Ухвала

від 23.01.2014 по справі 307/3478/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Іменем України

23 січня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді: Бондаренко Ю.О.,

суддів: Собослой Г.Г., Куцина М.М.,

при секретарі: Чейпеш С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Прокурор Тячівського району Закарпатської області звернувся до суду в інтересах держави в особі: Закарпатської обласної державної адміністрації, з позовом до Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, ОСОБА_3, Управління Держземагенства у Тячівському районі Закарпатської області, яким просить: визнати недійсним та скасувати п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №854 від 19.11.2010 року та №420 від 12.07.2012 року; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №647727 від 19.10.2012 року (кадастровий номер 2124487400:02:004:0010), виданий ОСОБА_2 та ОСОБА_1; зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути у власність держави земельну ділянку площею 0,25 га. з кадастровим номером земельної ділянки 2124487400:02:004:0010, розташовану по АДРЕСА_1, за межами населеного пункту Терново.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у серпні 2013 року прокуратурою Тячівського району Закарпатської області спільно з Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області проведено перевірку щодо додержання громадянами та юридичними особами вимог земельного законодавства та складено акт від 12.08.2013 року, яким встановлено, що п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 19.11.2010 року №854 та п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 12.07.2012 року №420 прийняті з порушенням вимог Земельного кодексу України, зокрема зазначає, що вищезазначеними розпорядженнями голови Тячівської районної державної адміністрації надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_1, мешканцям АДРЕСА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Терново по АДРЕСА_1, площею 0,5333 га. для ведення особистого селянського господарства та площею 0,25 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку; та затверджено ОСОБА_2 та ОСОБА_1, мешканцям АДРЕСА_2 проект землеустрою і передано у власність земельну ділянку, яка розташована за межами населеного пункту Терново по АДРЕСА_1, площею 0,25 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку.

На підставі зазначених розпоряджень голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області 19.10.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га. серії ЯК №647727 з кадастровим номером 2124487400:02:004:0010.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2013 року позовні вимоги Прокурора Тячівського району Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації задоволено повністю, визнано недійсним і скасовано п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №854 від 19.11.2010 року та №420 від 12.07.2012 року; визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №647727 від 19.10.2012 року (кадастровий номер 2124487400:02:004:0010), виданий ОСОБА_2 та ОСОБА_1; зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути у власність держави земельну ділянку площею 0,25 га. з кадастровим номером земельної ділянки 2124487400:02:004:0010, розташовану по АДРЕСА_1, за межами населеного пункту Терново. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2013 року та ухвалити нове рішення, яким залишити позовну заяву Прокурора Тячівського району Закарпатської області без розгляду. Вимоги апелянта мотивовані тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з грубим порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні апелянт, його представник та ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити з підстав зазначених в ній та в доданих поясненнях по справі.

Прокурор та представник третьої сторони в судовому засіданні заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2013 року - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За вимогами ст.ст.213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і сторонами не оспорено, що п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки» від 19 листопада 2010 року №854 надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_1, мешканцям АДРЕСА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Терново по АДРЕСА_1, площею 0,5333 га. для ведення особистого селянського господарства та площею 0,25 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку. Пунктом 8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про затвердження проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 12 липня 2012 року за №420 затверджено ОСОБА_2 та ОСОБА_1, мешканцям АДРЕСА_2, проект землеустрою і передано у власність земельну ділянку, яка розташована за межами населеного пункту Терново по АДРЕСА_1, площею 0,25 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, на підставі якого в подальшому видано акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га. серії ЯК №647727 від 19.10.2012 року з кадастровим номером 2124487400:02:004:0010, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 26.10.2012 року за №212440001005203.

12 серпня 2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт, згідно якого п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки» від 19 листопада 2010 року №854 та п.8 розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про затвердження проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 12 липня 2012 року за №420 прийнято з порушенням вимог ст.38, 39, ч.3, 4 ст.122, ст.118 Земельного кодексу України.

Задовольнивши позов суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка площею 0,25 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розміщена за межами населеного пункту Терново по АДРЕСА_1 передана у власність оскаржуваними розпорядженнями, які порушують право власності держави на землю, оскільки, у відповідності до Земельного кодексу України земельні ділянки за межами населених пунктів не можуть бути передані у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Судом першої інстанції вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони узгоджуються з вимогами норм матеріального права.

Правовідносини що виникли між сторонами регулюються земельним законодавством України, яке діяло на час прийняття оскаржуваного рішення.

Так, відповідно до п.«г» ч.1 ст.121 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Статтею 38 Земельного кодексу України визначалось, що до земель житлової та громадської забудови, належать земельні ділянки в межах населених пунктів , які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Тобто законодавством передбачало можливість надавати земельну ділянку громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд лише в межах населених пунктів - в селах, селищах та містах.

Відповідно до ч.3, 4 ст.122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п.2 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» , місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

За таких обставин голова Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області діяв з порушенням ст.19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України .

За приписами ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 316, 321, 325, 328, 373, 386 ЦК України, ст.ст.78, 81, 90, 152, 153 ЗК України, право власності на землю набувається громадянами та реалізується державою відповідно до закону, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, лише набуте у законний спосіб право підлягає захисту.

Акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, відповідні рішення органів місцевого самоврядування, а також акти, якими порушуються права щодо володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками, визнаються недійсними, скасовуються судом (ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» п.«г» ч.3 ст.152, ч.1 ст.155 ЗК України).

За таких обставин вимога прокурора про скасування розпоряджень є обґрунтованою і підлягала до задоволення.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (пункт 2).

Незаконні розпорядження не можуть бути підставою для видачі державного акту.

Посилання апелянта на відсутність повноважень у прокурора Тячівського району на представництво інтересів Закарпатської обласної державної адміністрації не відповідає є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, передбачених законом. Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави. Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України №1-1/99 від 08 квітня 1999 року прокурори та їх заступники вправі звертатися в господарський суд з позовними заявами виключно в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоуправління, яким законом надані повноваження органів виконавчої влади.

Згідно ч.2 ст.45 Цивільного процесуального кодексу України, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інші доводи апелянта , в тому числі й долучені апелянтом до матеріалів справи документи, які на його думку спростовують твердження, про розташування їх земельної ділянок на автодорозі та проходах у житловий масив не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахування викладеного суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, вірно встановив обставини справи та характер правовідносин, що виникли між сторонами і дійшов правильного, обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, ухваливши правильне по суті і справедливе рішення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: