Постанова

від 21.01.2014 по справі 911/3757/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ 911/3757/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю від позивача - не з'явився.

представників сторін: від відповідача - Cобур А.К.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "Укрграф"

на рішення

господарського суду Київської області

від 29.10.2013 року

у справі № 911/3757/13 (суддя: Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Юнайтед форест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Укрграф"

про стягнення 87056,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 29.10.2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГРАФ" (07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Військових Будівельників, 6, код 37757516) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ" (03115, м. Київ, вул. Краснова, 33, оф. 7, код 22902499) 77079,77 грн. основного боргу, 1857,76 грн. пені, 411,21 грн. 3% річних, 7707,97 грн. штрафу та 1741,13 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 21.01.2014 року представник позивача в судове засідання не з'явився, проте належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 12.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед форест" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрграф" (відповідач) було укладено Договір поставки №КУР58 (надалі - Договір).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 82079,77 грн., факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними: № КЛ00005852 від 12.06.2013 року на суму 46815,83 грн. та №КЛ00005853 від 12.06.2013 року на суму 35263,94 грн., які підписані представниками сторін. Факт отримання товару відповідачем в ході розгляду спору не спростовано.

Відповідно до листа Вищого господарського суду №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до п.4.1. Договору поставка товару здійснювалась на умовах 100% оплати не пізніше 08.07.2013 року.

Однак, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не виконав, сплативши за накладною №КЛ00005853 від 12.06.2013 року частково 5000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача складає 77079,77 грн., що відповідачем не спростовано.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків за товар, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 411,21 грн., пеню в сумі 1857,76 грн. та штраф в сумі 7707,97 грн.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що в разі порушення строків розрахунку за поставлений товар, відповідач має сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день. А у випадку прострочення оплати більше, ніж на 2 (два) банківських дні - сплатити штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована на заявлену суму боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Штраф правомірно нарахований на суми заборгованості, прострочка по яким тривала понад 2 банківські дні в погодженому в Договорі розмірі.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та інфляційні нараховані на суму боргу з врахуванням часткової сплати та фактичних періодів прострочення від дня виникнення заборгованості до терміну, що передував зверненню з позовом до суду, що відповідає вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу, річних та інфляційних колегія суддів вважає правомірними і обґрунтованими, оскільки відповідні нарахування проведені за фактичний період існування заборгованості у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, в Господарському суді Київської області. Відповідач не брав участі в судових засіданнях суду першої інстанції та не скористався своїми правами сторони процесу, відповідно до ст.22 ГПК України.

Як вказано у видаткових накладних №КЛ00005852 та №КЛ00005853 від 12.06.2013р., товар було видано керівнику Відповідача.

Відповідно п.3.1. Договору датою поставки товару є дата підписання Сторонами відвантажувального документу - видаткової накладної. Поставка проводиться на умовах, що передбачено у рахунках- фактурах №КИ00011372 від 12.06.2013р. та №КИ00010515 від 31.05.2013р., що є невід'ємною частиною Договору.

Прийнявши по належним чином оформленій накладній товарно-матеріальні цінності, Відповідач фактично схвалив договір, підписаний уповноваженою особою.

Суд першої інстанції при розгляді позовних вимог про стягнення пені та штрафу врахував правову позицію Верховного суду України, викладену в постановах від 09.04.2012р. у справі №20/246-08 та від 27.04.2012р у справі №06/5026/1052/2011 щодо правомірності одночасного стягнення пені та штрафу з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за Договором у зв'язку з тим, що вказане не суперечить ст. 61 Конституції України. Оскільки, згідно із ст. 549 Цивільного Кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 Господарського Кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно із ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України. ї

Доказів визнання недійсним Договору відповідач не надав. Колегія суддів вважає договір укладеним, враховуючи наявність всіх істотних умов договору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 29.10.2013 року у справі № 911/3757/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/3757/13 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови складено 23.01.2014 року.