Ухвала

від 23.01.2014 по справі 1013/5277/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1013/5277/2012 Головуючий у І інстанції Мікулін А.В. Провадження № 22-ц/780/773/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова Категорія 45 23.01.2014

УХВАЛА

Іменем України

16 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: Суханової Є.М.,

Суддів: Мережко М.В., Данілова О.М.,

при секретарі : Франюк Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 пре поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшов зазначений вище позов, який позивач мотивував тим, що вона 12.08.2005 р. уклала шлюб із відповідачем. Зазначає, що шлюб був припинений рішенням Ірпінського міського суду від 23.04.2012 р. У зв'язку із припиненням сімейних відносин позивачка запропонувала відповідачу поділити майно, набуте за час перебування у офіційно зареєстрованому шлюбі мирним способом, а саме шляхом укладання договору про добровільний поділ майна набутого під час проживання у офіційно зареєстрованому шлюбі. Далі відповідач добровільної згоди на укладання такого договору не надав. Тому просила поділити майно, нажите за час проживання в офіційно зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 таким чином: визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, за призначенням для будівництва та обслуговування автомийки,визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомийки, що розташована на земельній ділянці за адресою: Київська область, АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, зазначенням для будівництва та обслуговування автомийки; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомийки, розташована на земельній ділянці за адресою: Київська область, АДРЕСА_1; стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2013 року позов задоволено.

В порядку розподілу спільного майна подружжя визнано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину автомийки за цією ж адресою.

В порядку розподілу спільного майна подружжя визнано право власності

ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину авто мийки за цією ж

адресою.

Не погодившись з висновками наведеними в рішення суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до свідоцтва ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2) зареєстрували шлюб 12.08.2005 р.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки №596 від 11.06.2010 р., належить земельна ділянка пл. 0,1170 га, кадастровий номер 3210945900:01:095:0160, що знаходиться за адресою: Київська область, АДРЕСА_1 . Крім того, відповідно до свідоцтва про право власності на майно від 11.02.2010 р., виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області від 03.02.2010 р., автомийка, що знаходиться за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка с рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина - та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше ке визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. у разі відсутності згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації, присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які зона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені обставини та зазначені норми Закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в праві спільно сумісної власності на земельну ділянку та автомийку є рівними та становлять по 1/2 частині за кожним із співвласників. Також суд першої інстанції зауважив, що жоден із подружжя не вчинив дій щодо отримання грошової компенсації за належну їм частину земельної ділянки і автомийки, тому дані об'єкти нерухомості не можуть бути реально поділені між сторонами по справі.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги посилання відповідача на ту обставину, що спірне майно належить йому на праві особистої власності як фізичній особі-підприємцю, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, а саме державним актом на право власності на земельну ділянку, в якому чітко вказано, що земельна ділянка належить ОСОБА_1, а не фізичній особі-підприємцю, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно в якому також вказано, що автомийка належить на праві приватної власності ОСОБА_1

З такою позицією суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Однак, ОСОБА_1 не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду подав апеляційну скаргу, яку мотивував наступним.

Так, апелянт зазначає, що при ухваленні рішення, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції в порушення норм чинного законодавства проігноровано ту обставину, що земельна ділянка придбана ним як фізичною особою підприємцем, а не фізичною особою, а тому вказане майно не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Однак, перевіривши матеріали справи та заслухавши доводи сторін, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення керувався наявними в матеріалах справи доказами, а саме: а.с. 13 (державний акт) підтверджує наявність права власності у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки як у фізичної особи.

Таким чином, доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі не відповідають матеріалам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, правильно вирішено спір по суті, а тому підстав для скасування рішення суду передбачених ст. 309 ЦПК України не виявлено.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції

Головуючий

Судді