Рішення

від 16.01.2014 по справі 910/18444/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18444/13 16.01.14

За позовом Прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

До Громадської організації «Товариство ініціативних інвалідів столиці»

Про виселення та стягнення 1 211 517,26 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Шашкевич К.В. посвідчення № 019416 від 07.08.13.

Від позивача: Єзан Л.В. представник за довіреністю № 1-35/2433 від 06.11.13.

Шуман С.І. представник за довіреністю № 1-35/2432 від 06.11.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач) до Громадської організації «Товариство ініціативних інвалідів столиці» (далі - відповідач) про:

- виселення відповідача з нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Бучми, 5-А;

- стягнення з відповідача на користь позивача 802 317,26 грн.: 551 303,78 грн. - орендної плати, 61 170,38 грн. - відшкодування комунальних послуг, 154 856,34 грн. - відшкодування плати за землю, 25 785,78 грн. - відшкодування вартості експлуатаційних витрат;

- стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 409 200,00 грн.

Спір у справі виник в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині сплати передбачених платежів, неповернення орендованого приміщення після закінчення строку дії Договору, що зумовило нарахування неустойки на підставі приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.13. порушено провадження у справі № 910/18444/13, розгляд справи призначено на 07.11.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 19.11.13.

19.11.13. представниками прокуратури та позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/18444/13 призначено до розгляду на 10.12.13.

За результатами судового засідання 10.12.13. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 24.12.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

23.12.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 24.12.13. представника відповідача, невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, ухвалою розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 16.01.14.

В судовому засіданні 16.01.14. представниками прокуратури та позивача підтримано позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.14. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/18444/13.

В судовому засіданні 16.01.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, прокурор Дніпровського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про виселення та стягнення 1 211 517,26 грн.

04.11.02. між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 46 оренди нежитлових приміщень (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення загальною площею 598,6 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Бучми 5-А (далі - приміщення).

Приміщення було передано відповідачу за актом № 46 від 04.11.02. приймання-передачі.

Спір у справі виник в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині сплати передбачених Договором платежів та неповернення орендованого приміщення після закінчення строку дії Договору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 6.1, відповідно до якого Договір діє з 04.11.02. та діє до 01.08.08.

Приписами ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

З вказаних правових норм вбачається, що після закінчення строку дії Договору оренди, в разі заперечень Орендодавця щодо подальшого користування орендарем орендованими приміщеннями протягом місяця після закінчення строку дії договору, такий договір оренди припиняється, а Орендар зобов'язаний звільнити орендоване приміщення та передати його Орендарю.

По закінченню терміну дії Договору Орендар повинен звільнити приміщення в триденний строк і здати його за актом приймання-передачі (п. 6.2 Договору).

Відповідно до ст. ст. 764, 785 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач листом № 1-53/1006 від 12.08.08. (згідно фіскального чеку направлено відповідачу 20.08.08.) звертався до Орендаря з повідомленням про те, що строк дії Договору оренди закінчився 01.08.08., що Договір не буде продовжено на інший термін, а відповідач зобов'язаний сплатити наявну заборгованість та звільнити орендоване приміщення і передати його по акту приймання-передачі.

Таким чином, судом встановлено, що строк дії Договору закінчився 01.08.08. та позивач належним чином та у встановлений для цього строк повідомив відповідача, про закінчення терміну дії Договору.

Акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна з оренди Орендарем матеріали справи не містять, вказаного відповідачем не спростовано.

За таких обставин, судом встановлено, що Громадська організація «Товариство ініціативних інвалідів столиці» безпідставно користується нежитловим приміщенням загальною площею 598,6 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Бучми 5-А.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування фактів та обставин, викладених в позовній заяві, як і не надано доказів повернення спірного об'єкта оренди, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Розмір орендної плати за оренду приміщень переданих Орендарю, з урахуванням податку на додану вартість, становить 1 751,99 грн. (п. 3.2 Договору).

Положеннями пункту п. 3.3, 3.4 Договору встановлено, що Комунальні послуги оплачуються окремо від оренди згідно фактичних витрат пропорційно займаній орендарем площі. Орендар відшкодовує плату за землю в місяць із рахунку площі земельної ділянки по цні згідно чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.6 Договору, у випадку закінчення його дії Орендар сплачує орендну плату за комунальні платежі по день фактичної здачі приміщення по акту. Орендна плата підлягає індексації.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Всі суми Орендар зобов'язаний перерахувати на рахунок Орендодавця щомісячно, не пізніше першого числа наступного місяця (п. 3.7.1 Договору).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати, комунальних платежів,

в терміни, визначені Договором в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи (податкові декларації, облікові картки (табуляграми), довідки про показники лічильника) підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати, плати за землю, комунальних та експлуатаційних витрат за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за Договором по 31.07.13. становить: 551 303,78 грн. - орендної плати, 61 170,38 грн. - відшкодування комунальних послуг, 154 856,34 грн. - відшкодування плати за землю, 25 785,78 грн. - відшкодування вартості експлуатаційних витрат.

При цьому, позивачем на адресу відповідача направлялись претензії: № 1-35/2095 від 27.10.11., № 1-35/1839 від 05.09.12., № 1-35/72 від 14.01.13., № 1-35/1633 від 21.08.13. з вимогами сплатити наявну заборгованість за звільнити спірне приміщення.

Вказану заборгованість відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім іншого, прокуратурою пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача 409 200,00 грн. неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому в договорі.

Як встановлено судом, відповідачем порушено обов'язок наймача щодо повернення позивачу майна після закінчення строку дії Договору.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору (постанова Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/190).

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191 та п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Оскільки, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, Громадська організація «Товариство ініціативних інвалідів столиці» не повернуло орендоване майно Орендодавцю за актом приймання-передачі після закінчення строку дії Договору, то нарахування неустойки є правомірним, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 409 200,00 грн., розрахунок якої є вірним, підлягають задоволенню.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокуратурою та позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню повністю.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Виселити Громадську організацію «Товариство ініціативних інвалідів столиці» (02152, м. Київ, вул. Бучми, б. 5-А; ідентифікаційний код 26077371) з нежитлового приміщення, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Бучми 5-А.

3. Стягнути з Громадської організації «Товариство ініціативних інвалідів столиці» (02152, м. Київ, вул. Бучми, б. 5-А; ідентифікаційний код 26077371) на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, б. 6-А; ідентифікаційний код 37397216) 551 303 (п'ятсот п'ятдесят одну тисячу триста три) грн. 78 коп. - орендної плати, 61 170 (шістдесят одну тисячу сто сімдесят) грн. 38 коп. - відшкодування комунальних послуг, 154 856 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят шість) грн. 34 коп. - відшкодування плати за землю, 25 785 (двадцять п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 78 коп. - відшкодування вартості експлуатаційних витрат, 409 200 (чотириста дев'ять тисяч двісті) грн. 00 коп. - неустойки.

4. Стягнути з Громадської організації «Товариство ініціативних інвалідів столиці» (02152, м. Київ, вул. Бучми, б. 5-А; ідентифікаційний код 26077371) в доход Державного бюджету України 25 337 (двадцять п'ять тисяч триста тридцять сім) грн. 35 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.01.14.

Суддя Т.М. Ващенко