Рішення

від 17.01.2014 по справі 121/8939/13-ц

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 121/8939/13-ц

2/121/311/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2014 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого - судді Веденмеєр М.В., при секретарях Шпетній Г.В. та Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялта цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Самара» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Самара» звернулося до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 червня 2010 року (реєстр. № 944), та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану за адресою: місто Алупка, вулиця Фрунзе, нижче готелю «Самара» (кадастровий номер 0111970200:01:003:0169). Мотивуючи позовні вимоги, товариство зазначало, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного договору, розташована у межах земельної ділянки, право власності на яку визнано за товариством рішенням господарського суду АРК від 9 жовтня 2008 року.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні проти позову заперечували та зазначили, що директор товариства з обмеженою відповідальністю «Самара» самовільно огородив спірну земельну ділянку, чим, на їх думку, скоїв кримінальне правопорушення. Вважали, що вирішення справи по суті до закінчення кримінального провадження є передчасним. Наголошували, що товариство не реалізувало своє право на землю та не вчинило дії, передбачені ст.ст. 125, 126 ЗК України, що унеможливлює задоволення позовних вимог з заявлених підстав.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Причин неявки суду не надав.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Під час розгляду справи судом встановлено такі факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Самара» (ідентифікаційний код юридичної особи - 25139130) є власником 17/20 будівлі, розташованої за адресою: місто Алупка, вулиця Фрунзе, буд. 22, літ. А, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим Бюро технічної інвентаризації м. Ялта у червні 1999 року (реєстр. № 118) (а.с.34).

Рішенням господарського суду АРК від 9 жовтня 2008 року у справі № 2-3/4012-2008, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 1 липня 2009 року, за товариством з обмеженою відповідальністю «Самара» визнано право власності на земельну ділянку площею 2056 кв. м., що складає 17/20 часток від загальної прибудинкової території та розташована при будинку № 22 по вулиці Фрунзе в місті Алупка (а.с.28-31).

Рішенням 32-ї сесії Алупкінської міської ради 5-го скликання від 2 квітня 2009 року

№ 22/1 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану за адресою: місто Алупка, вулиця Фрунзе, нижче готелю «Самара» (кадастровий номер - 0111970200:01:003:0169).

28 січня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 897202 (реєстр. № 011000700009).

26 червня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (реєстр. № 944). Договір посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу АРК ОСОБА_3 (а.с.72-75).

19 жовтня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано за № 011000700099 (а.с.77).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року у справі № К/9991/69388/12 визнано протиправним та скасовано рішення 32-ї сесії Алупкінської міської ради 5-го скликання від 2 квітня 2009 року № 22/1. Визнано протиправними дії Ялтинського відділення Кримської філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» з видачі на ім'я ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану за адресою: місто Алупка, вулиця Фрунзе, нижче готелю «Самара» (кадастровий номер 0111970200:01:003:0169). Державний акт серії ЯЕ № 897202 (реєстр. № 011000700009) скасовано (а.с.12-27).

Розглядаючи справу, суд ураховує правові позиції, висловлені у постановах Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» та від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а також в постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2012 року, від 7 листопада 2012 року, від 22 травня 2013 року, від 18 вересня 2013 року та від 23 жовтня 2013 року (справи

№ 3-34гс12, № 6-107цс12, № 6-92цс13, № 6-33цс13, № 6-95цс13, № 6-93цс13).

Відповідно до засадничих положень цивільного законодавства особа, яка вважає, що її суб'єктивне матеріальне право на річ порушено, має право обрати як зобов'язально-правовий (глава 16 ЦК України), так і речовий спосіб судового захисту (глава 29 ЦК України).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (практика якою є обов'язковою для застосування судами України) зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що особу може бути позбавлено її власності, але таке позбавлення має відбуватися на підставах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. При цьому під час вирішення такого питання має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Положеннями ст.ст. 7-10, 12, 13, 16, 17, 116, 118 ЗК України установлено, що фізичні та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, також посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки та свідоцтвом про право на спадщину (частини перша та друга статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною до 1 січня 2013 року).

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 3 липня 2013 року № 404) затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі.

Положеннями цієї Інструкції заповнення державного акта на право власності на земельну ділянку покладалося на державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» та його структурні підрозділи. Технічна документація зі складання державного акта включала, зокрема, виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу ділянки у власність. Державний акт складався у двох примірниках та підписувався посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів, голова (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснила реєстрацію акта (пункти 1.16, 2.9, 2.14).

Таким чином, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення речового права на ділянку, відведену з земель державної або комунальної власності.

Установлено, що рішення 32-ї сесії Алупкінської міської ради 5-го скликання від 2 квітня 2009 року № 22/1 та виданий на його реалізацію державний акт скасовані в судовому порядку.

Відповідно до статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено його вчиненням. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 ст. 41 Конституції України, статті 319, частини 1 ст. 658 ЦК України правом розпоряджання майном наділено виключно його власника.

Беручи до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням правової процедури, то її відчуження на користь іншої особи (ОСОБА_2) необхідно вважати протиправним, а сам договір - таким, що вчинений з порушенням актів цивільного законодавства.

При цьому суд зауважує, що визнання договору недійсним у спірному випадку є єдиним можливим способом судового захисту товариства з обмеженою відповідальністю «Самара», оскільки застосування віндикації (витребування) є доречним виключно у випадку вибуття майна з володіння його власника. Разом з тим, не зважаючи на факт накладання меж земельної ділянки, яка відведена ОСОБА_1 та згодом відчужена ОСОБА_2, на земельну ділянку, право власності на яку визнано за товариством, вони (ділянки) з правової точки зору є різними об'єктами цивільних прав. Оскільки ділянка, право власності на яку визнано за товариством, юридично з володіння товариства не вибувала, то застосування до спірних правовідносин способу захисту, передбаченого положеннями ст.ст. 387, 388 ЦК України, є неможливим.

Така позиція суду ґрунтується на принципі неприпустимості відмови у захисті права з формальних підстав. Інше суперечило б самій природі правосуддя й призвело б до порушення статті 124 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведених обставин, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав, одним з яких є припинення правовідношення.

Державний акт про право власності на земельну ділянку законодавчо прирівняний до інших титулів на право власності, а отже припинення правовідношення власності особи на ділянку можливе шляхом припинення дії правового титулу як підстави виникнення речового права у спосіб анулювання державного акта. Сам по собі державний акт є документом, який має похідну (вторинну, реалізаційну) природу, оскільки видається на певній правовій основі.

Таким чином, визнання недійсним договору купівлі-продажу призводить до необхідності у визнанні недійсним державного акта.

Вирішуючи питання щодо правових наслідків ухвалення рішення, суд на реалізацію статті 217 ЦПК України зауважує наступне.

Положення статті 182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом яких вибуття з володіння особи земельної ділянки супроводжується зміною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вимагають від суду обговорення питання щодо необхідності внесення відповідних змін до державного реєстру. Без внесення таких змін мета судового захисту не може бути досягнута у повній мірі.

Таким чином, зазначене судове рішення є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, якій привласнено кадастровий номер 0111970200:01:003:0169, із закриттям відповідного розділу реєстру.

У зв'язку з задоволенням позовних вимог, з відповідачів підлягають стягненню судові витрати по справі, відповідно до вимог 88 ЦПК України

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 319, 655 ЦК України, ст.ст. 116, 118, 125, 126, 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 79, 88, 212-215, 217 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Самара», - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 червня 2010 року, реєстровий № 944, щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, м.Алупка, вул. Фрунзе, нижче готелю «Самара», площею 0,0100 га, кадастровий номер - 0111970200:01:003:0169.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, який посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, м. Алупка, вул.Фрунзе, нижче готелю «Самара», площею 0,0100 га, кадастровий номер - 0111970200:01:003:0169, зареєстрований 19 жовтня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011000700099.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Самара» (ідентифікаційний код- 25139130) судові витрати у розмірі 171 (сто сімдесят одна гривня) 05 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Самара» (ідентифікаційний код 25139130) судові витрати у розмірі 171 (сто сімдесят одна гривня) 05 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд АРК в порядку та строки, встановлені ст.ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

С у д д я -