписом ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 30.05.2011р. між сторонами був підписаний договір купівлі-продажу №22-11/с, згідно з умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідача солому пшеничну в тюках (рулонах), а відповідач зобов'язався прийняти товар та здійснити розрахунки за нього.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно п.5.2.1 договору №22-11/с від 30.05.2011р. встановлений обов'язок відповідача своєчасно прийняти товар від позивача та здійснити оплату за нього в строки та порядку, передбаченими даним договором.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. по справі №5006/44/114пд/2012 було зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфаексім" виконати умови договору купівлі-продажу №22-11/с від 30 травня 2011 року та прийняти від Приватного підприємства "Скіф" солому пшеничну в тюках (рулонах) в кількості 293,07 т та провести розрахунок за товар.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, відповідач свої зобов'язання з прийняття та оплати товару за договором №22-11/с від 30 травня 2011 року не виконав.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписом ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в закону силу, не може бути поставлено під сумнів.

Вказане вище судове рішення по справі №5006/44/114пд/2012 набрало законної сили, внаслідок чого згідно із ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим до виконання.

За таких обставин, враховуючи загальнообов'язковий статус судових актів, визначений ст.ст.124, 129 Конституції України, вимоги ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факт порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині виконання обов'язку з прийняття та оплати товару за договором №22-11/с від 30.05.2011р. не потребує додаткового доведення під час розгляду цієї справи.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.

При цьому, згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, за рішенням суду договір може бути змінено або розірвано. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За таких обставин, виходячи з того, що факт припущення відповідачем істотного порушення умов підписаного між сторонами договору купівлі-продажу №22-11/с від 30.05.2011р. повністю доведений відповідними засобами доказування, позов в частині вимог про розірвання спірного договору купівлі-продажу підлягає задоволенню.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів згідно ст.20 Господарського кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України може бути відшкодування збитків.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 58614,00 грн. позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору №22-11/с від 30.05.2011р. та заподіяння йому збитків у вигляді понесення додаткових витрат, а саме: закупівлі шпагату на суму 8022,00 грн., витрат, пов'язаних з видатками палива на суму 8994,00 грн., а також втраченої вигоди, яка полягає у неодержанні прибутку на суму 41598,00 грн.

В підтвердження вказаних вимог позивачем до матеріалів справи додано видаткові накладні №6146/11 від 08.07.2011р., №6459/11 від 19.07.2011р., №6736/11 від 25.07.2011р., рахунки, згідно яких позивачем здійснювалось придбання шпагату, ланцюгів, олії, іншого товару.

Проте, за висновками суду, вказані документи жодним чином не свідчать про здіійснення позивачем придбання даних товарів саме для виконання своїх обов'язків за договором №22-11/с від 30.05.2011р. (зокрема, господарська діяльність позивача не була обмежена лише правовідносинами з відповідачем за договором №22-11/с від 30.05.2011р.).

Одночасно, витрати позивача, пов'язані з видатками палива в процесі збору товару та доставки його на склад, також не підтверджено письмовими доказами. Так, виходячи зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи письмових пояснень працівника підприємства ОСОБА_3 неможливо встановити тотожність соломи, яка була зібрана ним на полях, з соломою, що мала бути поставлена відповідачу за договором. При цьому, наявні у справі подорожні листи також свідчать лише про видання пального позивачем його працівникам. Проте, документів, що свідчать про наявність прямого причинно-наслідкого зв'язку між використанням даного пального позивачем та поставкою товару відповідачу до матеріалів справи не надано. Також матеріали справи взагалі не містять документів, що підтверджують вартість використаного позивачем пального. Письмові пояснення директора ПП «Скіф», додані до справи, за відсутності інших первісних документів не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів понесення позивачем витрат на виконання договору №22-11/с від 30.05.2011р.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення збитків у вигляді втраченої вигоди, яка полягає у неодержанні прибутку на суму 41598,00 грн. За змістом ст.142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Тобто, прибуток визначається шляхом зменшення суми доходу на суму витрат. Як встановлено, неодержаний прибуток визначений позивачем на рівні суми оплати, яку він мав отримати від відповідача за поставлений за договором товар. Проте, з урахуванням визначень поняття «прибуток», наданого у ст.142 Господарського кодексу України, сума оплати за договором у розмірі 41598,00 грн. не є прибутком позивача за договором. При цьому, витрати позивача, які входять до складу доходу, також не підтверджено матеріалами справи (зокрема, з акту списання та знищення матеріальних цінностей від 28.06.2013р. відсутні відомості щодо знищення саме тієї соломи, яка підлягала постачанню відповідачу).

За таких обставин, враховуючи недовіденість позивачем наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача та збитками позивача, факту понесення та розміру збитків, позов в частині вимоги про стягнення збитків в сумі 58614,00 грн. підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір за вимогам немайнового характеру підлягає віднесенню на відповідача.

Судовий збір за вимогами майнового характеру підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 4-3, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Скіф», смт.Велика Новосілка, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфаексім", м.Донецьк про розірвання договору купівлі-продажу №22-11/с від 30.05.2011р. задовольнити.

Розірвати договір купівлі-продажу №22-11/с від 30.05.2011р., який був укладений між Приватним підприємством «Скіф», смт.Велика Новосілка, Донецька область та Товариством з обмеженою відповідальністю „Альфаексім", м.Донецьк.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Скіф», смт.Велика Новосілка, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфаексім", м.Донецьк про стягнення збитків в сумі 58614 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфаексім", м.Донецьк на користь Приватного підприємства «Скіф», смт.Велика Новосілка, Донецька область судовий збір в сумі 1147 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 22.01.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 22.01.2014р.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя М.В. Сажнева

Суддя Д.М. Огороднік