Постанова

від 25.03.2014 по справі 910/22438/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 910/22438/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача : Надьожа В.В. - представник

від відповідача : не з»явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Споживчого товариства «Діамед»

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 24.12.2013

у справі № 910/22438/13 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Споживчого товариства «Діамед»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медар»

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство "Діамед" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медар" про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю позивача користуватися нерухомим майном - нежитловими приміщеннями підвалу (група приміщень №12) загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, що належить йому на праві власності, у зв'язку з неправомірними діями відповідача по використанню такого приміщення для власних потреб.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, зобов'язавши відповідача усунути перешкоди в користуванні об'єктом нерухомого майна - нежитловими приміщеннями підвалу (група приміщень №12) загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, у спосіб звільнення підвалу від власного майна.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.12.2013р. у справі № 910/22438/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати повністю та задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального та матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що нежитлові приміщення (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м, які розташовані за адресою: м Київ вул. Симиренка, буд. 17А, літра «А» є власністю позивача, оскільки підвал був створений саме для обслуговування нежитлових приміщень будинку, які позивач придбав за договорами купівлі-продажу у Фонду приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва. Право власності на основні приміщення є визначальним, а право власності на допоміжні приміщення - похідним від нього. Той, хто стає власником основних приміщень, одночасно стає і власником допоміжних приміщень.

Апелянт зазначає, що приміщення підвалу, в якому знаходяться внутрішньобудинкові інженерні мережі центрального опалення, є технічним приміщенням та призначені виключно для розподілу та перетворення теплової енергії для основних приміщень, що належить позивачу на праві власності, та відноситься до останнього як приналежність, то право власності на приміщення підвалу, як на допоміжні було позивачем набуто одночасно з правом власності на основні приміщення.

Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Однак, відповідач ухиляється від вивезення власного майна, чим створює перешкоди в його користуванні, не визнаючи за позивачем права власності на Підвал, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості в повному обсязі використовувати права володіння та користування, щодо об'єкта нерухомості, яке належить позивачу на праві власності згідно закону. Крім того, відповідач використовує підвал під склад, не маючи жодних документів на право користування та позбавляючи позивача можливості повноцінно користуватись своєю власністю.

В судове засідання представник відповідача не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Вислухавши думку представника позивача враховуючи, що відповідач повідомлявся належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

28.02.2002 року на підставі Акту приймання-передачі майна Споживче товариство "Діамед" (далі по тексту - позивач) прийняло, а ЖЕО №801 Святошинського району м. Києва передало, всі внутрішньо будинкові інженерні мережі центрального опалення та їх абонентські води по нежитловій будівлі по вул. Симиренка, 17-А, та технічні приміщення, в яких вони знаходяться, загальною площею 239,5 м2.

06.12.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (далі по тексту - продавець) та Споживчим товариством "Діамед" (далі по тексту - позивач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір купівлі-продажу), за умовами якого (п. 1.1. Договору купівлі-продажу) Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1,2 (групи приміщень № 7), № 1 (групи приміщень № 7а), № №1,2 (групи приміщень № 8), з № 1 по № 6 (групи приміщень № 1), загальною площею 264,70 (двісті шістдесят чотири цілих і сім десятих) кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17А (літера А).

06.12.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (продавець) та Споживчим товариством "Діамед" (позивач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір купівлі-продажу №2), за умовами якого (п. 1.1. Договору купівлі-продажу №2) Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №5), загальною площею 291,40 (двісті дев'яносто одна ціла і чотири десятих) кв.м., які розташовані за адресою:,м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-А (літеру А).

02.02.2006 року на підставі Актів прийому-передачі проданого приміщення (в кількості 2 Акти) продавцем передано, а покупцем прийнято нежитлові приміщення загальною площею 291,40 кв.м. та 264,70 кв.м.

01.03.2006 року проведено інвентаризацію Підвалу (за адресою м. Київ, вул. Симиренка, будинок № 17А) та виготовлено технічний паспорт (план за поверхами).

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач вважає, що він є власником нежитлових приміщень (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Медар" використовує зазначені приміщення підвалу під склад, при цьому не маючи жодної правової підстави для їх користування.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що нежитлові приміщення (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А є його власністю та являються допоміжними приміщеннями для обслуговування нежитлових приміщень будинку і просить застосувати аналогію закону, а саме Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року № 1-2/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, колегія вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено місцевим судом, 06.12.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (далі по тексту - продавець) та Споживчим товариством "Діамед" (далі по тексту - позивач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір купівлі-продажу), за умовами якого (п. 1.1. Договору купівлі-продажу) Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1,2 (групи приміщень № 7), № 1 (групи приміщень № 7а), № №1,2 (групи приміщень № 8), з № 1 по № 6 (групи приміщень № 1), загальною площею 264,70 (двісті шістдесят чотири цілих і сім десятих) кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17А (літера А).

06.12.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (продавець) та Споживчим товариством "Діамед" (позивач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір купівлі-продажу №2), за умовами якого (п. 1.1. Договору купівлі-продажу №2) Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №5), загальною площею 291,40 (двісті дев'яносто одна ціла і чотири десятих) кв.м., які розташовані за адресою:,м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-А (літеру А).

02.02.2006 року на підставі Актів прийому-передачі проданого приміщення (в кількості 2 Акти) продавцем передано, а покупцем прийнято нежитлові приміщення загальною площею 291,40 кв.м. та 264,70 кв.м.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, право власності на основні приміщення є визначальним, а право власності на допоміжні приміщення - похідним від нього. Той, хто стає власником основних приміщень, одночасно стає і власником допоміжних приміщень.

Із втратою особою права власності на основну річ втрачається і її право власності на приналежність. Натомість правочин по відношенню до головної речі розповсюджується у випадку сумніву і на приналежність.

Приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальними правилами приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність , і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне призначення, приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна річ утворює одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ. (На зазначеному в тому числі наголошується в п. 1.2. Наказу Міністерства юстиції України № 660/5 від 14.04.2009 р. "Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації").

Отже, в силу приписів наведених норм, різнорідні речі утворюють єдине ціле, яке передбачає використання їх по загальному призначенню, вони розглядаються як одна річ. В свою чергу, і приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність - залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі. Головна річ дійсно може використовуватись за призначенням без приналежності, оскільки остання лише сприяє функціонуванню головної речі і не має сама по собі самостійного господарського значення. Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Колегія приходить до висновку, що місцевий суд відхиляючи доводи позивача, помилково не застосував аналогію закону до спірних правовідносин зазначивши, що Рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року № 1-2/2004 не підлягає застосуванню для даних правовідносин, оскільки Рішенням Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» регулюються відносини щодо приватизації у спосіб, передбачений ст. 3 України «Про приватизацію державного житлового фонду») громадянами України (фізичними особами) майна передбаченого ст. 1 Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а не юридичними особами, якою є позивач.

Вищезазначений висновок є помилковим, оскільки необхідність застосування закону і права за аналогією викликана наявністю неврегульованих нормами права цивільно-правових відносини, що не може бути усунено іншими джерелами цивільного права.

Інститут аналогії в цивільному праві є правовим способом заповнення прогалин у праві, зміст якого полягає у виникненні цивільних прав та обов'язків також з дій фізичних та юридичних осіб, які хоч і не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки.

В доктрині аналогію закону визначають як застосування, у разі відсутності закону, що регулює дані відносини, закону, який регулює подібні суспільні відносини

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Застосування аналогії закону припустиме за наявності певних умов: це існування прогалини в законодавстві, яка не усувається (заповнюється) за допомогою передбачених законом засобів, включаючи звичаї майнового обороту, наявність законодавчого регулювання схожих відносин; застосування аналогічного закону до регульованих відносин повинно не суперечити їх суті. Оскільки шляхом застосування аналогії закону можуть бути усунені значна кількість прогалин в регулюванні цивільних правовідносин. В цьому процесі принципи цивільного законодавства набувають важливого практичного значення. Процес цивільного правозастосування стає більш гнучким і ефективним, будь-яке цивільне право набуває ознак формальної урегульованості і захищеності.

Під актами цивільного законодавства, якими не врегульовано цивільні відносини, що вимагають застосування аналогії, слід розуміти будь-які нормативно-правові акти, що містять норми цивільного права, зокрема, й комплексні та спеціальні акти.

За аналогією до цивільних відносин можуть застосовуватися лише положення цивільного законодавства. Застосування до цивільних відносин норм інших галузей за аналогією не допускається.

У даному випадку на підтвердження позиції позивача, що нежитлові приміщення (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239, 5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-А, є його власністю та являються допоміжними приміщеннями для обслуговування нежитлових приміщень будинку можливе застосування аналогії закону.

Так, згідно п. 1.1. резолютивної частини Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), яким передбачено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

п. 1.2. резолютивної частини Рішення Конституційного суд України від 2 березня 2004 року N 1-2/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), яким передбачено, що власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Враховуючи ту обставину, що приміщення підвалу, в якому знаходяться внутрішньобудинкові інженерні мережі центрального опалення, є технічним приміщенням та призначений виключно для розподілу та перетворення теплової енергії для основних приміщень, що належить позивачу на праві власності, та відноситься до останнього як приналежність, то право власності на приміщення підвалу, як на допоміжні було позивачем набуто одночасно з правом власності на основні приміщення.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що нежитлові приміщення (групи приміщень №12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м, які розташовані за адресою: м Київ вул. Симиренка, буд. 17А, літра «А» є власністю позивача, оскільки підвал був створений саме для обслуговування Нежитлових приміщень будинку.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ухиляється від вивезення власного майна, чим створює перешкоди в його користуванні, не визнаючи за позивачем права власності на Підвал, в зв'язку з чим позивач позбавлений можливості в повному обсязі використовувати права володіння та користування, щодо об'єкта нерухомості, яке належить позивачу на праві власності згідно закону.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції від представника відповідача через відділ документального забезпечення суду надійшла заява вих. № 4 від 20.03.2014р. про визнання позову повністю та зобов»язання звільнити приміщення підвалу від власного майна.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Споживчого товариства «Діамед» рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2013 у справі № 910/22438/13 задовольнити.

Рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2013 у справі № 910/22438/13 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Зобов"язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Медар» усунути перешкоди у користуванні об"єктом нерухомого майна - нежитлові приміщення (групи приміщень № 12) - приміщення підвалу загальною площею 239,5 кв.м., які розташовані за адресою : м.Київ, вул. Симиренко, буд. 17-А, літера "А" у спосіб звільнення підвалу від власного майна.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медар» (02094, м.Київ, вул. Магнітогорська, 1, кв. 308, інд. код 32203818) на користь Споживчого товариства «Діамед» (03134, м.Київ, вул. Григоровича - Барського, 5, інд. код 30176704) 1147, 00 грн. витрат по сплаті судовго збору за подання позовної заяви, 609, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 910/22438/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх