Рішення

від 16.01.2014 по справі 815/17368/2012

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 16.01.2014

справа № 815/17368/2012

2/320/464/13

2/320/226/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року. м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді: Пономаренко Л.Е.,

при секретарі: Хричовій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, скасування наказів про порушення трудової дисципліни,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом до ТОВ «Мелітополь-Автотранс», в якому просила змінити формулювання причини звільнення з роботи, стягнути з відповідача заробітну плату, середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 05.11.2013 об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» про скасування наказів про порушення трудової дисципліни.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «Мелітополь-Автотранс». 30.11.2012 згідно наказу підприємства була звільнена з займаної посади за п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків. Зазначає, що не згодна з формулюванням причин звільнення. Окрім того, при звільненні їй не була виплачена заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, які просить стягнути з підприємства. У зв'язку з тим, що остаточний розрахунок з нею не проведено на час розгляду справи, просить стягнути компенсацію за час затримки розрахунку. Також, зазначає, що діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, так як до трудової книжки було внесено відомості про звільнення її з негативних підстав і є перешкодою для подальшого працевлаштування.

Також, позивачка вважає неправомірними накази № 8-1-1 від 27.08.2012 «Про винесення на нараду обговорення прогулу бухгалтера ОСОБА_1», №8-2 від 27.08.2012 «Про оголошення догани», №11-1-2 від 30.11.2012 «Про підготовку документів на звільнення бухгалтера ОСОБА_1», №9-1-2 від 18.09.2012 «Про оголошення догани ОСОБА_1 за порушення службових обов'язків», № 10-1-1 від 23.10.2012 «Про оголошення догани ОСОБА_1 за порушення службових обов'язків та попередження» і просить їх скасувати з поновленням пропущеного строку позовної давності.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та пояснила, що лише в грудні 2012 була ознайомлена з наказом про звільнення та отримала трудову книжку. Через свою юридичну необізнаність при ознайомлені з наказом не зазначила дату ознайомлення, а лише поставила свій підпис. Зазначила, що при звільненні з нею не був проведений остаточний розрахунок, не була виплачена частина заробітної плати за листопад 2012 року та компенсація за невикористану відпустку. Заперечила проти пояснень відповідача щодо незнаходженні її на робочому місці 23 серпня 2012 року та з 01 листопада по 30 листопада 2012, зазначивши, що була постійно присутня на робочому місці, в якості доказів надала лист центру поштового зв'язку №4 м. Мелітополя про отримання рекомендованої кореспонденції на адресу ТОВ «Мелітополь-Автотранс» в період з жовтня по листопад 2012 року саме ОСОБА_1 Також пояснила, що про існування інших оскаржуваних наказів їй стало відомо лише в ході розгляду справи, зазначені накази також вважає незаконними та просить їх скасувати.

В судовому засіданні відповідач в особі представників проти задоволення позовів заперечив, суду надані письмові заперечення проти позову, вказавши, що формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідає чинному законодавству, всі розрахунки були з нею проведені при звільненні. Що стосується позовних вимог про скасування наказів, зазначив, що про існування оскаржуваних наказів ОСОБА_1 стало відомо ще в березні 2013 року, а з позовними вимогами вона звернулася лише в червні 2013, тобто з пропуском місячного строку.

Обґрунтовуючи причини звільнення ОСОБА_1 пояснили, що 23.08.2012 в порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 не з'явилась на роботі, про що була складена доповідна записка головного бухгалтера та акт прогулу від 23.08.2012. 27.08.2012 при появі на роботу ОСОБА_1 не надала доказів поважності відсутності на робочому місці, надати письмові пояснення - відмовилась.

Наказом №8-1-1 від 27.08.2012 поведінку ОСОБА_1 було винесено на обговорення на планерку, наказом №8-2 від 27.08.2012 ОСОБА_1 - оголошено догану.

З вересня 2012 головним бухгалтером Пятенко О.В. була подана доповідна записка про виявлення грубих порушень податного законодавства при виконанні ОСОБА_1 посадових обов'язків. Наказом 9-1-1 від 03.09.12 керівник підприємства зобов'язав ОСОБА_1 усунути допущені порушення у строк до 17.09.12. Згідно доповідної записки головного бухгалтера Пятенко О.В., підписати наказ ОСОБА_1 відмовилась.

17 вересня 2012 головним бухгалтером Пятенко О.В. подана нова доповідна записка з якої виходить, що порушення, допущені ОСОБА_1 не усунені. На основі доповідних записок головного бухгалтера від 03.09.12 та 17.09.12, акту про відмову надати пояснення від 03.09.12 керівником виданий наказ 9-1-2 від 18.09.2012 про винесення догани.

22 жовтня 2012 головним бухгалтером Пятенко О.В. подана доповідна записка з якої виходить, що при перевірці документів за вересень 2012, оброблених ОСОБА_1, були виявлені порушення, аналогічні з вказаними у доповідній записці від 03.09.12. Пояснювальну записку ОСОБА_1 написати відмовилась. 23 жовтня 2012 наказом №10-1-1 ОСОБА_1 оголошена догана з попередженням, що в разі повторного порушення до неї буде застосована суворіша міра стягнення - звільнення.

1 листопада 2012 о 15-50 бухгалтер ОСОБА_1 покинула робоче місце та до 17-00 29 листопада на роботі не з'являлась, що підтверджується актами прогулу та даними табелем обліку робочого часу за листопад.

30 листопада при появі на роботі ОСОБА_1 не було пред'явлено ні лікарняного листа, ні іншого документу в підтвердження того, що відсутність була з поважних причин, що підтверджується актом №22 від 30.11.12. Зважаючи на те, що раніше до ОСОБА_1 вже застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, але працівник не зробив належних висновків, керівником було прийняте рішення про звільнення бухгалтера ОСОБА_1 згідно ст.40 п.3 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вважають, що звільнення позивачки відбулось з дотриманням норм чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків прийшов до наступних висновків.

Наказом №3-1 від 01.03.2012 ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера в ТОВ «Мелітополь-Автотранс» з 01.03.2012.

Наказом № 11-1 від 30.11.2012 ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за п.3 ст. 40 КЗпП України - за систематичне невиконання (без поважних причин) посадових обов'язків.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Вирішуючи позов про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та відшкодування моральної шкоди, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд має враховувати, що тільки правомірно накладені стягнення можуть бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України, а тому необхідно з'ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов'язків позивачем передувало його звільненню.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин ОСОБА_1 посадових обов'язків та не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до трудового договору, укладеного між ТОВ «Мелітополь-Автотранс» та ОСОБА_1 01.03.2012 на останню були покладені певні посадові обов'язки /а.с.87/

В наказі про звільнення ОСОБА_1 не зазначено які саме посадові обов'язки не були нею виконані та не встановлений час дисциплінарного проступку за яке до ОСОБА_1 було застосовано такий захід стягнення, як звільнення.

Судом також встановлено, що з жодним з наказів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, окрім наказу про звільнення, ОСОБА_1 ознайомлена не була.

Відповідачем журнал реєстрації наказів по підприємству суду не надано.

Суд вважає, що тільки правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

При цьому судом був досліджений наказ № №8-2 від 27.08.2012 про оголошення догани ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни /а.с.50/. Згідно пояснень представника відповідача зазначений наказ був винесений у зв'язку з тим, що 23.08.2012 бухгалтер ОСОБА_1 не вийшла на роботу, не попередивши про це підприємство. Суду не надано доказів звернення підприємства до ОСОБА_1 з вимогами про надання пояснень причин її відсутності на робочому місці. Окрім того, викликають сумніви дійсно відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, так як згідно довідки про середню заробітну плату, виданої підприємством, ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата за серпень 2013 року в повному обсязі без виключення невідпрацьованого дня.

Також, судом був досліджений наказ № 9-1-2 від 18.09.2012 /а.с.57/, згідно якого ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення посадових обов'язків. В наказі відсутні будь-які посилання на конкретні посадові обов'язки, які були порушені ОСОБА_1 Суду не надано доказів звернення підприємства до ОСОБА_1 з вимогами про надання пояснень причин невиконання нею посадових обов'язків. Відсутні докази ознайомлення ОСОБА_1 з вищезазначеним наказом.

Також, судом було досліджено наказ № 10-1-1 від 23.10.2012 /а.с.61/, згідно якого ОСОБА_1 було оголошено догану за неналежне виконання посадових обов'язків. В наказі відсутні будь-які посилання на конкретні посадові обов'язки, які були порушені ОСОБА_1 Суду не надано доказів звернення підприємства до ОСОБА_1 з вимогами про надання пояснень причин невиконання нею посадових обов'язків. Відсутні докази ознайомлення ОСОБА_1 з вищезазначеним наказом.

Також, судом були досліджені обставини, які стали причиною звільнення ОСОБА_1 Згідно акту №1 від 01.11.2012 /а.с.75/, складеному робітниками ТОВ «Мелітополь-Автотранс» бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 15-50 до 17-00 01.11.2012. На телефонний дзвінок ОСОБА_1 не відповіла, що унеможливило встановлення причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці. 02.11.2012 наказом №11-1-1 /а.с.78/ по підприємству була створена комісія в складі трьох працівників, на яку покладено обов'язок складати відповідні акти у випадку відсутності ОСОБА_1 на робочому місці. 02.11.2012 було складено акт №2 /а.с.79/ про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Згідно доповідної записки головного бухгалтера Пятенко Е.В. ОСОБА_1 вийшла на роботу 30.11.2012 /а.с.80/. 30.11.2012 по підприємству було складено акт №22 про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень причин відсутності на робочому місці /а.с.81/.

Наказом №11-1 від 30.11.2012 ОСОБА_1 була звільнена за ч.3 ст. 40 КЗпП України (систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків).

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

В даному випадку при звільненні позивача з роботи відповідачем грубо порушені вимоги трудового законодавства, оскільки відсутні докази про систематичне невиконання покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку та невиконання робітником своїх посадових обов'язків безпосередньо перед звільненням або за місяць до звільнення.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність працівника на робочому місці з 01.11.2012 по 29.11.2012 включно, так як відсутні будь-які докази незнаходження ОСОБА_1 в цей період на робочому місці. Навпаки, суду надано лист центру поштового зв'язку №4 м. Мелітополя /а.с.64/ про отримання в період з жовтня по листопад 2012 року рекомендованих листів на адресу ТОВ «Мелітополь-Автотранс» саме ОСОБА_1 Факт складання підприємством доповідних записок, актів про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень, наказів, з якими сама ОСОБА_1 не була ознайомлена, суд розцінює як упереджене і негативне відношення до неї зі сторони керівництва підприємства, з явною зацікавленістю та з метою будь-якою ціною позбавитись непотрібного працівника.

Згідно ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Суд вважає можливим змінити формулювання причин звільнення на п.1 ст.36 КЗпП України з урахуванням того, що як робітник так і роботодавець висловили свої наміри розірвати трудові відносини, відрізняються лише причини звільнення

Також, судом встановлено, та не було заперечене відповідачем, що в день звільнення з ОСОБА_1 не було проведено остаточний розрахунок при звільненні. Згідно пояснень бухгалтера підприємства, «…оскільки підприємство не мало достовірної інформації чи буде надано ОСОБА_1 лікарняний лист або довідка, підприємство прийняло рішення зробити попередній розрахунок з ОСОБА_1, пізніше його відкоректувати по факту надання підтверджуючих її відсутність документів»./а.с.233/ Тобто, остаточний розрахунок з працівником, за твердженням відповідача, був зроблений за два тижні до звільнення. Окрім того, згідно наданого відповідачем табелю обліку робочого часу за листопад 2012 року /а.с.84/ ОСОБА_1 була звільнена в день своєї відсутності на робочому місці.

Таким чином, є всі підстави вважати, що ОСОБА_1 було відпрацьовано повний листопад 2012 і при звільнені їй не в повному обсязі була виплачена заробітна плата за цей місяць (15 листопада сплачено 565 гривень), з урахуванням розміру посадового окладу 1130 гривень за вирахуванням сплаченого, залишок - 565 гривень.

Також, при звільненні ОСОБА_1 не була сплачена компенсація за невикористану відпустку за 9 відпрацьованих місяців, що виходячи з кількості днів щорічної календарної відпустки - 24 дні, складає 18 днів невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час. Сума компенсації за невикористану відпустку розрахована шляхом множення кількості днів невикористаної відпустки на середньоденну заробітну плату (18х37,59=676,62грн).

Відповідно до ст..117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, визначається за правилами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, виходячи з заробітку за два повних відпрацьованих місяця до звільнення.

Згідно бухгалтерської довідки №8 від 22.11.2013 ТОВ «Мелітополь-Автотранс» середньоденна заробітна плата становить 52,33 гр. Згідно наданого позивачем розрахунку розмір його середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2012 по 25.12.2013 (268 робочих днів) становить 14024 грн. 44 коп.. Даний розрахунок відповідає фактичним обставинам справи і суд з ним погоджується. Представником відповідача він не спростований.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль, для організації свого життя.

Суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо доказів тому, що позивачу була заподіяна моральна шкода, та наявність причинного зв'язку її з заподіяною матеріальною шкодою.

Позивач просить суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди -5000 грн., але суд, вирішуючи питання про стягнення конкретної суми, вважає, що вимоги позивача є завищеними. Суд, зважаючи на перенесені позивачем моральні страждання, а також на той факт, що позивач не може вести звичний спосіб життя, що привело до втрати його нормальних життєвих зв'язків, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000, 00 грн.

Що стосується позовних вимог в частині визнання неправомірними та скасування наказів № 8-1-1 від 27.08.2012 «Про винесення на нараду обговорення прогулу бухгалтера ОСОБА_1», №8-2 від 27.08.2012 «Про оголошення догани», №11-1-2 від 30.11.2012 «Про підготовку документів на звільнення бухгалтера ОСОБА_1», №9-1-2 від 18.09.2012 «Про оголошення догани ОСОБА_1 за порушення службових обов'язків», № 10-1-1 від 23.10.2012 «Про оголошення догани ОСОБА_1 за порушення службових обов'язків та попередження» та заявленого клопотання про визнання причин пропуску строків звернення до суду поважними та їх поновлення, суд не знаходить підстав для поновлення строків.

Згідно до ст. 88 ЦПК України стороні , на користь якої постановлено рішення, суд стягує з другої сторони понесенні нею і документально підтверджені витрати.

Витрати на юридичну допомогу у розмірі 1000,00 грн. не підтверджено документально і ці витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. 10,11, 60, 61, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суддя

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, скасування наказів про порушення трудової дисципліни - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» № 11-1 від 30.11.2012 та змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з п.3 ст. 40 КЗпП України (систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків) на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України». (за угодою сторін).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» (ЄДРПОУ 25484878, м. Мелітополь, вул. Каховське шосе, 2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ін..к. НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, невиплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 565 (п'ятсот шістдесят п'ять) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» (ЄДРПОУ 25484878, м. Мелітополь, вул. Каховське шосе, 2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ін..к. НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 676,62 (шістсот сімдесят шість грн. 62 коп. ) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» (ЄДРПОУ 25484878, м. Мелітополь, вул. Каховське шосе, 2) на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, ін..к. НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2012 по 25.12.2013 в розмірі 14024,44 (чотирнадцять тисяч двадцять чотири грн.44 коп.) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» (ЄДРПОУ 25484878, м. Мелітополь, вул. Каховське шосе, 2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ін..к. НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» в дохід держави судовий збір в розмірі 229,40 гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.Е.Пономаренко