Ухвала

від 21.01.2014 по справі 136/2347/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/2347/13-ц Провадження № 22-ц/772/305/2014Головуючий в суді першої інстанції:Кривенко Д. Т. Категорія: 23Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 грудня 2013 року в цивільній справі

за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагенства у Липовецькому районі, про визнання договору оренди землі недійсним, -

встановила:

В жовтні 2013 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що останній будучи неповнолітнім, після смерті своїх матері ОСОБА_4 та бабусі ОСОБА_5 в нотаріальному порядку переоформив спадщину та 26.06.2012 року отримав свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом на ? належних спадкодавцям на підставі державних актів про право власності серія ВН №229627, серія ВН 229629 земельних ділянок відповідно площею 3,5111 га та 3,5485 га, що розташовані на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

За життя, мати та бабуся неповнолітнього ОСОБА_3 уклали з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» договори оренди земельних ділянок, що розташовані на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, площею 3,5111 га та 3,5485 га терміном на 10 років.

Після смерті матері та бабусі, а також позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_6, неповнолітньому ОСОБА_3 було надано статус дитини позбавленої батьківського піклування.

Являючись опікуном майна неповнолітнього у встановленому порядку, ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявами про повернення земельних ділянок, що належать ОСОБА_3, оскільки вони самостійно планують господарювати на даних земельних ділянках для власних потреб дитини.

На думку законного представника неповнолітнього, договори оренди земельних ділянок, що розташовані на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, площею 3,5111 га та 3,5485 га, укладені між покійними матір'ю та бабусею ОСОБА_3, з однієї сторони, та відповідачем з іншої сторони, із порушенням істотних умов, що в свою чергу є підставою для визнання таких договорів недійсними відповідно до закону, оскільки в договорах вищевказаних земельних ділянок в розділі «Об'єкт оренди» не вказано кадастровий номер земельної ділянки, місце розташування земельної ділянки; відсутні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; не встановлено умов збереження стану об'єкта оренди земельних ділянок; відсутні положення щодо індексації орендної плати, відповідальності за її несплату. Крім того, невід'ємною частиною договору оренди землі має бути: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди (ст.15 ч.4 Закону України «Про оренду землі»), однак у вказаних договорах вони взагалі відсутні.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати як незаконне та необґрунтоване і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

При цьому вказується на ті ж підстави, що і в позовній заяві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.06.2012 року державним нотаріусом Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області, ОСОБА_3 успадкував ? частку земельної ділянки площею 3,5111 га (кадастровий номер земельної ділянки 0522286400:04:000:0264) в межах згідно з планом, що розташована на території Славнянської сільської ради, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ВН №229627.

Також, ОСОБА_3 успадкував ? частку земельної ділянки площею 3,5485 га (кадастровий номер земельної ділянки 0522286400:04:000:0266) в межах згідно з планом, що розташована на території Славнянської сільської ради, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ВН №229629, про свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 26.06.2012 року державним нотаріусом Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області.

01 січня 2007 року між спадкодавцем ОСОБА_4 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 10 (десять) років, який зареєстрований у Вінницькій філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.01.2007р. за №040786400006.

01 січня 2007 року між спадкодавцем ОСОБА_5 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 10 (десять) років, який також зареєстрований у Вінницькій філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.01.2007р. за №040786400007.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено в судовому засіданні належними та допустимими доказами обставини викладені у позовній заяві щодо відсутності вказаних нею у заяві істотних умов договорів оренди землі стороною в яких є неповнолітній ОСОБА_3

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції було з'ясовано, що стаття 15 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV (в редакції від 19.12.2006 р., яка набула чинності 01.01.2007 р. та діяла на момент укладання договорів оренди, які є предметом спору) щодо наявності такої істотної умова договору як кадастровий номер земельної ділянки була доповнена Законом N 3613-VI від 07.07.2011 р.; щодо умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, доповнена згідно із Законом N 509-VI від 16.09.2008 р., тобто на момент укладення оспорюваних договорів оренди такі істотні умови як кадастровий номер земельної ділянки та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не були передбачені законодавчо, що спростовує доводи позивача в частині відсутності зазначених істотних умов в порушення положень ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі».

Договори оренди землі укладались між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» в письмовій формі, що відповідає вимогам ст.14 ЗУ «Про оренду землі», а підписи орендодавців відображають їх волевиявлення за життя і щодо надання договорам письмової форми, і щодо укладення договорів.

Зі змісту договорів оренди землі, укладених між орендодавцями та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», та доданих до них копій державних актів на право власності на земельні ділянки, які містять розмір, місце розташування, план меж земельних ділянок, кадастрові номери, опис меж належних орендодавцям земельних ділянок, вбачається, що сторонами було досягнуто всіх істотних умов визначених Законом у редакції чинній на час укладення договору, а відсутність окремих документів-додатків до договору не є передбаченою законом підставою для визнання договору недійсним.

У Розділі «Орендна плата» в п.5 договорів оренди землі, сторонами обумовлено, що орендна плата сплачується орендарем у грошовій або натуральній формі, у разі коли на протязі дії цього договору будуть введені законодавчі акти, що збільшують вартість земельної ділянки (коефіцієнт індексації вартості землі) або обов'язків мінімальний розмір орендної плати вище передбаченого договором, договір вважається діючим із застосуванням обов'язкового розміру мінімальної орендної плати визначеної чинним законодавством та коефіцієнтом вартості землі. Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору передбачена п.21 та п.22.

Також, судом встановлено, що у п. 8 договорів оренди землі визначено було сторонами умови збереження стану об'єкта оренди, відповідно до якого, земельна ділянка повинна використовуватись орендарем сумлінно, лише за призначенням, не допускаючи погіршення її якості та порушення меж в натурі.

Відповідно до ст. 111 ЗК України (в редакції чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) право на земельну ділянку може бути обмежено (обтяжено) законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи або договором.

Обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки, визначені у пунктах "б-е" частини першої цієї статті, підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому законом.

Заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження земельної ділянки, підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, встановленому законом.

В кадастрових планах земельних ділянок, що належали ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та які передані в оренду, відсутні відображення обмежень (обтяжень) у їх використанні.

Тобто, на момент укладення оспорюваних договорів оренди були відсутні будь-які обмеження (обтяження) у використанні земельних ділянок, а відсутність їх конкретних видів у договорі оренди не має наслідком відображення в ньому неправдивих відомостей щодо цих обставин.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Отже, при розгляді справ даної категорії підлягають з'ясуванню обставини щодо: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотність цих умов, а також у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Відсутність в умові договору оренди конкретних видів обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки, у разі коли такі обмеження (обтяження) не встановлено, не порушує законних прав орендодавця і не підтверджує факту відсутності однієї з істотних умов договору.

В постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, справа № 6-94цс13, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, визначено правову позицію по вибору правової норми, що підлягає застосуванню до таких спірних правовідносин.

Верховний Суд України встановив, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Проте позивач зазначених обставин не довела, чим не виконала вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а колегія суддів прийшла до висновку, що права орендодавців відповідачем не порушені, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволені позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними, а відтак не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

«З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.