Ухвала

від 16.01.2014 по справі 810/4296/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4296/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонової В.О., Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Костюченко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Гранул» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Гранул» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Відповідачі) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 року № 0000742201 та від 24.04.2013 року № 0000752201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року вимоги адміністративного позову задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 04.04.2013 по 05.04.2013 відповідно до направлення на перевірку від 04.04.2013 №170, податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Світ Гранул» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Сімба Дніпро» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено Акт перевірки №131/22-011/37455534 від 08.04.2013, на підставі якого, податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 23.04.2013 №0000742201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 103 532,84 грн. (у т.ч. за основним платежем 82 826,27 грн., штрафні санкції - 20 706,57 грн.) та від 24.04.2013 №0000752201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 108 665,73 грн. (у т.ч. за основним платежем 86 932,58 грн., штрафні санкції - 21733,15 грн.).

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що правочини між позивачем та контрагентом були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача та його контрагенту умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України..

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що фінансово-господарські відносини між ТОВ «Світ Гранул» та ТОВ «Сімба Дніпро» проводились на підставі наступних договорів: Договір купівлі-продажу №14 від 01.10.2012, відповідно до умов якого Продавець (ТОВ «Сімба Дніпро») зобов'язується передати у власність Покупцю (ТОВ «Світ Гранул») товар в асортименті та в кількості, встановлених договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього визначену Договором грошову суму (ціну). Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна вартість правочину визначається видатковими накладними (з Додатковими угодами до нього №1 від 01.10.2012, №2 від 08.10.2012, №3 від 10.10.2012, №4 від 15.10.2012, №5 від 05.11.2012, №6 та №7від 06.11.2012, №8 від 07.11.2012, №9 від 05.11.2012).

Договір на транспортно-експедиційне обслуговування №15 від 05.10.2012, відповідно до умов якого замовник (ТОВ «Світ Гранул») доручає, а Експедитор (ТОВ «Сімба Дніпро») зобов'язується за рахунок Замовника надати транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу Замовника автомобільним транспортом (з Додатками до нього №1 від 05.10.2012, №2 та №3 від 31.10.2012).

На підтвердження реальності виконання умов вказаних правочинів позивачем надано належним чином завірені копії первинних на інших документів, які мчстяться в матеріалах справи, а саме: видаткові накладні; податкові накладні; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); товарно-транспортні накладні форми 1-ТН; накладні-вимоги; сертифікати відповідності продукції (преміксів) та сертифікати якості ТОВ «Сімба Дніпро».

На підтвердження наявності умов для здійснення господарської діяльності та наявності відносин, що обумовили замовлення транспортно-експедиційних послуг у ТОВ «Сімба Дніпро», позивачем надано: договір найму (оренди) нерухомого майна (нежилої будівлі від 16.05.2012, , предметом якого є строкове платне користування для здійснення підприємницької діяльності нежитловою будівлею; договір оренди нежитлового приміщення №5 від 01.08.2011, укладений між ВАТ «Кагарлицький райагропостач» (орендодавець) та ТОВ «Світ Гранул» (орендар), предметом якого є строкове платне користування нежитловим приміщенням площею (з додатковою угодою до нього №2 від 28.12.2012); договір купівлі-продажу №01/08 від 01.08.2011, укладеного між ТОВ «Релін-Агро» (продавець) та ТОВ «Світ Гранул» (покупець); накладні №№ 17, 18, 19 від 02.10.2012, №№ 1, 20 від 03.10.2012, №21 від 04.10.2012; видаткові накладні №49 від 04.10.2012, №18 від 05.10.2012, №50 від 04.10.2012.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що посилання податковим органом в Акті перевірки на акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 19.03.2013 №1728/226/38299453 не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів, укладених між ТОВ «Світ Гранул» та ТОВ «Сімба Дніпро».

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.