Постанова

від 20.01.2014 по справі 909/1102/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа № 909/1102/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Орищин Г.В.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2013р.

у справі № 909/1102/13

за позовом комунального підприємства «Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр», м.Івано-Франківськ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Івано-Франківськ

про стягнення 47300,00 грн. заборгованості ,

з участю представників :

від скаржника - ОСОБА_2; ОСОБА_3

від позивача - Любінець І.О.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2013р. у справі № 909/1102/13 (суддя Максимів Т.В.) задоволено позов Комунального підприємства «Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр» та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача 46900,00 грн. штрафу та 1705,95 грн. судового збору, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки, як зазначає скаржник, господарський суд розглянув справу за відсутності належного представника відповідача, що є порушенням статті 22 ГПК України. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно умов укладеного між сторонами договору фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 в тимчасове користування надавались дві земельні ділянки для встановлення рекламних засобів, а у відповідності до вимог статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, враховуючи те, що договір на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів від 01.10.2010р. № 34/01-10 не був зареєстрований, він вважається неукладеним, а відтак позивачем безпідставно нарахована штрафна санкція в розмірі 46900,00 грн.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

01.01.10 між комунальним підприємством "Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м.Івано-Франківська №34/01-10. Термін дії договору - до закінчення строку дії пріоритету та/або дозволу (п.8.1. договору).

Додатковими угодами №1 від 01.08.10 та №2 від 01.01.12 вносилися зміни до договору №34/01-10 від 01.01.10, що стосувалися прав та обов"язків сторін та розміру плати за право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламних засобів; згідно додаткової угоди №2 від 01.01.12 розмір щомісячної плати становить 1321,92грн.

За умовами договору №34/01-10 від 01.01.10 Уповноважений орган (позивач) надає Розповсюджувачу зовнішньої реклами (відповідачу) в тимчасове користування місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів) на підставі оформленого (-их) належним чином дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами, а Розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане (-і) місце (-я) відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Івано-Франківську та здійснює оплату за його (їх) користування(п.2.1 договору).

Згідно п.3.4.18 договору, розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язується після закінчення строку дії цього договору та/або дозволу, протягом трьох робочих днів повернути Уповноваженому органу місце (-я) для розміщення рекламних засобів та провести самостійно їх демонтаж.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу видано дозволи на розміщення зовнішньої реклами №136-1-1 та №158-1, термін дії яких до 01.01.12; після закінчення терміну дії дозволів відповідачем не повернуто позивачу місце (-я) для розміщення рекламних засобів та не проведено їх демонтаж.

12.04.13 за вих. №02-118 комунальним підприємством "Івано - Франківський міський рекламно - інформаційний центр" на адресу відповідача надіслано лист-попередження щодо проведення демонтажу рекламних конструкцій згідно рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №33 від 11.01.13 у зв"язку із закінченням терміну дії дозволів на розміщення рекламних засобів.

Згідно акта № 02/13, копія якого міститься в матеріалах справи, демонтаж об"єктів зовнішньої реклами проведено позивачем 18.04.13.

Пунктом 7.8. договору сторони погодили, що у разі прострочення повернення Розповсюджувачем зовнішньої реклами місця, наданого в тимчасове користування для розміщення РЗ, Розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує штраф у розмірі 100 грн. за кожен день затримки повернення місця.

Згідно п.10.4. договору відносно стягнення штрафних санкцій за цим договором строк позовної давності складає 3 (три) роки.

Сторони дійшли взаємної згоди, що штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом всього строку позовної давності, зазначеного п.10.4. даного договору (п.10.5 договору).

З метою досудового врегулювання спору, 22.05.13 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №02-201 щодо сплати штрафних санкцій за порушення терміну повернення розповсюджувачем зовнішньої реклами місць, наданих для розміщення рекламних засобів у розмірі 47300,00грн. Факт направлення позивачем вказаної претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №2744163, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповіді на претензію позивачем не отримано.

За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розміщення реклами в м. Івано - Франківську здійснюється на підставі дозволів на розміщення реклами, виданих виконавчим комітетом Івано - Франківської міської ради та у відповідності до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Івано - Франківську, який затверджений рішенням виконавчого комітету Івано - Франківської міської ради від 29.12.09.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п.3.4.18 спірного договору граничний строк повернення місця (-ць) для розміщення рекламного засобу та проведення їх демонтажу - 04.01.12.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 7.8. договору сторони погодили, що у разі прострочення повернення Розповсюджувачем зовнішньої реклами місця, наданого в тимчасове користування для розміщення РЗ, Розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує штраф у розмірі 100 грн. за кожен день затримки повернення місця.

Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань штрафом та погодили строк його нарахування.

На підставі зазначеного пункту договору позивачем нараховано 47300,00грн. штрафу за період з 01.01.12 по 01.04.13.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування, і в разі, якщо його обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування позивачем суми штрафу та підставно задоволено її частково, на суму 46900,00грн., оскільки згідно п.3.4.18 договору нарахування штрафних санкцій слід проводити з 05.01.12 - після спливу строку, визначеного п.7.8 договору.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2013р. у справі № 909/1102/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 22» січня 2014р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Орищин Г.В.

суддя Мельник Г.І.