Рішення

від 21.01.2014 по справі 926/1193/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа № 926/1193/13.

За позовом фізичної особи-підприємця Пелепець Віталія Олександровича

до Управління освіти, сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Сторожинецькому районі Чернівецької області

про стягнення заборгованості - 38812,40 грн.

Суддя І.В.Марущак

Представники:

Від позивача - Пелепець В.О., Вікнянська Т.В. - договір про надання юридичних послуг від 12.11.2013 р.

Від відповідача - Никулаіца І.Г., довіреність від 20.08.2013 р.

Від третьої особи - Красовський О.В., довіреність від 12.11.2013 р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Пелепець В.О. звернувся з позовом до Управління освіти, сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації , в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 38812,40 грн., а саме 37673 грн. - суму основного боргу, 925,8 грн. - пені за невиконання грошових зобов'язань, 213,6 грн. - 3% річних, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №345 від серпня 2013 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору №345 від серпня 2013 р. позивачем виготовлено віконні та дверні металопластикові конструкції загальною вартістю 37673,00 грн. Відповідачем оплата за виконані роботи не проведена за що йому нараховано пеня та 3% річних.

Провадження у справі порушено ухвалою від 21.11.2013 р. Ухвалами господарського суду Чернівецької області розгляд справи неодноразово відкладався. Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 18.12.2013 р. прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог в якій позивач просив : 1) стягнути на користь Фізичної особи-підприємця Пелепець Віталія Олександровича (ідентифікаційний номер 3133508597, п/р 26008060056111 в ПриватБанк, МФО 356282) з Управління освіти сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38417641, п/р 35414004003485 в ГУДК СУ в Чернівецькій обл.., МФО 856135) на суму заборгованості в розмірі 43992,4 грн. (в.т.ч. 37673 грн. - сума боргу, 925,8 грн. - пеня за невиконання грошових зобов'язань, 213,6 грн. - 3% річних, 180 грн. послуги нотаріуса, 5000 грн. - оплата за юридичні послуги). 2) Відшкодувати ФОП Пелепець Віталію Олександровичу за рахунок Відповідача судовий судовий збір в сумі 1720,5 грн., залучено до розгляду справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Сторожинецькому районі Чернівецької області та відкладено розгляд справи на 10.01.2014 р., позивача зобов'язано направити копію позовної заяви та додатків третій особі, докази направлення надати суду, надати докази оплати витрат на нотаріальне посвідчення довіреності, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю представника, відповідачі - відзиви на заяву про збільшення позовних вимог, докази в підтвердження здачі в казначейство платіжного доручення №1752 від 18.09.2013 р., третю особу - відзив на позов та докази в його обґрунтування, копію довідки про включення до ЄДРПОУ.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 10.01.2014 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог в якій позивач просить: стягнути на користь фізичної особи-підприємця Пелепець Віталія Олександровича з Управління освіти сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації суму заборгованості в загальному розмірі 44705,9 грн. (в т.ч. 37673,00 грн. - сума основного боргу, 1489,3 грн. - пені за невиконання грошових зобов'язань, 343,6 грн. - 3% річних, 200 грн. послуг нотаріуса, 5000 грн. - оплата за юридичні послуги), внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №345 від серпня 2013 року та відкладено розгляд справи на 21.01.2014 р., позивача зобов'язано надати докази оплати витрат на нотаріальне посвідчення довіреності, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю представника, відповідача - відзив на заяву про збільшення позовних вимог, докази в підтвердження здачі в казначейство платіжного доручення №1752 від 18.09.2013 р., третю особу - відзив на позов та докази в його обґрунтування, копію довідки про включення до ЄДРПОУ, докази в підтвердження здачі відповідачем платіжного доручення №1752 від 18.09.2013 р.

16.01.2014 р. позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог в якій позивач просить: 1) стягнути на користь Фізичної особи-підприємця Пелепець Віталія Олександровича з Управління освіти сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації суму заборгованості в розмірі 45052.67 грн. (в т.ч. 37673 грн. - сума основного боргу, 1771,07 грн. - пеня за невиконання грошових зобов'язань, 403,6 грн. - 3% річних, 200 грн. послуги нотаріуса, 5000,0 грн. - оплата за юридичні послуги).

Позивачем збільшено позовні вимоги на 346,77 грн., з яких 281,77 грн. - пеня та 65, 00 грн. 3% річних за період розгляду справи.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України: «Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.».

Заява про збільшення позовних вимог відповідає вимогам ст.. 22, 54 Господарського процесуального кодексу України та приймається до розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні 21.01.2014 р. збільшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнає частково, а саме в сумі 37673,00 грн., з підстав викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи позовні вимоги не визнає, з підстав викладених у відзиві на позов, та вказав, що при здійсненні розрахунково-касового обслуговування Управління освіти, сім'ї та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації управління Казначейства діяло і діє лише на підставі закону, в межах своїх повноважень.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

В серпні 2013 р. між Управлінням освіти сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької РДА в особі начальника Жижій І.П. (далі - Замовник), що діє на підставі положення та фізичною особою-підприємцем Пелепець В.О. (далі - Виконавець), було укладено договір, згідно з яким Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виготовити до 31 серпня 2013 р. віконні та дверні металопластикові конструкції загальною площею 64,99 грн. мІ в кількості 15 шт. на суму 37673 грн. (п. 1 Договору).

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України: «За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.».

Умови оплати послуг за договором визначені пунктом 2., згідно яким Замовник зобов'язується оплатити 30% авансом при оформленні замовлення та 70% після підписання акту виконаних робіт протягом трьох робочих днів.

Однак, Виконавець виконав замовлення без сплати авансового платежу в підтвердження чого склали Акт №345 про надані послуги для поточного ремонту будівлі Годилівської ЗОШ 1-3 ступеня за серпень 2013 р., в тому, що Виконавець до 31 серпня 2013 р. на належному рівні виконав всі роботи зазначені в договорі №345 від серпня 2013 р., а саме: віконні та дверні металопластикові конструкції в кількості 15 шт. загальною площею 64,99 мІ виготовлені з матеріалів «Виконавця» та змонтовані з додержанням технічних вимог, змонтовані в термін, що зазначений в п. 1 договору. Конструкції виготовлено та змонтовано на суму 37673 грн.

Згідно пункту 11 договір діє до 31.12.2013 року.

При цьому, суд вважає, що надані послуги для поточного ремонту будівлі по вищевказаному Акті 3345 здійснювались на підставі укладеного між сторонами договору від серпня 2013 року, оскільки надані послуги відбувалась у період дії даного договору, відповідачем не надано доказів в підтвердження укладення між сторонами інших договорів, а найменування наданих послуг, які вказані у Акті №345, відповідає предмету договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно право вимоги у позивача настало з 05.09.2013 р.

Посилання відповідача на те, що в порушення зобов'язання не має його вини оскільки ним, здано 18.09.2013 р. до Управління Державної казначейської служби України в Сторожинецькому районі Чернівецької області (довідка№32 від 16.01.2014 р.) спростовується наступним.

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України: «Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.».

Статтею 218 ГК України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В оглядовому листі ВГСУ від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено: «Недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (стаття 617 ЦК України, частина друга статті 218 ГК України).».

В пункту 1.10. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено: «За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).».

Також в пункті 1.4. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено: «При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).».

На підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (дана позицій зазначена в постанові ВСУ від 15.05.2012 р. по справі №11/446).

Статтею 33 ГПК України передбачено що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідачем не надано доказів повного чи часткового погашення заборгованості.

З наведеного вище випливає, що позов підлягає задоволення, щодо стягнення основної суми боргу 37673 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач просить стягнути із відповідача 3% річних в сумі 403,60 грн. за період з 05.09.2013 р. по 14.01.2014 р. (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Суд вирішив задовольнити вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 403,60 грн. за період з 05.09.2013 р. по 14.01.2014 р. (розрахунки міститься в матеріалах справи).

Позивач просить стягнути із відповідача пеню в сумі 1771,07 грн. за період з 05.09.2013 р. по 14.01.2014 р. (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог).

Згідно пункту 9 договору від серпня 2013 р.: «У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором. За невиконання або несвоєчасного виконання договору за кожен день прострочки. Кошти отримані від доходів штрафних санкцій зараховуються до відповідних бюджетів.».

Із аналізу умов договору, суд прийшов до висновку, що ними не встановлено відповідальності у вигляді пені.

Відповідно до статті 611 ЦК України: «У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.».

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 ГК України).

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Даними нормами законодавства передбачено які є види наслідків за порушення зобов'язання (в тому числі неустойка у вигляді пені), однак в них не зазначено обов'язковості настання відповідальності у вигляду пені без зазначення в договорі або акті законодавства.

В пункті 1.4. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено: «З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства) , інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.».

Відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»: «Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.».

Посилання представника позивача на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» спростовуються аналізом норм даного закону.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: «Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня».

А згідно статті 1 даного закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено обмеження у розмірі пені яка може встановлюватися сторонами (сторонами може бути передбачено менший розмір), та не встановлено нормами згаданого закону обов'язкового настання відповідальності у вигляді неустойки (та як її виду пені) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань без передбачення даного виду відповідальності в договорі. Нормами інших законодавчих актів, також не встановлено настання відповідальності у вигляді неустойки (та як її виду пені) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань для даного виду договірних зобов'язань.

А оскільки договором не передбачено відповідальності у вигляді пені, суд прийшов до висновку, що слід відмовити в стягненні з відповідача в сумі 1771,07 грн. пені.

Щодо судових витрат.

Позивач просить стягнути із відповідача судові витрати, що виразилися у вартості юридичних послуг представника в розмірі 5000 грн. та 200 грн. послуги нотаріуса, за нотаріальне посвідчення довіреності представника на представництво інтересів в суді.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21 лютого 2013 року передбачено: «Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.».

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні стягнення витрат, що виразилися у вартості юридичних послуг в розмірі 5000 грн., оскільки представником позивача не надано ні копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси позивача, ні оригінал ордеру адвоката.

Виходячи із вищевикладеного суд, відмовляє в задоволенні судових витрат у розмірі 200 грн. послуг нотаріуса, за нотаріальне посвідчення довіреності представника на представництво інтересів в суді, оскільки дані витрати зроблені на посвідчення довіреності представника, яким не надав копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси позивача, а також позивачем не надано платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг нотаріусу.

Судові витрати у вигляду судового збору у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Управління освіти, сім'ї, молоді та спорту Сторожинецької районної державної адміністрації (вул. Чернівецька, 6 "а", м.Сторожинець, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 38417641) на користь фізичної особи-підприємця Пелепець Віталія Олександровича (58000, м. Чернівці, вул.Ентузіастів, 7, кв.182, ідентифікаційний код 3133508597) 37673 грн. основного боргу, 403,60 грн. 3% річних та 1453,74 грн. - судового збору.

4. В задоволення решти позовних вимог відмовити.

5. З набранням рішенням законної сили видати наказ.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 21.01.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 27.01.2014 року.

Суддя І.В. Марущак