Постанова

від 20.01.2014 по справі 2а-14105/12/0170/20

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-14105/12/0170/20

20.01.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №2а-14105/12/0170/20 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М.) від 29.10.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" (вул. Кримська, 2-б, м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим,98400)

до Державна податкова інспекція у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Сімферопольська, 3, м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим,98400)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.10.13 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби від 11.12.2012 року №0000732300.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби від 11.12.2012 року №0000742300.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1334,00 гривень, шляхом списання органами Державного казначейства з відповідних рахунків відповідача.

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів в АР Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.10.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник апеляційної скарги зокрема вказує, що реальність господарських операцій позивача з придбання товарів та робіт (послуг) у контрагента та їх використання в господарській діяльності не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014, задоволення клопотання податкового органу та замінено відповідача у справі №801/1922/13-а №2а-14105/12/0170/20 Державну податкову інспекцію у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Посадовими особами відповідача проведено виїзну документальну перевірку ТОВ "Паритет" з питань з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-Плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 3666165656), ПП «Габарит Груп» (ЄДРПОУ 35941644), ПП «Гранд -М» (код ЄДРПОУ 33581667), ПП «Райс-М» (код ЄДРПОУ 33655597), ПП «Грандпродукт» (код ЄДРПОУ 34946788), ТОВ «ВТК «Окнополь» (код ЄДРПОУ 36070617), ТОВ «Бренд Строй» (код ЄДРПОУ 36165567), ПП «Сіті Буд» (код ЄДРПОУ 37081640), ПП «Скипер» (код ЄДРПОУ 37081677), ПП «Добре Місто» (код ЄДРПОУ 37081745), ПП «Комманд» (код ЄДРПОУ 37081766), ПП «Мобкрим торг» (код ЄДРПОУ 37081792), ПП «Визит Торг» (код ЄДРПОУ 37081939), ПП «Нантехімідж» (код ЄДРПОУ 37081965), ПП «Кримторг» (код ЄДРПОУ 32271261), ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» (код ЄДРПОУ 32841299), ПП «Базис Торг» (код ЄДРПОУ 36165986), ПП «Укрторгпартнер» (код ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримспецтехнолоджи» (код ЄДРПОУ 36693441), ТОВ «Тонар-Крим» (код ЄДРПОУ 37860178), ТОВ «Кримстройіндустрія» (код ЄДРПОУ 32100553), ТОВ «Аквамарин» (код ЄДРПОУ 32836776), ПП «Єароградстрой» (код ЄДРПОУ 34836406), ПП «Прима торг» (код ЄДРПОУ 37081588), ТОВ «ТМ-Компані» (код ЄДРПОУ 37132621), фірма «Капітель Плюс» (код ЄДРПОУ 31095815), КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Пан Буд» (код ЄДРПОУ 37081614), ПП «Беллатрикс» (37081991), ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 55096833), ПП «Мастреторг» (ЄДРПОУ 37196250) за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №212/40/22/25151541 від 07.12.2012 року (далі акт перевірки) (а.с.22-56)

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст.3, п. 5.1, пп. 5.2.1, п.5.2 абз. «г», пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 66425,00 грн., у тому числі: за півріччя 2010 року в сумі 844,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 10596,00 грн., за 2010 рік в сумі 29191,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 28264,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 8970,00 грн.; пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 53764,00 грн., у тому числі по періодах: за червень 2010 року на суму 675,00 грн., за липень 2010 року на суму 7802,00 грн., за жовтень 2010 року на суму 6901,00 грн., за грудень 2010 року на суму 7975,00 грн., за січень 2011 року на суму 7790,00 грн., за лютий 2011 року на суму 7300,00 грн., за березень 2011 року на суму 7521,00 грн., за квітень 2011 року на суму 7800,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 11.12.2012 року: №0000732300, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств - за основним платежем на суму 66425,00 грн., штрафні санкції в розмірі 7298,75 грн.; №0000742300, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - за основним платежем на суму 53764,00 грн.. штрафні санкції в розмірі 5842,25 грн.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з контрагентом ПП «Ротонда Торг» за перевіряємий період підтверджується договором, виписаними на його виконання податковими накладними, видатковими накладними.

Так, позивачем (покупець) укладено з ПП «Ротонда Торг»(продавець) договір купівлі - продажу №98 від 05.01.2011 року, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти.

На виконання умов вказаного договору ПП «Ротонда Торг» на адресу позивача виписано: накладні - №195 від 27.04.2011 року на суму 28800,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 4800,00 грн.; №218 від 29.04.2011 року на суму 18000,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 3000,00 грн.; податкові накладні: №195 від 27.04.2011 року на суму 28800,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 4800,00 грн.; №218 від 29.04.2011 року на суму 18000,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 3000,00 грн.; №187 від 30.03.2011 року на суму 45123,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7520,50 грн.; №510 від 28.02.2011 року на суму 43800,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7300,00 грн.; №250 від 31.01.2011 року на суму 46739,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7789,83 грн.; видаткові накладні: №649 від 30.03.2011 року на суму 45123,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7520,50 грн.; №510 від 28.02.2011 року на суму 43800,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7300,00 грн.; №250 від 31.01.2011 року на суму 46739,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7789,83 грн.; №510 від 28.02.2011 року на суму 43800,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7300,00 грн.; №250 від 31.01.2011 року на суму 46739,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 7789,83 грн.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Враховуючи, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з січня 2009 по березень 2012, слід перевіряти відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334) та Податковому кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р..

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств")

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону № 334 до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9.п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону № 168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно п.п. 7.5. вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Виходячи з вище викладеного, необґрунтованим є висновок податкового органу щодо порушення позивачем п.3.1 ст.3, п. 5.1, пп. 5.2.1, п.5.2 абз. «г», пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 66425,00 грн.; пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 53764,00 грн..

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем зазначених вище контрагентів з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, по їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за №34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на матеріали кримінальної справи №69-0146.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Також колегія суддів враховує, що постановою Окружного адміністративного суду від 20.06.2013 року по справі №13479/12/0170/26, яка набрала чинності, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування наказу задоволено, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби щодо видання наказу №416 від 26.11.2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, скасовано наказ начальника Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби №416 від 26.11.2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" (а.с.176).

Саме на підставі наведеного наказу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт про результати виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет", на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Але, колегія суддів вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до ст.201 ч.1 п.1 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні по підставах п.1 ч.1 ст.201 КАС України.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.10.13 по справі №2а-14105/12/0170/20 змінити.

Викласти п.4 резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет" (ЄДРПОУ 25151541) 1334,00 грн. судових витрат".

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.09.2013 року по справі №2а-12732/12/0170/28 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко