Ухвала

від 16.01.2014 по справі 826/8818/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8818/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представників позивача - Василевського М.Х., Силенок І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гластек Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гластек Україна» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гластек Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 р. № 0000252220 та № 0000232220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2013 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гластек Україна» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Лоу Консалт» за період 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 5965/22-222-34292585 від 18.12.2012 р., в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, внаслідок чого було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у липні 2010 року на суму 33 333,00 грн., а також п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, внаслідок чого було занижено податок на прибуток за III квартал 2010 року на загальну суму 41 667 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2013 року № 0000252220, яким позивачу донараховано податок на додану вартість за основним платежем в сумі 33 333 грн., та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 8 333,25 грн., всього на загальну суму 41 666, 25 грн. та № 0000262220, яким позивачу донараховано податок на прибуток за основним платежем в сумі 41 667 грн., та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 10 416,77 грн., всього на загальну суму 52 083 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень на підставі висновків, викладених в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Лоу Консалт» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Разом з тим, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Гластек Україна» та ТОВ «Лоу Консалт» здійснювались взаємовідносини на підставі Договору № 270710-1 від 27.07.2010 р. про надання інформаційних (консультаційних) послуг.

Так, згідно умов зазначеного Договору, Виконавець (ТОВ «Лоу Консалт») надає Замовнику (ТОВ «Гластек Україна») інформаційні (консультаційні) послуги щодо поліпшення Інтернет-сайту позивача, його оптимізації та просування.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «Лоу Консалт» позивачем надано до суду рахунок-фактуру, акт прийому-передачі та податкову накладну.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на Акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Лоу Консалт», отриманого від Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС, а саме: Акт від 26.09.2012 року № 251/7/22-1/36429084 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лоу Консалт» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року по січень 2012 року, у зв'язку з відсутність останнього за місцем його реєстрації.

Так, при аналізі матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших наявних документів, було встановлено, що в липні 2010 року у ТОВ «Лоу Консалт» були відсутні основні засоби та трудові ресурси, які необхідні для здійснення будь якого виду господарської діяльності.

Отже, вищевказаним Актом перевірки контрагента позивача було встановлено, що у ТОВ «Лоу Консалт» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах, відсутні трудові ресурси (кількість працюючих - 1 особа, що одночасно є засновником та директором товариства), відсутнє виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, торгівельне обладнання, а також встановлено відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у провадженні старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Братко Т.О. знаходиться кримінальна справа № 80-0263, порушена за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Так, досудовим слідством по даній кримінальній справі встановлено, що ТОВ «Лоу Консалт» упродовж 2009-2011 років використовувалось у злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючим підприємствам.

Також встановлено, що у ТОВ «Лоу Консалт» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, необхідна кількість технічного персоналу, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби, підприємство не знаходиться за адресою реєстрації.

Крім того, як вбачається з Акта перевірки контрагента позивача ТОВ «Лоу Консалт», його засновником, директором та єдиним працюючим на товаристві є громадянка Російської Федерації - ОСОБА_6, яка, згідно даних Прикордонної служби України в період здійснення ТОВ «Лоу Консалт» правовідносин із позивачем, кордону із Україною не перетинала.

Відповідно до висновку спеціаліста СТКЗР по обслуговуванню м. Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області майора міліції Лавріненко Л.М. від 14.04.2011 р. № 97, підписи від імені гр. ОСОБА_6, в представлених на дослідження документах (в т.ч. у первинних документах по правовідносинах із позивачем), виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «Гластек Україна» та ТОВ «Лоу Консалт» не спричиняють реального настання правових наслідків.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, директор та керівник ТОВ «Лоу Консалт» ОСОБА_6, від імені якої підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, первинні документи не підписувала, що підтверджується висновком спеціаліста.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_6, а іншою особою, при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Лоу Консалт» представляла неуповноважена особа.

Отже, з урахуванням того, директор ТОВ «Лоу Консалт» гр. ОСОБА_6 не здійснювала господарську діяльність від імені вказаного підприємства та відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Лоу Консалт» про надання інформаційних (консультаційних) послуг, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи не підписані особою, яка належить до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку.

Таким чином, перевіривши реальність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Лоу Консалт», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Так, акт прийому-передачі робіт не містять переліку послуг отриманих від виконавця, а містять лише загальну характеристику робіт, також не містять одного з обов'язкових реквізитів «місце надання послуг» тобто складені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону № 996 та п. 2.4 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, первинні документи, надані позивачем, оформлені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки бухгалтерські документи надані ТОВ «Лоу Консалт» виписані від імені не уповноважених осіб, також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять всіх обов'язкових реквізитів та місять лише загальну характеристику наданих робіт та не містять конкретного переліку наданих послуг, а тому, не є первинними документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку та не дають підстав дійти до висновку, що господарські операції мали місце.

Наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України «Про податок на додану вартість» є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових накладних, актів виконаних робіт, тощо) само по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідна угода не мала реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гластек Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 21.01.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.