Рішення

від 24.12.2013 по справі 910/22438/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22438/13 24.12.13

За позовом Споживчого товариства «Діамед»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медар»

про усунення перешкод у користуванні майном

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство «Діамед» звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медар» про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю позивача користуватися нерухомим майном - нежитловими приміщеннями підвалу (група приміщень №12) загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, що належить йому на праві власності, у зв'язку з неправомірними діями відповідача по використанню такого приміщення для власних потреб.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, зобов'язавши відповідача усунути перешкоди в користуванні об'єктом нерухомого майна - нежитловими приміщеннями підвалу (група приміщень №12) загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, у спосіб звільнення підвалу від власного майна.

Ухвалою від 21.11.2013 порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 17.12.2013 року.

17.12.2013 року представники сторін у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представників сторін у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 24.12.2013 року.

В судове засідання 24.12.2013 року представники сторін не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на особі на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 21.11.2013 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 24.12.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2002 року на підставі Акту приймання-передачі майна Споживче товариство «Діамед» (далі по тексту - позивач) прийняло, а ЖЕО №801 Святошинського району м. Києва передало, всі внутрішньо будинкові інженерні мережі центрального опалення та їх абонентські води по нежитловій будівлі по вул. Симиренка, 17-А, та технічні приміщення в яких вони знаходяться, загальною площею 239,5 м 2 .

06.12.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (далі по тексту - продавець) та Споживчим товариством «Діамед» (далі по тексту - позивач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір купівлі-продажу), за умовами якого (п. 1.1. Договору купівлі-продажу) Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1,2 (групи приміщень № 7), № 1 (групи приміщень № 7а), № №1,2 (групи приміщень № 8), з № 1 по № 6 (групи приміщень № 1), загальною площею 264,70 (двісті шістдесят чотири цілих і сім десятих) кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17А (літера А).

06.12.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (продавець) та Споживчим товариством «Діамед» (позивач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір купівлі-продажу №2), за умовами якого (п. 1.1. Договору купівлі-продажу №2) Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №5), загальною площею 291,40 (двісті дев'яносто одна ціла і чотири десятих) кв.м., які розташовані за адресою:,м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-А (літеру А).

02.02.2006 року на підставі Актів прийому-передачі проданого приміщення (в кількості 2 Акти) продавцем передано, а покупцем прийнято нежитлові приміщення загальною площею 291,40 кв.м. та 264,70 кв.м.

01.03.2006 року проведено інвентаризацію Підвалу (за адресою м. Київ, вул. Симиренка, будинок № 17А) та виготовлено технічний паспорт (план за поверхами).

Спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача він є власником нежитлових приміщень (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Медар» (далі по тексту - відповідач) використовує дані приміщення підвалу під склад, при цьому не маючи жодної правової підстави для їх користування.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те що нежитлові приміщення (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, є його власністю та являються допоміжними приміщеннями для обслуговування нежитлових приміщень будинку і просить застосувати аналогію закону, а саме Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 у справі за конституційним зверненням Ярового Сергія Івановича та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).

Відповідно до п. 1.1. резолютивної частини Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 у справі за конституційним зверненням Ярового Сергія Івановича та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього .

Згідно з п. 1.2. резолютивної частини Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 у справі за конституційним зверненням Ярового Сергія Івановича та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Приватизація здійснюється шляхом:

- безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

- Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Виходячи із вищевикладеного суд зазначає, що Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 не підлягає застосуванню для даних правовідносин, оскільки Рішенням Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» регулюються відносини щодо приватизації (у спосіб передбачений ст. 3 України «Про приватизацію державного житлового фонду») громадянами України (фізичними особами) майна (передбаченого ст. 1 Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»), а не юридичними особами, якою й являється позивач.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном.

Однією з особливостей застосування ст. 391 ЦК України є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

З наданих позивач доказів вбачається, що позивач не являється власником майна - нежитлових приміщень підвалу (група приміщень №12) загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, а тому в нього відсутні правові підстави, в розумінні ст. 391 ЦК України як власника майна (підвалу), для звернення до суду з вимогою про звільнення даних приміщень від майна відповідача.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних, а тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні об'єктом нерухомого майна - нежитловими приміщеннями підвалу (група приміщень №12) загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, у спосіб звільнення підвалу від власного майна - не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85, ГПК України, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 27.12.2013 року.