Ухвала

від 15.01.2014 по справі 826/8351/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8351/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Епель О.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Блекберрі Коммунікейшнз» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Блекберрі Коммунікейшнз» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення рішення № 0006372205 від 16.05.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Блекберрі Коммунікейшнз» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Івітек ТТК» за лютий, березень, квітень, травень та червень 2012 року. За наслідками перевірки було складено акт від 25.04.2013 року № 401/22-05/34882431.

Під час проведення документальної перевірки перевіряючим встановлено, що за лютий, березень, квітень, травень та червень 2012 року ТОВ «Блекберрі Коммунікейшнз» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Івітек ТТК» у сумі 136 958,00грн.

У висновках акту перевірки вказано, що документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено порушення п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4, п.201.6, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на сум 136 958,00грн., у тому числі у лютому 2012 року в сумі 49 482,10грн., березні 2012 року в сумі 40 600,00грн., квітні 2012 року в сумі 43 469,20грн., травні 2012 року в сумі 2 237,00грн. та червні 2012 року в сумі 1 170,00грн.

Вказані обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення від 16.05.2013 року № 0006372205, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 171 197,00 грн. з якої основний платіж 136 958,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 34 239,00 грн.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що зазначені твердження апелянта про фіктивність укладених позивачем з ТОВ «Івітек ТТК» договорів не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Перевірку проведено з урахуванням акту ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 10.08.2012 року № 572/22-4/36626532 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Івітек ТТК»» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2009 року по 30.07.2012 року, згідно якого встановлено відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій за період січень 2011 року по січень 2012 року, березень - червень 2012 року.

Тобто податковий орган прийшов до висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між TOB «Івітек ТТК» та позивачем є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, що товариством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з TOB «Івітек ТТК» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «Івітек ТТК» (виконавець) 30.09.2011 року укладено договір № 11/09-30 про надання рекламно-маркетингових послуг, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з надання замовнику комплексу рекламно-маркетингових послуг, найменування та вартість яких зазначаються у додатках до договору. Відповідно до п.3.1 цього договору замовник здійснює попередню оплату послуг виконавця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок протягом 3 календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку від виконавця. Після надання кожної з замовлених послуг, виконавець надсилає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг. (п.4.1 договору) П.7.1 договору передбачено, договір вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року.

Договір № 11/09-30 від 30.09.2011 року підписаний директорами ТОВ «Блекберрі Коммунікейшнз» і ТОВ «Івітек ТТК» та скріплений печатками.

До договору сторонами підписані додатки, в яких визначені детальне найменування наданих робіт, адреса виконання робіт, загальна вартість виконання робіт, термін надання послуг виконавцем, умови оплати робіт замовником.

Виконавцем ТОВ «Івітек ТТК» на адресу позивача протягом лютого - червня 2012 року виписувалися рахунки-фактури.

На виконання умов договору сторонами в лютому, березні, квітні, травні та червні 2012 року підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписані ТОВ «Івітек ТТК» податкові накладні.

Копії актів виконаних робіт та податкових накладних надані позивачем та наявні в матеріалах справи.

Розрахунки між названими суб'єктами господарювання за послуги проводились у безготівковій формі. Матеріали справи містять виписки з банківського рахунку, які підтверджують перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ «Івітек ТТК» по договору за виконані роботи.

Факт здійснення позивачем господарської діяльності по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Івітек ТТК» підтверджується також копіями звітів про зроблену роботу з фотознімками, роздруківки із мережі Інтернет рекламно-інформаційних матеріалів.

Отримані послуги від ТОВ «Івітек ТТК» позивачем були реалізовані третім особам, а саме: ТОВ «Рекламне агентство Твіга», ТОВ «Медінформ Україна», ТОВ «Фірма «МКМ», ПП «ТОП Тренд», ТОВ «Міжнародна група морепродуктов», ТОВ «Медіка-пресс», про що між останніми та позивачем складені договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виписані податкові накладні, а позивач отримав дохід.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені договір, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угода не визнана недійсна судом.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції та критично відноситься до обґрунтування відповідача, що контрагент позивача не набув належним чином цивільної правоздатності та дієздатності, у зв'язку з тим, що підприємство відсутнє за своєю юридичною адресою, оскільки, відповідно до п.45.2 ст.45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Івітек ТТК» місцезнаходження не змінювало та відсутні відомості щодо відсутності товариства за його місцезнаходженням.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Епель О.В.