Ухвала

від 20.01.2014 по справі 2а-14065/12/0170/2

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-14065/12/0170/2

20.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" - Мартьянов Олександр Вікторович, довіреність № б/н від 06.02.12

представник відповідача, Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим - Яковлєв Віталій Миколайович, довіреність № 3355/9/43/10.0-19 від 25.11.13

розглянувши матеріали справи №2а-14065/12/0170/2 за апеляційною скаргою Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 27.11.13

за позовом Приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" (вул. Московська, 134, кв. 1, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Дзержинського, буд.30, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.11.13 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС від 13.07.2012р. № 0016882200 та № 0016892200.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма Український нафтопродукт» (м.Джанкой, вул..Московська 134, кв.1, код ЄДРПОУ37463592) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. - судового збору, 18056,50грн.(вісімнадцять тисяч п'ятдесять шість грн. 50 коп.) - витрат на проведення експертизи.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.11.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.11.13 без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.11.13 та прийнятті нового рішення.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник апеляційної скарги зокрема вказує, що реальність господарських операцій позивача з придбання товарів та робіт (послуг) у контрагента та їх використання в господарській діяльності не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Приватне підприємство "Фірма Український нафтопродукт" (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС ( далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 13.07.2012р. № 0016882200 та № 0016892200 .

Посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16.02.2011р. по 01.03.2012р..

За результатами перевірки складно акт від 26.06.2012р. № 1796/22-00/37463592. (т.1 а.с. 35-118) (далі - акт перевірки)

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п. 138.6, п.138.8 пп.138.8.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 9088179грн., п.198.3 ст.198 ПК України, в наслідок чого встановлено заниження ПДВ у сумі 1492597 грн.

За результатами перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0016882200, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 9088179грн., №0016892200, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1492597 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 746299грн.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Між позивачем та ТОВ «Роса-Україна» 10.06.2011р. укладено договір постачання №13/06-11, відповідно до якого позивач мав прийняти та оплатити вартість товару (нафтопродуктів), постачання якого здійснювалось ТОВ «Роса-Україна» (т.4 а.с.31-33). У підтвердження виконання договору позивачем надано копії податкових накладних №РН00000019 від 17.06.2011р., №РН-0000088 від 09.08.2011р., №РН-0000187 від 13.10.2011р., відповідно до яких позивачем оримано від ТОВ «Роса-Україна» нафтопродуктів у кількості 87,046л. на суму 1031677,80грн. ( в тому числі ПДВ 171946,30 грн.).

Надані позивачем документи також свідчать про те, що в період часу, що перевірявся, ТОВ «Роса-Україна» здійснило постачання позивачу по договору №51 від 22.04.2011р. нафтопродуктів у кількості 1318,672 т на суму 16198091,40 грн. (в тому числі ПДВ 2699681,91 грн.). Постачання здійснювалось залізничним транспортом, по наданим накладним вантажоотримувачем зазначено ПММП «ДЮН». У матеріалах справи також наявні акти приймання-передачі паливо мастильних матеріалів позивачем від ПММП «ДЮН» по договору №51 від 22.04.2011р.

Між позивачем та ТОВ «ТК Елемент», 22.04.2011р. укладено договір №51 (т.4 а.с.121--125) щодо постачання нафтопродуктів. Сторонами оформлялись додатки до вказаного договору, в яких визначені обсяги постачання нафтопродуктів, їх вартість, умови постачання. Постачання товару, придбаного у ТОВ «ТК Елемент» здійснювалось залізничним транспортом, отримувачем вантажу визначено ПММП «ДЮН», яке в подальшому вказаний товар передало позивачу, що підтверджено відповідними актами, копії яких залучені до матеріалів справи. ТОВ«ТК Елемент» вантажів нафтопродуктів на суму 16198091,38 грн. (в тому числі ПДВ 2699681,91 грн.), позивачем оплачено за придбаний товар - 15766821,68 грн. ( в тому числі перерахування ПДВ).

Між позивачем та ТОВ «Елемент-СА» 09.06.2011р. укладено договір постачання нафтопродуктів №58 (т.4 а.с.67-70), щодо постачання ТОВ «Елемент-СА» позивачу паливо-мастильних матеріалів, кількість та ціна яких узгоджувалась сторонами шляхом укладення відповідних додатків. У матеріалах справи наявні залізничні накладні, що підтверджують відвантаження паливо-мастильних матеріалів ТОВ «Елемент - СА» в наведених вище обсягах, на адресу отримувача вантажу - ПММП «ДЮН». Між ПММП «ДЮН» та позивачем підписано акти приймання передачі, яки свідчать про отримання товару, постачання якого здійснювалось ТОВ «Елемент - СА». Позивачем перерахована ТОВ «Елемент - СА» вартість придбаного товару ( в тому числі сплачений ПДВ).

Між позивачем та ТОВ «Лек -Оил» 21.11.2011р. укладено договір купівлі - продажу №Л-89/11 (т.4 а.с.38-40). На виконання умов зазначеного договору, ТОВ «Лек -Оил» здійснило постачання Бензину А-95 у кількості 321,919т. на суму 3904877,47 грн. (в тому числі ПДВ 650812,91 грн.). Позивач оплатив ТОВ «Лек -Оил» вартість бензину (в тому числі перерахував ПДВ).

З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2011р. та 16.03.2011р. позивачем укладено з ТОВ «Брокер Сервіс» договори відповідно №85 та №51 (т.4 а.с.182-186), щодо постачання нафтопродуктів (бензину, дизельного палива, масла та бітуму). Постачання товару здійснювалось залізничним транспортом, вантаж отримувався ПММП «ДЮН», яке в подальшому передавало його позивачу. Позивачем придбаний у ТОВ «Брокер Сервіс» товар оплачений (в тому числі перерахований ПДВ), що підтвержується матеріалами справи.

Між позивачем та ТОВ «Грандбудінвест 2007» 20.06.2011р. укладено договір купівлі - продажу №2ГК-11 (т.4 а.с.60-62), щодо постачання позивачу скрапленого газу. Також, 01.09.2011р. позивачем з ТОВ «Грандбудінвест 2007» укладено договір купівлі - продажу № 75ГК-11, відповідно до умов якого позивач придбавав у нього скраплений газ.

Отримання позивачем товару проводилось залізничним транспортом скрапленого газу у кількості 71,33т. на суму 782022,92 грн. (в тому числі ПДВ 130337,15 грн.), вартість якого сплачена у повному обсязі ( в тому числі перерахований ПДВ).

Між позивачем та ТОВ «СУГ-Восток» 01.04.2011р. укладено договір купівлі-продажу №3СУГ-11К (т.3 а.с.103-105), щодо постачання на адресу першого скрапленого газу. Отримання позивачем від ТОВ «СУГ-Восток» скрапленого газу у кількості 1095,15 т на суму 10673601,50грн. ( в тому числі ПДВ у розмірі 1778933,57 грн.), вартість якого сплачена у повному обсязі ( в тому числі перерахований ПДВ) підтверджується матеріалам справи.

Позивач 25.05.2011р. уклав з ТОВ «Линда Стар» договір постачання нафтопродуктів, відповідно до умов якого останнє мало здійснити постачання нафтопродуктів на суму 3000000 грн. ТОВ «Линда Стар» здійснило постачання позивачу по договору від 25.05.2013р. паливо-мастильних матеріалів на суму 2365944 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 394324грн.), що підтверджено податковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.

Між позивачем та ПМП «Український нафтопродукт» 18.04.2011р. укладено договір купівлі-продажу №1 (т.3 а.с.55), щодо постачання на адресу першого нафтопродуктів, газу та надання послуг. ПМП «Український нафтопродукт» здійснило постачання позивачу бензину А-92 у кількості 100т., масла М10Г2К - у кількості 10 т., Бензину А-80 - у кількості 20 т на суму 1255000 грн. ( в тому числі ПДВ 209166,67 грн.). Вартість вказаного товару оплачена позивачем ( в тому числі перерахований ПДВ)

Між позивачем та ПММП «ДЮН» 05.04.2009 р. укладено договір (т.3 а.с.65), відповідно до якого перший прийняв у користування залізничні путі №10 та № 11 Джанкойської філій ВАТ «Київ -Джанкойське підприємство промислового залізничного транспорту» для приймання вантажів. Виконання договорів постачання нафтопродуктів з зазначеними вище контрагентами, перевезення яких на адресу позивача здійснювалось залізничним транспортом, відбувалось за участю ПММП «ДЮН» , який визначений отримувачем вантажів та в подальшому передавав товар позивачу.

Між позивачем та ПП «Салют С» 28.05.2011 р. укладено договір оренди 6 модулів автозаправочних станцій, колонок для реалізації скрапленого газу (т.3 а.с.66-97) .

Також, 17.05.2010р. позивачем укладено з ПММП «ДЮН» договір оренди автозаправочний станцій. У матеріалах справи також наявні копії торгівельних патентів, яки підтверджують право позивача на здійснення торгівлі нафтопродуктами на автозаправочних станціях, орендованих у ПММП «ДЮН» відповідно до умов договору від 17.05.2010р.

Між позивачем та ПММП «ДЮН» укладено договір зберігання від 04.10.2010, відповідно до якого ПММП «ДЮН» прийнято на зберігання нафтопродуктів, яки належали позивачу (т.3 а.с.99).

Судова колегія звертає увагу, що у матеріалах справи наявні рішення Окружного адміністративного суду по справам №2а-9191/12/0170/1 (т.3 а.с.1-39), №2а-7987/12/0170/25 (т.2 а.с.218241), під час розгляду яких встановлено факти реального виконання ТОВ «Брокер Сервіс», ТОВ «Грандбудінвест 2007», ТОВ «ЛЕК-ОЙЛ», ТОВ «Лінда Стар», ТОВ «Роса-Україна», ТОВ «СУГ Восток» ,ПМП «Український нафтопродукт», ПП «Салют-С», ТОВ «ТК Елемент», ПММП «ДЮН» , ПП «Салют С» правочинів, укладених з позивачем, в період часу, що перевірявся.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року. Щодо перевірки правильності визначення йому податкового зобов'язання по податку на прибуток, мають бути застосовані ще й положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334) .

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону №334, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334)

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону №334 до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9.п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Також колегія суддів враховує, що по справі проведено судову-економічну експертизу. Згідно висновку судово-економічної експертизи №4 від 14.10.2013, матеріалами справи підтверджено факт придбання позивачем в період часу, що перевірявся, у ТОВ «Брокер Сервіс», ТОВ «Грандбудінвест 2007», ТОВ «ЛЕК-ОЙЛ», ТОВ «Лінда Стар», ТОВ «Роса-Україна», ТОВ «СУГ Восток», ПМП «Український нафтопродукт», ПП «Салют-С», ТОВ «ТК Елемент» товарів в обсягах, відображених ним у бухгалтерській звітності, правомірності віднесення сплаченої їх вартості до складу його валових витрат, в наслідок чого висновки податкового органу щодо взаємовідносин з цими контрагентами, викладені в акті перевірки №1796/22-00/37463592 від 26.06.2012р., не відповідають дійсним обставинам справи.

Щодо посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна думка викладена в Ухвалах ВАСУ від 16.05.2012 р. по справі №К-9991 /6724/12, від 17.07.2012 р. №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 р. №К-15283/09.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за №34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Акти перевірки контрагентів на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Щодо посилань на постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2012 по справі №105/2182/12, яким визнано ОСОБА_1. винною у скоєні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми, суд робить висновок, що преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є підставами для звільнення від доказування.

Згідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, відповідно до диспозиції ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Як уже зазначалося, частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим вказана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зазначена позиція викладена у листі ВАСУ від 14.11.2012 р. №2379/12/13-12.

Враховуючи, що постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2012 по справі №105/2182/12 не встановлені обставини безпосередньо щодо позивача, а саме фіктивності укладених угод між позивачем та зазначеними контрагентами, то суд вважає, що постанова суду не містить обставин, які є мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи та свідчать про недотримання платником податків норм податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.11.13 по справі №2а-14065/12/0170/2 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 січня 2014 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко