Постанова

від 15.01.2014 по справі 820/6575/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 р. Справа № 820/6575/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Юрченка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіч" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2013р. по справі № 820/6575/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіч"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінвіч" звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000782201 від 27.05.2013 року та №0000792201 від 27.05.2013 року.

02 жовтня 2013 року постановою Харківського окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіч" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про неправомірне заповнення видаткових накладних, отриманих від ФОП ОСОБА_2 Крім того, вважає помилковим висновок податкового органу про відсутність реальності здійснення господарських операцій з посиланням на висновки акту Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області № 1362/172/НОМЕР_1 від 05.12.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2".

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області згідно п.п 78.1.1 п. 78.1 ст.78, ст.. 79, ст..82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, наказу Харківської ОДПІ ХО ДПС від 26.03.2013 року №257 проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Гринвіч» (код за ЄДРПОУ 31716542) з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за листопад - грудень 2010р. та податку на прибуток за IV квартал 2010р. по операціях з ФОП ОСОБА_2 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_1) .

За результатами перевірки складено акт № 793/220/31716542 від 15.04.2013 р. "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гринвіч» (код за ЄДРПОУ 31716542), з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за листопад - грудень 2010р. та податку на прибуток за IV квартал 2010р. по операціям з ФОП ОСОБА_2 код за ЄДРПОУ НОМЕР_1)", яким встановлено порушення позивачем: п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України в редакції від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ ТОВ «Гринвіч» у періоді з вересня по грудень 2010р. встановлено заниження суми ПДВ до сплати на загальну суму 81 900,00 грн., в тому числі: листопад 2010р. - 43 333,33 грн. грудень 2010р. - 38 566,67 грн.; п.5.1 , п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.1. п.5.3, п.п.5.3.9 п. ст..5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями, в редакції Закону від 22.07.1997 № 283/97-ВР, яка діяла на момент здійснення господарських операцій), п. 138.2, п. 138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результати чого занижено суми податку на прибуток до сплати у загальній сумі 102 375,00 грн., у тому числі :за IV квартал 2010р. -102 375,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення №0000782201 від 27.05.2013 року яким ТОВ "Грінвіч" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 81 900 гривень, нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20 475 гривень та №0000792201 від 27.05.2013 року яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Грінвіч" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 111 797 гривень, нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27 949,25 гривень.

Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР (в редакції, чинній на момент винесення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94- ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 названого Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138. Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.2.4. пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено , що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у якому визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Згідно із п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, законодавством встановлено правило першої події. Підприємство має право отримати податковий кредит або у разі сплати коштів, або отримання податкової накладної. Такому правилу кореспондується правило визначення податкового зобов'язання, згідно з яким датою виникнення податкового зобов'язання вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір № 02/10-1 від 02.02.2010р. (т. 1 а.с. 43), відповідно до п. 1.1 якого "Продавець" продає, а "Покупець" придбаває сировину та матеріали в кількості та за цінами, вказаними в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. До договору було укладено наступні специфікації: від 05.11.2010р., від 19.11.2010р., від 06.12.2010р., від 14.12.2010р. про поставку наступного товару: Порошок плодів чорники (т. 1 а.с. 44-47).

На виконання умов договору ФОП ОСОБА_2 було виписано на адресу позивача видаткові накладні: № 051108 від 05.11.2010р., № 19.11.02 від 19.11.2010р., № 06.12.11 від 06.12.2010р., № 141207 від 14.12.2010р. (т. 1 а.с. 84-87) та податкові накладні: № 051108 від 05.11.2010р., № 19.11.02 від 19.11.2010р., № 06.12.11 від 06.12.2010р., № 141207 від 14.12.2010р. (т. 1 а.с. 88-91).

Під час проведення перевірки податковий орган дійшов висновку, що первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам позивача з ФОП ОСОБА_2 складені з порушенням та не відповідають нормам діючого законодавства, оскільки не мають юридичної сили і доказовості первинного документу через встановлення факту відсутності реального здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2

Колегія суддів вважає неправомірним такий висновок податкового органу, оскільки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вищезазначеним нормам закону та підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності.

Так, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції щодо незаповненості в подорожніх листах деяких граф, відсутності в видаткових накладних номеру та дата довіреності, враховуючи той факт, що у відповідності до приписів ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність базуються, зокрема, на принципі превалювання суті над формою, тобто господарські операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише виходячи з юридичної форми того чи іншого первинного документа.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що, як позивач, так і ФОП ОСОБА_2, на час здійснення правових взаємовідносин з купівлі-продажу товару були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, мали свідоцтва платників ПДВ, перебували на обліку та звітували у відповідних податкових інспекціях.

На виконання умов договору №02/10-1 від 02.02.2010р. позивачем використано отриманий товар у власній господарській діяльності, зокрема позивачем отримано порошок плодів чорниці, а реалізовано іншім третім особам «Чорниця форте плюс» у капсулах.

Згідно інвентаризаційних описів товарно-матеріальних цінностей та актів станом на 01.11.2010р., 01.12.2010р., 01.01.2011р. на підприємстві позивача були оприбутковані ТМЦ, які були отримані від ФОП ОСОБА_2

Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання податкового органу на акт Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС №1362/172/НОМЕР_1 від 05.12.2012р. «Про не можливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2», як на підставу відсутності реальності здійснення господарських операцій позивача з вказаним контрагентом, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; фактів невідображення контрагентом позивача у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства відповідачем не висвітлено; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Не приймає до уваги колегія суддів і посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджують переміщення товару, отриманого по договору №02/10-1 від 02.02.2010 року, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що на підставі договору оренди №1 від 02.01.2010р., позивач орендував автомобіль Фиат Добло Карго, на якому здійснювались всі перевезення. В зв'язку з великою кількістю контрагентів котрим і від котрих здійснювались перевезення, та тим, що автомобіль здійснював кільцеві перевезення, в подорожніх листах не вказувались конкретні найменування та адреси перевезень.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2 викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Крім того, матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ФОП ОСОБА_2 були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про незаконність та необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіч".

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіч" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2013р. по справі № 820/6575/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіч" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000782201 від 27.05.2013 року та №0000792201 від 27.05.2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 20.01.2014 р.