Ухвала

від 14.01.2014 по справі 823/1368/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1368/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Трофімова Л.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Агроцентр-Плюс» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Агроцентр-Плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ПП «Агроцентр-Плюс» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.12.2012 року №0006442301, №0006452301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на відсутність належного документального підтвердження виконання господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит та віднесено частину витрат на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань реальності та повноти відображення у податковому обліку господарських взаємовідносин із постачальником ФОП ОСОБА_2 за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, за підсумками якої складено акт від 19.12.2012 року №376/22-33/36949534 та виявлено порушення пп. 139.1.9 р. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за ІV квартал 2011 року на 128,00 грн., п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 вказаного Кодексу, що призвело до завищення суми податкового кредиту з ПДВ у листопаді 2011 року на суму 33333,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 27.12.2012 року №0006442301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 128,00 грн., №0006452301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 41666,00 грн., з них 33333,00 грн. - за основним платежем, 8333,00 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток стало безпідставне завищення позивачем валових витрат в частині собівартості придбаних у ФОП ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 02.11.2011 року №24-11 товарів на суму 559,00 грн., а також віднесення сплаченого податку на додану вартість за придбаний у названого суб'єкта господарювання у листопаді 2011 року товар до податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 33333,00 грн.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що складені на виконання договору купівлі-продажу №24-11 позивачем та ФОП ОСОБА_2 первинні документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не являються належними доказами фактичного здійснення господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей. При цьому, податковим органом під час перевірки враховано висновки, викладені у акті за результатами документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 від 06.09.2012 року №160/17-317/НОМЕР_1, якою встановлено, що в період 12.04.2011 року по 30.06.2012 року останній займався торгівлею продуктами харчування, новорічними прикрасами, керамічною плиткою та перевезенням вантажів, натомість відсутні дані щодо здійснення названою особою придбання запчастин с/г техніки чи для вантажних та легкових автомобілів, які були предметом укладеного з позивачем договору купівлі-продажу від 02.11.2011 року №24-11. Тому, контролюючий орган дійшов висновку, що виписані ФОП ОСОБА_2 позивачу податкові накладені, за умови відсутності реального підтвердження здійснення господарських операцій за згаданим договором, не являються достатньою підставою для формування за рахунок сплаченого ПДВ податкового кредиту та віднесення понесених витрат до валових.

Водночас, на підтвердження дійсності вчинених правочинів позивачем до матеріалів справи надано договір купівлі-продажу від 02.11.2011 року №24-11, подорожні листи, податкову накладну, видаткові накладні, звіт про залишки матеріальних цінностей. Також, позивачем надано первинні документи, які опосередковували реалізацію іншим суб'єктам господарювання запасних частин, аналогічних обумовленим договором з ФОП ОСОБА_2

Аналізуючи викладене та наявні у матеріалах справи докази, судова колегія приходить до наступного.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до частини 2 цієї статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Обов'язкові реквізити первинних документів також визначені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88. Згідно п. 2.4 цього Положення до них відносяться: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи приведені норми, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що наявні в матеріалах справи копії первинних документів не являються належним доказом передачі товару, з огляду на те, що позивачем на підтвердження транспортування товару надані подорожні листи від 05.11.2011 р. серія ПЗС №068994, від 12.11.2011 р. серія ПЗС №141380 №354, від 13.11.2011 р. серія ПЗС №141381 №537, від 19.11.201 1р. серія ПЗС №141382 №427, від 20.11.2011 р. серія ПЗС №141382, натомість в акті перевірки зазначено, що для перевірки надано подорожні листи з іншими реквізитами, а саме: від 30.11.2011р. серія ЛБ №039419 та від 01.12.2011р. №019399. Також, судова колегія погоджується із критичною оцінкою місцевого суду долучених позивачем до матеріалів справи подорожніх листів, адже вони підписані невстановленими особами без зазначення їхніх посад та прізвищ. Окрім того, наданий позивачем до перевірки подорожній лист від 01.12.2011 р. №019399 не відноситься до спірних господарських операцій, позаяк такі відбулися у листопаді 2011 року. Серед іншого, суд зауважує, що подорожні листи від 05.11.2011 р. серія ПЗС №068994 та від 20.11.2011 р. серія ПЗС №141382 не мають порядкового номеру, а подорожній лист від 19.11.2011 р. серія ПЗС №141382 (№427) має за зростанням менший порядковий номер аніж раніше складений подорожній лист від 13.11.2011 р. серія ПЗС №141381 (№537).

Попри наведене, колегія суддів відзначає, що в усіх наданих позивачем подорожніх листах не заповнені графи, які повинні вказувати на час прибуття та вибуття, кількість годин, місце навантаження, пункт призначення, відстань у км, вантажопідйомність автомобіля; графи «робота водія та автомобіля, пальне - літри» не містять ані підпису, ані будь-якого іншого значення.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що у акті від 19.02.2012 року №376/22-33/36949534 зазначено, що згідно журналів реєстрації довіреностей, запчастини, придбані ПП «Агроцентр-Плюс» у ФОП ОСОБА_2 доставлені шляхом самовивозу автомобілями Skoda Octavia НОМЕР_2 ГАЗ-3302 НОМЕР_3 зі складу по довіреності від 21.11.2011 р. через ОСОБА_3 Зважаючи на зазначені обставини, апеляційний суд відмічає, що у подорожніх листах, наданих суду, водієм значиться ОСОБА_4, однак суду не надано доказів на підтвердження його повноважень як водія у взаємовідносинах з ПП «Агроцентр-Плюс» (трудові, експедиторські, агентські відносини, цивільна-правова угода), а також не надано доказів щодо права власності (оренди) вищевказаних автомобілів.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що такі свідчать про оформлення документів не у зв'язку із фактичним здійсненням господарських операцій, а лише з метою відображення необхідних показників у податковому обліку. Відтак, задекларовані у листопаді 2011 року взаємовідносини між ПП «Агроцентр-Плюс» та ФОП ОСОБА_2 не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки вони оформлені неналежними документами.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не враховує надані позивачем докази подальшої реалізації обумовленого договором з указаним контрагентом товару, позаяк з наданих доказів неможливо ідентифікувати, що позивачем було реалізовано саме ті запасні частини, які були предметом поставки за договором від 02.11.2011 року №24-11.

Таким чином, в матеріалах справи відсутнє належне документальне підтвердження виконання господарських зобов'язань за вищезгаданим договором купівлі-продажу.

Надаючи оцінку правомірності формування податкового кредиту за рахунок сплаченого ПДВ по відносинам із ФОП ОСОБА_2, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

У відповідності до пп. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Перевіривши реальність договору купівлі-продажу, укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_2, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту та понесених витрат - на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток з огляду на не підтвердження виконання такого належним чином оформленими первинними документами. Відтак, у справі відсутні докази реального виконання укладених угод, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарни не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агроцентр-Плюс» залишити без задоволення .

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М