Ухвала

від 23.01.2014 по справі 826/14718/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14718/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

23 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Слинько О.Ю.,

від відповідача Коваленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 09.07.2013 № 0000682230 та від 09.07.2013 № 0000692230 та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 09.07.2013 № 0000682230 та від 09.07.2013 № 0000692230 та стягнуто на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині про задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Стоун Україна» (код ЄДРПОУ 30492276) з питань достовірності повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за січень 2012 року та податку на прибуток за І квартал 2012 року по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «ВЕ-СТО» (код ЄДРПОУ 33676017).

Результати перевірки відображено в акті від 21.06.2013 № 123/22-30/30492276, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 6072,00 грн., а також порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, підпунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.01.2012 на суму 5280,00 грн.

На підставі акта перевірки від 21.06.2013 № 123/22-30/30492276 відповідачем від 09.07.2013 прийняті податкові повідомлення рішення: податкові повідомлення-рішення форми «Р»: № 0000682230, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 7590,00 грн., з яких 6072,00 грн. - основний платіж, 1518,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; та № 0000692230, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6600,00 грн., в т.ч. основний платіж - 5280,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1320,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між ТОВ «Стоун Україна» та ПП «ВЕ-СТО» документально підтверджені та мали реальний характер, а твердження податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та неправомірне віднесення понесених за наслідками таких операцій витрат до валових є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки господарські операції позивача з його контрагентом ПП «ВЕ-СТО» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності контрагентам ПП «ВЕ-СТО» - ТОВ «Аркада - Т».

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі акта західної МДПІ міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (Жовтневий район) від 29.03.2013 №1088/22.4-07/33676017 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ВЕ-СТО» з питання правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Аркада-Т» (код ЄДРПОУ 33676769) за період з 01.01.2012 по 31.01.2012 та подальшої їх реалізації (далі - акт перевірки ПП «ВЕ-СТО») (а.с. 109-130).

Згідно вказаного акту ПП «ВЕ-СТО» неправомірно відобразило податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.01.2012 по 31.01.2012 по взаємовідносинах з ТОВ «Аркада-Т», господарські операції з яким, визнані податковим органом такими, що не мали реального характеру.

Вказане, на думку, податкового органу, свідчить, що ПП «ВЕ-СТО» має ознаки фіктивності.

На підставі викладеного контролюючий орган прийшов до висновку про відсутність поставки товарів від ПП «ВЕ-СТО» до контрагентів-покупців, в тому числі ТОВ «Стоун Україна».

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на порушеннях податкового законодавства контрагентом позивача - ПП «ВЕ-СТО» та його постачальником ТОВ «Аркада-Т».

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Стоун Україна» (Покупець) та ПП «ВЕ-СТО» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу № 13/12-01 від 13.12.2011 (далі - Договір №13/12-01), згідно умов якого, Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити товар, при цьому найменування, кількість, ціна та об'єм поставки погоджується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до специфікації № 1 від 13.12.2011, товаром, який є предметом Договору № 13/12-01, є труба б/у 426*7-8мм на загальну суму 306 900,00 грн.

Суд встановив, що фактично за Договором № 13/12-01, у періоді, що перевірявся, позивач придбав у ПП «ВЕ-СТО» товар на загальну суму 31 680,00 грн., в т.ч. ПДВ 5280,00 грн., що підтверджується квитанцією № 6091.98.1 від 12.01.2012, видатковою та податковою накладною, копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатами здійснення вказаних господарських операцій позивач включив до валових витрат суму у розмірі 26 400,00 грн. та на підставі виданої податкової накладної включив до складу податкового кредиту 5280,00 грн. Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Враховуючи те, що постачання позивачу товару підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом ПП «ВЕ-СТО» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання договору купівлі-продажу, відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2013 у адміністративній справі № 826/9529/13-а, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013, визнано протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Україна» на підставі наказу № 1177 від 01.06.2013 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», за наслідками якої було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 27.01.2014 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.