Постанова

від 15.05.2009 по справі 14/436

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/436

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

15.05.09 р.                                                                                                          № 14/436          

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                          Стахурського М. Ф. (доповідач у справі),

суддів                                                 Мазур Л. М.,

                                                           Чорногуза М. Г.

при секретарі судового засідання Єрмак Л. В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є” на рішення господарського суду Полтавської  області від 23.12.2008 р.

у справі № 14/436 (суддя Іваницький О. Т.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є”,             смт. Ювілейне, Дніпропетровська область

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Куйбишево”, с. Куйбишеве, Оржицький район, Полтавська область

про стягнення 51 638, 57 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ „Компанія „Придніпров'є” звернулось до господарського суду Полтавської області із позовом до СТОВ „Агрофірма Куйбишево” про стягнення 51 638, 57 грн., з яких 18 500  грн. - основний борг, 14 250 грн. - штраф, 18 380 грн. –пеня, 151, 07 грн. –3% річних, 357, 50 грн. – інфляційні витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором купівлі-продажу № 71 від 18.07.2008 року щодо оплати за проданий товар.

В процесі розгляду справи позивач подав до суду заяву про припинення провадження в частині стягнення основної заборгованості, у зв'язку із добровільним погашенням її відповідачем.

Відповідач у відзиві на позов та у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність, так як основана заборгованість перед позивачем була погашена.

Рішенням господарського суду Полтавської  області від 23.12.2008 року у справі № 14/436 в позові ТОВ „Компанія „Придніпров'є” до СТОВ „Агрофірма Куйбишево” відмовлено повністю.

При цьому суд першої інстанції керувався ст. ст. 509, 510, 526-527, 530, 599, 610, 655, 673 ЦК України, умовами договору купівлі-продажу № 71 від 18.07.2008 року та виходив з того, що позивач на підтвердження своїх вимог не надав доказів виставлення відповідачу рахунку на оплату товару та прийняття його останнім, акт прийому-передачі товару, з моменту підписання якого повинен був проводитись остаточний розрахунок. Крім того, видаткова накладна, наявна в матеріалах справи, була видана на підставі рахунку-фактури, а не на підставі договору № 71 від 18.07.2008 року. Строк оплати товару в видатковій накладній встановлений не був, і доказів направлення відповідачу вимоги про оплату товару позивач не подав, у зв'язку із цим суд першої інстанції зробив висновок, що строк оплати товару не наступив.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач через місцевий господарський суд 02.02.2009 року подав апеляційну скаргу (вх. № 173-14/436), в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що рішення суду першої інстанції було прийнято із порушенням норм матеріального і процесуального права, так як суд помилково зробив висновок, що поставка товару здійснювалась не на виконання умов укладеного договору, так як товар був поставлений у кількості, ціні та строки, визначені у додатку № 1 до договору. Договором було встановлено строк виконання обов'язку щодо оплати товару, у зв'язку із порушенням якого у позивача виникло право на стягнення із відповідача штрафу та пені, встановлені договором, інфляційних витрат і 3 % річних.  

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року (головуючий суддя –Стахурський М. Ф. (доповідач у справі), судді –Мазур Л. М., Чорногуз М. Г.) прийнято до провадження вказану апеляційну скаргу та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю представників учасників апеляційного провадження на 11.03.2009 року.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 11.03.2009 р., у зв'язку із неявкою представника позивача та задоволенням його клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 14.04.2009 р.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р., у зв'язку із неявкою представника позивача та задоволенням його клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 12.05.2009 р.

12.05.2009 року у судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Представник віповідача надав апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, рішення господарського суду Полтавської  області від 23.12.2008 року вважає законним і обґрунтованим.

За наслідками судового засідання судом оголошено перерву до 15.05.2009 року для виготовлення і оголошення повного тексту постанови.

15.05.2009 року у судове засідання представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі 12 ГПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

18.07.2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 71 (надалі –договір), згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу шрот соняшника, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити його в кількості, за цінами та в строки, зазначені в додатках до договору. (а. с. 9-11).

Згідно п. 2.1. договору товар повинен бути поставлений в строк, вказаний в додатках до договору.

Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна товару за договором не є постійною величиною, а тому обговорюється і відображається в додатках до договору при кожній поставці за підписами обох сторін.

Відповідно до пункту 4.2. договору кількість поставляємого товару за договором обговорюється в додатках, що є невід'ємною частиною договору, до кожної поставки за підписами обох сторін і кінцево фіксується в актах прийому-передачі.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця за виставленим рахунком.

Пунктом 5.2. договору визначено, що кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом одного банківського дня з моменту підписання акту прийому-передачі, згідно прийнятої ваги.

Згідно п. 6.1. договору факт поставки товару оформлюється актом прийому-передачі товару, що підписується представниками сторін.

Відповідно до п. 6.2. договору товар вважається прийнятим з моменту передачі товару покупцю (його повноважному представнику) і оформлюється актом прийому-передачі за кількістю і якістю в момент отримання товару.

Строк договору був визначений пунктом 10.1., в якому зазначено, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2008 р., в будь-кому випадку дія договору продовжується до повного виконання сторонами всіх зобов'язань.

18.07.2008 р. між сторонами був оформлений та підписаний додаток № 1 до договору купівлі-продажу № 71 від 18.07.2008 р. (надалі –додаток до договору), згідно з яким позивач на виконання п. 1.1. договору зобов'язався поставити відповідачу товар (шрот соняшника) у кількості 25 тонн +/- 20 %, за ціною 1 900 грн. за тонну і всього за товар –47 500 грн. (а. с. 12).

Пунктом 2 додатку до договору передбачено, що покупець зобов'язується здійснити оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця за встановленою ціною протягом двох банківських днів з моменту поставки товару.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар –шрот соняшника кількістю 25 тонн та вартістю 47 500 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000216 від 21.08.2008 р. та довіреністю серією ЯПД № 243438 від 27.08.2008 р. (а. с. 14-15).

Таким чином, у відповідності до п. 2 додатку до договору останнім днем оплати відповідачем товару становив 25 серпня 2008 р.

Відносини купівлі-продажу товарів регулюються ГК України, ЦК України, іншими нормативно-правовими актами та договором, у разі його підписання.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Місцевий господарський суд при вирішенні спору прийшов до висновку, що оскільки, умовами договору передбачено, що факт поставки товару оформлюється актом прийому-передачі товару і оплата товару здійснюється з моменту його підписання, а позивач не надав суду такий акт прийому-передачі, то і не виник обов'язок у відповідача щодо оплати за поставлений товар. Такої позиції дотримується і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.

Як було зазначено вище, умовами договору передбачено, що факт поставки товару оформлюється актом прийому-передачі товару, а згідно п. 2 додатку до договору оплата товару здійснюється протягом двох банківських днів з моменту поставки товару.

Акт прийому-передачі товару є документом, що засвідчує факт передачі та прийняття товару від однієї до іншої сторони. Як правило, акт прийому-передачі товару складається у довільній формі та підписується повноважними представниками сторін.

У відносинами між даними сторонами передача товару здійснювалась за видатковою накладною, що була підписана повноважними представниками сторін. Видаткова накладна є документом, що містить реквізити сторін, реквізити товару, його вартість, та за своєю суттю є ні чим іншим як акт прийому-передачі товару, тобто документом, що засвідчує факт передачі та прийняття товару від однієї до іншої сторони. В даному випадку колегія суддів вважає, що видаткова накладна є належним доказом, що підтверджує факт передачі позивачем відповідачу товару, тобто факт поставки товару за договором.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки у видатковій накладній відсутнє будь-яке посилання на договір, а містить посилання лише на рахунок-фактуру, то і відсутні підстави вважати, що поставка товару здійснювалась на виконання умов договору. Строк оплати товару у накладній встановлений не був, доказів направлення відповідачу вимогу про оплату позивач не подав, а тому і не виник обов'язок у відповідача щодо оплати товару так, як не наступив строк такої оплати.

Однак, із таким висновком господарського суду Полтавської області колегія суддів погодитись не може.

Договором купівлі-продажу передбачено, що поставка продавцем товару покупцю здійснюється в кількості, за цінами та в строки, зазначені в додатках до договору.

Колегією суддів встановлено, що у видатковій накладній № РН-0000216 від 21.08.2008 р. відсутнє будь-яке посилання на договір. Але дана обставина не виключає, той факт що поставка товару здійснювалась за договором, так як така поставка товару здійснювалась після укладення договору та в період його дії, та товар, що передавався за видатковою накладною, повністю відповідає товару, що передбачений умовами додатку до договору, а саме шрот соняшника кількістю 25 тонн та вартістю 47 500 грн. На отримання даного товару і була видана відповідачем на повноважного представника довіреність. До того ж сторони заперечили існування будь-яких інших договірних відносин та господарських операцій між собою щодо поставки шрота соняшника. А тому колегія суддів приходить до висновку, що поставка позивачем товару відповідачу за видатковою накладною № РН-0000216 від 21.08.2008 р. здійснювалась на виконання умов договору купівлі-продажу № 71 від 18.07.2008 р. та додатку до нього.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач у визначений договором строк із позивачем не розрахувався, сплативши йому грошові кошти за отриманий товар 01.09.2008 р. –15 000 грн., 09.10.2008 р. –14 000 грн., 02.12.2008 р. –18 500 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 61 від 02.12.2008 р., № 34 від 08.10.2008 р., № 1153 від 01.09.2008 р. (а. с. 44, 46, 47).

У зв'язку із добровільним погашенням відповідачем під час розгляду справи суми основного боргу у розмірі 18 500 грн., 12.12.2008 р. позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про припинення провадження у справі в цій частині стягнення.

Місцевий господарський суд при вирішенні спору прийняв рішення про відмову в позові повністю.

Однак такі дії суду першої інстанції не відповідають положенням чинному процесуальному законодавству.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом  3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/612 від 23.08.1994 р. „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема у випадку, якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Отже, в даному випадку господарський суд Полтавської області повинен був припинити провадження у справі в частині стягнення із відповідача основної суми заборгованості у розмірі 18 500 грн., а тому в цій частині рішення підлягає скасуванню, а провадження припиненню.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати, передбачених п. 5.1, п. 5.2 договору, а також в додатках до нього, покупець оплачує продавцю пеню в розмірі 1 % від вартості отриманого та не оплаченого товару за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

Позивач просив місцевий господарський суд стягнути із відповідача пеню у розмірі 18 380 грн. у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Як було зазначено вище, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач несвоєчасно розрахувався із позивачем за поставлений товар.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога позивача про стягнення із відповідача пені за прострочення оплати товару є такою, що ґрунтується на законі і підлягає задоволенню частково у відповідності до наступного розрахунку:

Період, за який підлягає стягнення, 26.08.2008 р. - 01.09.2008 р.  –5 днів.

47 500 грн. х 0, 24 х 5/366 = 155, 74 гр.

З 01.09.2008 р –по 09.10.2008 р. –39 днів: 32 500 грн. х 0, 24 х 39/366 = 831, 15 грн.

З 09.10.2008 р –по 27.10.2008 р. –18 днів: 18 500 грн. х 0, 24 х 18/366 = 218, 36 грн.

Отже, розмір пені, що підлягає стягненню із відповідача становить 1 205, 25 грн.

Крім того позивач просив суд стягнути із відповідача штраф за прострочення оплати товару у розмірі 14 250, 00 грн. у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій унормований статтею 231 цього ж Кодексу. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстави для задоволення позову в частині стягнення із відповідача штрафу.

Також позивач просив стягнути із відповідача за прострочення оплати товару 3 % річних  у розмірі 151, 07 грн. та інфляційні витрати у розмірі 357, 5 грн. у відповідності до здійсненого ним розрахунку. Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, приходить до висновку про обґрунтованість його вимог щодо стягнення із відповідача        3 % річних та інфляційних витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, судова колегія вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, не правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття ним неправильного рішення.

Отже, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є” у справі № 14/436 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області 23.12.2008 р. скасуванню повністю із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є” на рішення господарського суду Полтавської  області від 23.12.2008 р. задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Полтавської  області від 23.12.2008 р. скасувати повністю.

3.          Прийняти нове рішення:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Куйбишево” (37712, Полтавська область, Оржицький район,                   с. Куйбишеве, ідентифікаційний код 00845890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є” (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Теплична, 31, кв. 86, ідентифікаційний код 34432823) 1 205 (тисяча двісті п'ять) грн. 25 (двадцять п'ять) коп. пені, 357 (триста п'ятдесят сім) грн. 50 (п'ятдесят) коп. 3 % річних, 151 (сто п'ятдесят одна) грн. 07 (сім) коп. інфляційні витрати та судові витрати 202 (двісті дві) грн. 14 (чотирнадцять) коп. державного мита і 46 (сорок шість) грн. 18 (вісімнадцять) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

4.          Припинити провадження в частині стягнення із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Куйбишево” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є” основної заборгованості у розмірі 18 500 грн.

5.          Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Куйбишево” (37712, Полтавська область, Оржицький район,                    с. Куйбишеве, ідентифікаційний код 00845890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Придніпров'є” (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Теплична, 31, кв. 86, ідентифікаційний код 34432823) 101 (сто одна) грн. 07 (сім) коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

6.          Видачу наказів доручити господарському суду Полтавської області.

7.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і її може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107 –111 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя                                   пі с)                            М. Ф. Стахурський

Судді:                                                                                    Л. М. Мазур

                                                                                                         М. Г. Чорногуз

Дата відправки  25.05.09