Постанова

від 16.01.2014 по справі 826/18461/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2014 року 09:45 № 826/18461/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Автокомпанія «ХОРС» до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокомпанія «ХОРС» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом в якому просило визнати дії Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо складання податкових повідомлень-рішень від 01.08.2013 №0001702201 та 01.08.2013 №0001712201 неправомірними; визнати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 №0001702201 з податку на іану вартість за формою «Р» на суму 119 572,90 грн., складене Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві протиправним та скасувати його повністю; визнати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 №0001712201 з податку на прибуток за формою «Р» на суму 125 551,50 грн., складене Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві протиправним та скасувати його повністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), а також застосовні штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем, на підставі пп. 16.1.5. п.16.1. ст. 16, ст. 20, ст. 85 Податкового кодексу України, надіслано позивачу запит № 3400/10/22/214 від 28.03.2013 про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, в якому останньому запропоновано надати відповідні пояснення та документи, які підтверджують взаємовідносини з ВКМ ПП «ФІРМА САТО» (код ЄДРПОУ 21585956) за період з 01.01.2012 по 28.02.2013

Оскільки зазначений запит відповідача не містив в собі підстав для його надіслання та конкретного переліку необхідної для надання інформації та документів, визначених нормами податкового кодексу, позивач дійшов висновку про відсутність у нього обов'язку для надання відповіді на такі запити, як це передбачено нормами п.73.3. ст. 73 Податкового кодексу України, про що повідомив відповідача листом № 8 від 24.04.2013.

02.07.2013 відповідачем, керуючись пп. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, видано наказ про проведення документальної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ВКМ ПП «ФІРМА САТО» ( код ЄДРПОУ 21584956) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 тривалістю 5 робочих днів, 10.07.2013 по 16.07.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, вручити копію наказу № 142 від 02.07.2013 та пред'явлення направлення № 126 від 10.07.2013 не вдалося, про що було складено акт про неможливість пред'явлення направлення та вручення копії наказу на проведення документальної позапланової перевірки посадовими особами ТОВ «Автокомпанія «ХОРС».

На підставі наказу № 142 від 02.07.2013 та повідомлення № 126 від 10.07.2013, виданих Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів зборів України у місті Києві, на підставі підпункту 78.1.1. статті 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Автокомпанія «ХОРС» (код ЄДРПОУ 36631982) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ВКМ ПП «ФІРМА САТО» (код ЄДРПОУ 21584956) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт перевірки № 327/26-56-22-01-03/36631982 від 17.07.2013.

Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення: підпункту 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 100441,2 грн., в тому числі по періодам : І квартал 2012р. на загальну суму 28568,6 грн., ІІІ квартал 2012р. на загальну суму 52345,8 грн., ІVквартал 2012р. на загальну суму 19526,8 грн.; пункту 198.2., пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість на суму 95658,3 грн., в тому числі по періодам : січень 2012 року на загальну суму 7453,2 грн., лютий 2012 року на загальну суму 9525,5 грн., березень 2012 року на загальну суму 10139,5 грн., серпень 2012 року на загальну суму 20263,9 грн., вересень 2012 року на загальну суму 29589,2 грн.,жовтень 2012 року на загальну суму 8379,3 грн., листопад 2012 року на загальну суму 6026,2 грн., грудень 2012 року на загальну суму 4191,5 грн.

Такий висновок податкового органу мотивований наступним: до ДПІ у Подільському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києва надійшов акт від ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС № 2222/22.5-07/21584956 від 04.03.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ВК МПП «ФІРМА САТО» код за ЄДРПОУ 21584956, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 року по 31.12.2012, в якому встановлено відсутність основних засобів, виробничих потужностей та найманих працівників для виробництва.

Позивач дійшов висновку, що позивач здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить, що операції між позивачем та ВКМ ПП «ФІРМА САТО» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мають товарного характеру.

На підставі акта перевірки № 327/26-56-22-01-03/36631982 від 17.07.2013, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № 0001702201 від 01.08.2013 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 95658,3 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23914,6 грн.; № 0001712201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 100441,2 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25110,3 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ВКМ ПП «ФІРМА САТО», обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як встановлено судом, позивач згідно виписки АГ № 988021 з ЄДРПОУ здійснює діяльність у сфері: роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Взаємовідносини позивача з ВКМ ПП «ФІРМА САТО» ґрунтувалися на договорі поставки, що був укладений у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, згідно ст.181 Господарського кодексу України.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій зі здійснення поставки ВКМ ПП «ФІРМА САТО», позивачем долучено до матеріалів справи рахунки на оплату авто товарів, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, платіжні доручення. Довіреності на отримання товарів, акти наданих послуг та акти на ремонт та технічне обслуговування автомобілів, що підтверджують використання придбаних автозапчастин та інших товарів у господарській діяльності позивача.

Також на підтвердження реалізації товару придбаного у ВКМ ПП «ФІРМА САТО» позивачем надані видаткові накладні, також надано лист ВКМ ПП «ФІРМА САТО» за підписом директора про підтвердження реальності вчинених правочинів між останнім та позивачем.

Також позивачем на підтвердження наявності офісного приміщення надано договори оренди нерухомого майна № 7 від 01.03.2010, № 2 від 01.11.2011; акти приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди № 7 від 01.03.2010, № б/н від 01.11.2011; додаткову угоду № 1 від 01.11.2010 про продовження строку дії договору оренди № 7 від 01.03.2010,

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.36. п.14.1. ст. 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.27. п.14.1. ст. 14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 138.2 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за отримані товари, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ВКМ ПП «ФІРМА САТО» була зареєстрована як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мала право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, позивачем додано до матеріалів справи докази на підтвердження права ВКМ ПП «ФІРМА САТО» продавати товари, обумовлені укладеним договором, а саме: довідка з ЄДРПОУ із зазначенням видів діяльності за КВЕД ВКМ ПП «ФІРМА САТО», згідно якого останнє має право займатися наступними видами діяльності: технічне обслуговування та ремонт автомобілів; роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям; оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям; оптова торгівля електропобутовими приладами; надання інших комерційних послуг.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу.

Судом встановлено, що позивач згідно наявної в матеріалах справи довідки з ЄДРПОУ здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; інша поштова та кур'єрська діяльність, а отже має право на поставку та передачу у власність товару, визначених укладеним з контрагентом договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ВКМ ПП «ФІРМА САТО» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій ВКМ ПП «ФІРМА САТО» була зареєстрована як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

В свою чергу, суд не може погодитися з доводами відповідача, що відсутність товарно-транспортної документації свідчить про відсутність здійснення поставок товару, оскільки такі доводи не ґрунтуються ані на аналітичних розрахунках ані на дослідженні первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 у справі № К-30744/10.

Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними":… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кодексу (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, суд критично сприймає доводи відповідача, викладені у спірному акті на підставі актів ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС ДПС № 222/22.5-07/21584956 від 04.03.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ВК МПП «ФІРМА САТО» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 по 31.12.2012.

Суд зазначає, що відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС було складено Акт, а не довідку, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст. 73 ПК України та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

Відповідно до вимог п. 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином висновки акта 327/26-56-22-01-03/36631982 від 17.07.2013 (сформовані на підставі акта ДПІ у Оболонському районі м.Києві ДПС № 222/22.5-07/21584956 від 04.03.2013) зроблені безпідставно.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 01.08.2013 №№ 0001702201, 0001712201.

Поряд з цим, щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві щодо складання податкових повідомлень-рішень від 01.08.2013 №0001702201 та 01.08.2013 №0001712201, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, суд зобов'язаний не тільки встановити протиправність дій, бездіяльності та рішень суб'єкта владних повноважень, а й обрати реальний спосіб захисту порушеного права.

При проведенні перевірки та складанні акта перевірки посадова особа органу податкової служби вправі робити на підставі наявних матеріалів та за внутрішнім переконанням власні висновки щодо обставин та підстав виникнення порушень законодавства, які на його думку мають місце, висловлювати власну позицію з питань, що входять до об'єкту перевірки, відображати своє бачення тих чи інших обставин, встановлених під час перевірки, та за процедурою має відображати ці висновки в акті перевірки.

В контексті наведеного суд зазначає, що правове значення має та, відповідно, покладає на платника певні обов'язки рішення (податкове повідомлення-рішення) прийняте податковим органом на підставі висновків акту перевірки

Відтак, дії відповідача щодо складання податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з порушенням на його думку позивачем вимог податкового законодавства є функціональним обов'язком відповідача, оцінку яким надає суд при розгляді питання щодо оскарження відповідного рішення, прийнятого ДПІ на підставі цих висновків, тому в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржувананих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомпанія "Хорс" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільскому районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 01.08.2013 № 0001702201 про донарахування податку на додану вартість в сумі 119572,90 грн. та № 0001712201 про донарахування податку на прибуток на суму 125551,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 458,81 присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомпанія "Хорс" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільскому районі ГУ Міндоходів у м.Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій